СЕРГІЙ ЧОБОТАР: «КОЖЕН ГЛАВА ДИПЛОМАТИЧНОЇ МІСІЇ ПОВИНЕН МАТИ ЕКОНОМІЧНУ ПІДГОТОВКУ»

Договір між Польщею та Росією про будівництво газопроводу через територію Білорусі в обхід України ще раз наочно розставив пріоритети в горезвісній суперечці: що базове — економіка чи політика? Висновок напрошується сам собою — успіх країни на міжнародній арені забезпечує насамперед її економічна стабільність. А якщо всьому світові відомо, що твоя країна, м’яко кажучи, нею поки що похвалитися не може, то найважливіше — переконати високого співрозмовника в тому, що явище це — тимчасове і, попри нашу бідність, на нас усе ж таки можна покластися у вирішенні низки питань. І це непросте завдання лежить насамперед на тому, хто представляє Україну за кордоном, — тобто на главах дипломатичних відомств.

Посол — це не лише глава дипломатичної місії. Його основне завдання — лобіювати економічні інтереси своєї країни.

Президент проголосив курс на економізацію зовнішньої політики країни. Для ефективнішого сприяння цьому процесові створено спеціальну координаційну раду МЗС та Міністерства економіки. На жаль, спохопилися ми запізно. Та ж таки Польща саме з цього розпочинала свої економічні реформи.

Так вважає член згаданої координаційної ради, віце-президент УСПП із питань зовнішньоекономічних зв’язків Сергій Іванович Чоботар. Шість років він працював у Польщі на різних дипломатичних посадах, пов’язаних із питаннями економіки. Застав ті часи, коли ця країна, так би мовити, лише спиналася на ноги. Бачив усе: наслідки «шокової терапії», плюси й мінуси впливу західних експертів МВФ та ЄБРР, експерименти польських економістів. Став свідком того, як непросто було Польщі зберегти своє обличчя на шляху до об’єднаної Європи.

Пан Чоботар спілкувався з першими особами нинішньої Польщі ще в ті часи, коли вони не були ними. А також із такими авторитетами, як Бальцерович, Бжезинський, Бєлка Х. Грушкевич, навіть... підтримує з ними стосунки й досі.

Однак, окрім практичного застосування «привезеного» з Польщі, він ще й написав теоретичний посібник із реформування української економіки з урахуванням польського досвіду. Що стало темою кандидатської дисертації — «Економічні реформи у Польщі: польсько-український порівняльний аналіз».

— Сергію Івановичу, наскільки повно польський досвід можна використовувати в Україні?

— Практично всі постсоціалістичні країни мали схожі проблеми. Адже принципи перехідної економіки, по суті, одні й ті ж. Але всі держави по-різному підійшли до їх застосування на практиці. У Польщі це робилося рішуче і жорстко.

У нас же — навпаки. Ми, так би мовити, ампутували коту хвіст за вісім прийомів: від початку проголошених реформ не провели ні «шокової» терапії, ні поетапної, а кидалися із крайності в крайність. Відтак втратили час. На шляху до ринкових реформ чомусь геть-чисто відмовилися від державного управління, і це при тому, що 96% промислових підприємств перебувало тоді у держвласності.

Крім того, ми з самого початку не вирішили, на мій погляд, однієї з основних проблем, що постають при реформуванні економіки, — проблеми правильного добору кадрів. У тій-таки Польщі, наприклад, було відкликано силу-силенну дипломатів, які працювали за кордоном в економічному блоці. І вони відразу ж зайняли головні посади в секторі управління промисловістю, господарством, сферою послуг.… Стали державними секретарями, директорами департаментів тощо. І призначили їх тому, що вони не лише теоретично знали, що таке постіндустріальне суспільство, а й щодня зіштовхувалися з ним на практиці. Вони мали неоціненний на той час досвід, і найголовніше — розуміння того, що саме для реформ потрібно.

А серед глав польських дипломатичних місій за кордоном з’явилися й ті, хто мав не лише дипломатичну освіту, а й підприємницький досвід. Все це дозволило Польщі грамотно проводити свою міжнародну політику.

— Ким же, на вашу думку, має бути сучасний український посол: колишнім бізнесменом, опальним політиком «у засланні», поетом-романтиком чи кадровим дипломатом?

— У нас чимало дипломатів високого фахового рівня, але багатьом із них бракує саме економічного досвіду та освіти. У результаті їм далеко не завжди вдається переконати свого візаві. Адже вони вміють лише слухати, а не дискутувати. А сьогодні основне — це вміння аргументувати!

Дипломат має заслужити не лише протокольну увагу, а й повагу з боку урядових і бізнесових структур тієї країни, у якій він перебуває з дипломатичною місією. І це теж один з основних показників його профпридатності. Адже якщо рахуються з ним, то й з країною так чи інакше теж рахуватимуться. І навпаки... Це як у житті — як себе зарекомендуєш, так до тебе і ставитимуться. І чим більше дипломатів такої поваги заслужать, тим успішнішою буде наша міжнародна політика. І явно нездійсненних умов менше висуватимуть. Як зараз МВФ, наприклад, чи країни ЄС....

— ?

— В обмін на свою фінансову допомогу Міжнародний валютний фонд пропонує, щоб ми ліквідували усі свої вільні економічні зони.

Але сьогодні цілий ряд країн — членів ЄС, ті ж таки Угорщина, Чехія, Польща, мають такі зони. У декого їх до 15! І вони активно працюють. А ми ще навіть не кандидати, поки що лише говоримо про асоціативне членство, а нам уже ставлять нездійсненні, з погляду здорового економічного глузду, умови.

То чому ми повинні спокійно з цим погоджуватися?!

Нам кажуть: відкрийте свій ринок, виконайте всі наші вимоги, а ми потім ще подивимося, приймати вас у ЄС чи не приймати. Хіба це рівноправні умови гри на економічному ринку?!

І до того ж, де гарантії?

Припустимо, ми все виконаємо, відкриємо свій ринок, а нам скажуть «стоп»! Ще низка умов — і вийде, що ми відкриті для всіх, а для нас усе закрито і на інших ринках ми просто не можемо працювати.

До речі, ніхто сьогодні повністю «не відкривається». Польща, навіть маючи договір про вільну торгівлю в рамках Вишеградської групи (Угорщина, Чехія, Словаччина), не відкриває своїх ринків сільськогосподарської продукції. Бо їй це не вигідно, а вигідно інтегруватися в ЄС поступово. Це стосується усіх реформ, без винятку.

— Складається враження, що вони потрібні нам набагато більше, ніж ми їм....

— Вони в нас зацікавлені нітрохи не менше. Просто зараз іде нормальний торг. Коли ви торгуєтеся на ринку, то, зрештою, доходите варіанту, який влаштовує обидві сторони. Те ж саме і на рівні держав. Треба відстоювати свої пріоритети, уміти дискутувати, причому не просити, а аргументовано обстоювати свою точку зору зі знанням усіх тонкощів обговорюваного питання та його кулуарного підгрунтя. Лише тоді можна домогтися реальних результатів.

Ми готові до співробітництва, але сьогодні доцільніше ставити питання про поетапну реалізацію наших обіцянок. Частину того, що належить, ми робимо. Ви нас приймаєте в міжнародні економічні організації і даєте термін, протягом якого ми повинні привести своє законодавство у відповідність до міжнародних норм.

Так, як вчинили з Китаєм, наприклад. Його на сьогодні прийняли в СОТ, але за умови, що він поступово внесе зміни у дві тисячі (!) законодавчих актів.

Та й взагалі, якщо взяти деякі правила, за якими грають на світовому ринку ті ж країни — члени ЄС, то, повірте, вони самі далеко не завжди цих правил гри дотримуються.

— Ви зараз ведете міжнародні економічні питання в структурі УСПП...

— Одне з головних завдань УСПП (біля витоків якого стояв Президент України) — виводити наші підприємства на міжнародні ринки. А також забезпечити прямий інформаційний обмін між вітчизняним виробником та іноземним партнером.

Перше наше представництво було відкрите в Польщі. А за останні два роки їх з’явилося понад 20. І ще в десятку країн розглядається питання їх відкриття.

Лише в Німеччині з нашою допомогою за минулий рік було підписано контрактів більш як на 2 млн. доларів.

Між УСПП — економічними відділеннями посольств і торгових місій, акредитованими в Україні, підписано понад 40 угод.

Сьогодні ми єдині, хто має найповнішу базу даних по Україні. Це дані про підприємства — як державні, так і приватні, а також про їхній потенціал. Інформаційна база постійно поповнюється. Потреба в цих даних сьогодні дуже велика, оскільки іноземні партнери не знають потенціалу України, адже раніше всі економічні зв’язки йшли через Москву.

Конкретний приклад. У Бельгії нас попросили: «У нас є машини, що використовуються в легкій промисловості, вони потребують ремонту, але ми не можемо знайти їх виробника. Знаємо лише, що постачав їх «Росекспорт», а наші кількаразові спроби з’ясувати це в Москві виявилися марними».

Ми взялися за цю справу, і виявилося, що такі машини досі продовжують виробляти у Дніпропетровську.

А якщо іноземці про нас просто не знають, то наші найчастіше не вміють свій товар подати і захистити. Те, що українські товари погано йдуть за кордоном, зовсім не означає, що вони неконкурентоспроможні. А нам треба боротися за кожне місце на міжнародному ринку!

Сьогодні багато вітчизняних підприємств поки що вичікують і не виставляють свою продукцію на міжнародних ярмарках і виставках. Є й такі, хто, маючи цілком конкурентоспроможну продукцію, просто не може її показати на виставках через брак коштів. У колишніх країнах соцтабору для таких підприємств існують цілі програми державної підтримки. Польща на це виділяє з бюджету колосальні гроші, і держава аж до 100% оплачує їхню участь у ярмарках та виставках. Витрати повністю бере на себе міністерство економіки. У нас же такі програми лише на стадії реалізації.

УСПП уже багатьом відчутно допомогла на міжнародних ринках. Наприклад, наша підтримка «Укрінтеренерго» сприяла тому, що ця організація виграла тендер у В’єтнамі на будівництво електростанції.

До речі, ринки В’єтнаму, Китаю, Індії та інших країн цього регіону для нас дуже перспективні. Там знають нашу продукцію і навіть є фахівці, котрі навчалися в колишньому Радянському Союзі, у тому числі й в Україні. Але товарооборот із Китаєм сьогодні становить усього лише 1 млрд. доларів, і цього явно недостатньо.

— Що вже зроблено на терені економізації зовнішньої політики України?

— МЗС повністю підтримало курс Президента на економізацію зовнішньополітичної діяльності. Тепер від наших дипломатів, поруч із їхньою політичною діяльністю, вимагається ще й лобіювання економічних інтересів України.

Дедалі частіше Президента в його робочих поїздках супроводжують представники серйозного бізнесу. І це дуже важливий, необхідний крок! Адже в багатьох на Заході формується думка, що в нас нічого немає. Заяви на дипломатичному рівні сприймаються не більш ніж чемна форма протоколу. А коли приїжджає великий бізнесмен і говорить закордонному колезі: «Я маю фірму і можу разом з тобою укласти по мільйону в створення спільного підприємства. Так, хотілося б, щоб законодавча база в нас була досконаліша, але навіть з тією яка є, я успішно працюю і маю непогані результати». Такий підхід докорінно змінює ставлення тих, хто веде переговори.

Ефективною я вважаю зустріч президентів України та Хорватії. Безпосередньо в її рамках проходив спільний бізнес-форум. Це був взаємодоповнюючий процес. Переговори президентів впливали на позицію бізнесу, і навпаки: усі проблеми, які гальмують розвиток наших відносин, обговорювалися на бізнес-форумі, доводилися до відома вищого керівництва обох країн. Й відразу з’являлися відповідні доручення.

— Ми вже говорили, що той, хто займається міжнародною політикою, повинен займатися і міжнародною економікою. А навпаки?

— Безперечно. Наші директори підприємств і підприємці, котрі працюють на міжнародних ринках, — політики досить слабкі, і взагалі ведення переговорів їм дається важко. Ми прагнемо допомогти їм подолати цей бар’єр: надаємо максимум інформації про країну, до якої вони їдуть, намагаємося навчити протоколу, та лихо в тому, що вчитися хочуть менше половини! Чомусь вони вважають це «не солідним» і переконані, що наявність грошей дає їм право поводитися як завгодно. І лише потім, побувавши за кордоном і зазнавши чергового фіаско, переконуються, що це не так.

— ... і стають персонажами анекдотів про нових росіян та українців?

— Звісно. У тому, що вони з реального життя, мені неодноразово доводилося переконуватися. Одного разу переговори з досить солідною українською делегацією були перервані через те, що її члени систематично спізнювалися на ділові зустрічі. А один директор після перших же рукостискань фамільярно переходив із партнерами на «ти». У результаті такого спілкування йому чемно сказали, що, на жаль, спільний бізнес, на який він розраховував, не має перспектив.

На Заході навіть найбагатші люди не вважають за ганебне вчитися. Там є спеціальні агентства підтримки експортного потенціалу, які надають повну інформацію про країну. І зорієнтують, як у ній треба поводитися. Такі агентства дуже популярні. І жоден представник бізнесу, який себе поважає, без їхньої консультації в чужу країну не поїде!

— Як ви вважаєте, скільки часу знадобиться Україні, щоб стабілізувати економіку?

— Це станеться протягом нинішнього десятиліття. Але за умови виконання запропонованої Президентом Програми економічного розвитку нашої країни, а також за наявності порозуміння між владними структурами.

— Що ж на цьому шляху найважче подолати?

— Певні особливості нашої ментальності. За кордоном у чиновницькому середовищі висококласних професіоналів цінують, радяться з ними і використовують їхній досвід на благо своєї країни. У нас же — заздрять і намагаються їх позбутися. Скільки хороших ідей та починань у цьому морі заздрості вже потонуло…