СЕРГІЙ ОКСАНИЧ: «НАВІТЬ ЯКЩО НА РИНКУ З’ЯВИТЬСЯ 100 І БІЛЬШЕ КОМПАНІЙ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ, ВЖЕ ЧЕРЕЗ 3—4 РОКИ ЗАЛИШИТЬСЯ ТІЛЬКИ 20, ЯКІ РЕАЛЬНО ПРАЦЮЮТЬ»

Якщо в Україні фондовий ринок лише почав відновлюватися після летаргічного сну і розвертатися до пересічного інвестора своїми інститутами спільного інвестування, то у північно-східних сусідів за спиною вже три-чотири роки досвіду роботи на ринку пайових інвестиційних фондів. Найуспішніші російські вкладники за цей час встигли збільшити свій капітал на 300—600%. Не дивно, що там банківські депозити з низькими відсотковими ставками вже не в моді. У нашій країні потенціал фондового ринку лише починає реалізовуватися. Однак уже торік ринок продемонстрував 50% дохідності. З окремих позицій вона зашкалила за сотню відсотків. Прогавити появу на ринку нових високодохідних інструментів для інвестування аж ніяк не можна. Щоб цього не сталося з нашими читачами, «ДТ» звернулося по роз’яснення до старожилів фондового ринку. На запитання газети відповідає Сергій Оксанич, президент компанії «Кінто».

Рік позитивних очікувань спекулянтів

— Чи можна вважати, що фондовий ринок уже став альтернативою для банківських депозитів і спекулятивних операцій з об’єктами нерухомості?

— Але тільки з певним застереженням. Адже цей ринок дуже специфічний. Тут працювати без допомоги професіоналів — відверта нерозсудливість. Із депозитами значно простіше. Взяв п’ятірку найбільших банків і розклав у них по 20% свої кошти. Така диверсифікація видаватиметься наївною, але досить логічною. На фондовому ринку так не вийде. Він дуже динамічний — потрібно знати, а ще краще — й відчувати, коли входити, а коли виходити з тих чи інших позицій. І потім, якщо депозит неухильно приростає на заздалегідь застережений відсоток, то на фондовому ринку за день можливе як зростання на 10%, так і падіння на 20%. Щоб заробляти, треба постійно тримати руку на пульсі подій. Візьмемо конкретний приклад. «Синергія» — поки що єдиний фонд, який працює з фізичними особами на фондовому ринку України, за неповних 12 місяців показав понад 80% дохідності.

— Це означає, що кожна гривня, вкладена в «Синергію», приросла вісімдесятьма копійками?

— Створюючи торік цей недиверсифікований інвестиційний фонд, ми розуміли, що для нього 50% дохідності — стримана оцінка. Вже перший рік показав, що це так. «Синергія» для компанії «Кінто», яка управляє його активами, — це логічна реакція на потепління 2003 року після тривалого льодовикового періоду на фондовому ринку України. 2004-го нас чекають події значно захопливіші. Це рік позитивних очікувань спекулянтів. Вони готуються до виходу на ринок недержавних пенсійних фондів (НПФ). За нашими оцінками, це відбудеться у вересні-жовтні. А вже через три-чотири роки ці фонди нагромадять 1—2 млрд. дол. і перетворяться на перших реальних інституціональних гравців-резидентів на вітчизняному ринку. Ось їм спекулянти і зможуть продати цінні папери, що їх зараз скуповують. Це один із основних аргументів на користь активізації фондового ринку 2004 і 2005 року.

— Фактично створення пенсійних фондів стало зеленим сигналом для ринку?

— Так. Сурма прозвучала — час у похід. І, як завжди, попереду йдуть найактивніші, вони грають на випередження подій. 2003-го почали працювати лише піонери серед спекулянтів. Поточний рік буде значно цікавішим і активнішим за обсягами операцій та дохідністю.

Взимку стартує процес капіталізації підприємств

— Для зростання дохідності є передумови?

— Аналіз вартості найбільших компаній України, так званих голубих фішок, підтверджує, що різниця у вартості українських і російських підприємств становить приблизно 3—5 разів. Російські ж компанії мають власну недооцінку, порівняно з підприємствами країн Центральної та Східної Європи. Останні, у свою чергу, недооцінені, порівняно із західноєвропейськими й американськими. Загалом, українські підприємства, мов щойно народжені рибки, мають добрі перспективи до росту. Зрозуміло, що за нашого життя вони не виростуть до розміру кита, але до серйозних сомів вартість окремих вітчизняних підприємств збільшитися цілком здатна.

— Це відбувається вже зараз чи є справою найближчої перспективи?

— Створено серйозні корпорації та фінансово-промислові групи, у власності яких перебуває левова частка економіки країни. Їм дісталися фондомісткі об’єкти: металургія, енергетика, хімія... Причому в досить зношеному стані. А їх же треба не тільки підтримувати, а й розвивати, перетворювати на конкурентоспроможні підприємства. Для цього потрібні величезні кошти. Ні кредитних, ні своїх грошей власникам не вистачить. Тож доведеться виходити на фондовий ринок. А щоб це мало економічний сенс, треба, щоб ринкова ціна підприємств відповідала справедливій. Тому зараз завдання №1 — капіталізація.

По-перше, доведеться поставити компанії перед «рентгеном», тобто створити прозору систему управління підприємством, і зокрема його грошовими потоками. Зараз ці підприємства — мов чорні ящики, а їх потрібно перетворити на скляні. По-друге, треба буде створити історичний тренд і переконати суспільство, що завтра не почнеться зворотний процес — власники цих підприємств знову не пофарбують їх у чорний колір. Тут багато важить участь міжнародних аудиторів. Не обійтися без пропаганди в українській і міжнародній пресі тих чи тих акцій українських ФПГ, яка б показала, що йдеться про впровадження міжнародних стандартів бізнесу, а не про розбазарювання підприємств. У принципі, більшість власників ФПГ уже на словах дозріли до цього. Однак, гадаю, нинішнього року процес не розпочнеться. Занадто велика спокуса «роздерибанити» решту державної власності, поки ще ціни низькі. Швидше за все, старту слід очікувати після президентських виборів, коли ситуація стабілізується. Це один бік справи. Другий представляють покупці акцій. Саме недержавні пенсійні фонди — це той перший внутрішній ресурс, якщо хочете, каталізатор, який дозволяє спочатку капіталізувати підприємства і потім із накачаними м’язами вийти на міжнародні ринки.

…за ним — «тренаж» компаній з управління активами

— Приваблива перспектива. Тільки всього цього не досягти без грамотного управління пенсійними мільярдами. Чи знайдеться в країні достатня кількість спеціалістів, які візьмуть на себе цю відповідальність і, головне, впораються з нею?

— Тут є проблема, над якою, боюся, навіть не замислювалися ті, хто почав створювати НПФ. Зараз цілком природним видається підхід, коли створюється свій власний пенсійний фонд, а під нього — своя компанія-адміністратор і своя ж власна компанія з управління активами (КУА). Як мовиться: «все під контролем». Законодавство не зводить китайську стіну перед такими спробами.

— Так, але чи не постраждають від такого підходу вкладники фондів?

— Кількість компаній, котрі мають досвід управління активами, досить обмежена. Якщо завтра в країні з’явиться 30—50 чи навіть 100—200 компаній з управління активами НПФ, то це означатиме профанацію й деградацію цієї діяльності. Ситуація поки що складається саме так. Уже зареєстровано 40 КУА. Дві з них одержали ліцензію на управління НПФ.

— А скільки вже зареєстровано самих пенсійних фондів?

— Реєстрація НПФ законним чином ще не проводилася. (Зараз для цього просто немає всіх необхідних підзаконних актів.) Вона почнеться у квітні-травні — створення фонду забирає близько шести місяців і відбувається паралельно з побудовою обслуговуючої інфраструктури: рада фонду, адміністратор, банк-зберігач, КУА, оцінювач, аудитор.

— Яка, на вашу думку, оптимальна кількість компаній з управління активами НПФ знадобиться ринку?

— Мабуть, це об’єктивний генезис, коли на початковому етапі кожен фонд прагне створити все своє. Тому я не здивуюся, якщо незабаром з’явиться сотня КУА. Але років через чотири, по завершенні природного відсіву, їх усе одно залишиться тільки 20, реально працюючих. Процес скорочення буде болісним. Але, схоже, його доведеться пережити. Зараз дуже складно когось переконувати, що створення власної КУА — це принаймні недалекоглядність.

— Але ж від успішності роботи КУА залежатиме фінансовий стан та імідж самого фонду.

— Компанія з управління активами — це ключова ланка інфраструктури НПФ. Там перебуває і мотор, і інтелект. Важлива роль ДКЦПФР, який має вести жорстку політику відсівання управляючих-невдах. Слід також потурбуватися про засоби мінімізації втрат періоду становлення. Наприклад, корисною була б найпростіша диверсифікація, коли рада фонду зобов’язана укладати договори на управління активами відразу з кількома управляючими. Згодом контракт із найбільш успішними з них продовжується, решта виходять із гри.

— Тоді постає питання розподілу зобов’язань між ними.

— Усе дуже просто. Кожній КУА виділяється в управління певна відсоткова частка фонду. Світова практика розвивається саме таким шляхом, бо пенсійний фонд з одним управляючим — досить рідкісне явище. Зате бувають випадки, коли одним великим фондом можуть управляти 20 і більше управляючих компаній. Інколи ради фондів наймають спеціалізованих управляючих: один із них займається банківськими цінними паперами, другий — облігаціями, третій — акціями. Є й інші напрями спеціалізації. Головне, щоб до запланованого набуття чинності державною накопичувальною пенсійною системою (2007 рік) встигли проявити себе ефективною роботою КУА. Тоді легше вирішиться питання вибору управляючих активами державного накопичувального фонду. Для компанії «Кінто» фонд «Синергія» — це можливість продемонструвати на практиці свою готовність до роботи з НПФ. У свою чергу, досвід управління активами НПФ дозволить реалізувати стратегічне завдання — отримати можливість працювати з державною пенсійною системою.

— Чи не вийде навпаки: роботи в управляючих компаній буде забагато, і вони не зможуть із нею впоратися?

— Чим більше коштів в управлінні КУА, тим ефективніше вона працює. Саме тут і виникає ефект синергії.

Зараз вітчизняний ринок цікавий
для ризикового інвестування

— А чому ви створили свою «Синергію» у вигляді ризикового фонду, а не консервативного, який ближчий до пенсійного?

— Якби ми почали з консервативного (диверсифікованого відкритого пайового) фонду, який дозволяє його учасникові в будь-який момент купити/продати свій пай, то не змогли б конкурувати з банками. Адже дохідність такого фонду не перевищує 20—25%. При цьому, за законом, ми навіть не можемо її обіцяти, як це робить банк, вказуючи в договорі депозитну ставку. Тим більше стаємо аутсайдерами, з урахуванням податків. Клієнт фонду сплачує 13% прибуткового податку, а доходи за банківськими депозитами не оподатковуються.

Поки що вітчизняний ринок цікавий для ризикового інвестування. Правда, чим вищий ризик, тим вища й дохідність. «Синергія» — ризиковий інструмент, він розрахований на людей зі статком, вищим за середній, які мають хоча б 100 тис. грн. у депозитах. Вони можуть, приміром, 20% цієї суми виділити для такого фонду, щоб пограти на ринку й виграти.

Настане час і консервативних фондів. Уже під кінець року «Кінто» запропонує і проект диверсифікованого фонду, який за своїми завданнями значно ближчий до пенсійного. Хоча такий проект самою компанією «Кінто» на першому етапі розглядається, швидше, як просвітницька місія. Щиро жалкую, що в нас у цьому сенсі поки що немає жодного конкурента і нам доводиться бути криголамом.

— Чому так сталося?

— Створити такий успішний фонд, як «Синергія», непросто. Аби першими зібрати гроші, треба мати ім’я й довіру. Крім того, щоб такий фонд обслуговувати, слід мати власні потужні ресурси, команду професіоналів. Адже управління цим фондом принесе фінансовий результат самій компанії не скоро. По суті, для нас це стало розробкою «концепт-кара», який не кожна компанія може собі дозволити, з огляду як на людські, так і на фінансові ресурси.

— Що плануєте робити далі?

— Ми завершили підготовку до продажу послуги з управління активами пенсійних фондів. Тепер вийдемо з пропозиціями до наших клієнтів. Найближчими роками будуть популярнішими корпоративні недержавні пенсійні фонди — 90—95% внесених коштів. Тому основна робота вестиметься у корпораціях.