Щоб відходи стали доходами, дайте бізнесу точку опори

Побутове сміття - джерело цінної сировини. З цим ніхто не сперечається. Проте, щоб відходи стали доходами, українському бізнесу потрібні чіткі й прозорі правила гри на ринку побутових відходів. І надія вже є - Міністерство екології та природних ресурсів України спільно з європейськими партнерами-донорами розробили проект Національної стратегії поводження з відходами і оприлюднили його для громадського обговорення.

800-тисячний Львів щодня виробляє від 650-700 тонн сміття. Разом із відходами промисловості кількість останнього становить близько 1000 тонн. І все було б гаразд, якби хоч третину його переробляли на корисні компоненти для подальшого промислового використання. Як це, приміром, роблять у європейських країнах. Якщо, скажімо, у країнах ЄС переробляють від 50 до 90% побутового сміття, то в Україні, за даними офіційної статистики, аж... 4%. Це навіть менше, ніж у радянські часи.

До 2001 р. в нашій державі працювала модель поводження з побутовими відходами, яка примушувала імпортерів та виробників товарів в упаковці самостійно забезпечувати утилізацію використаної упаковки або укладати відповідні договори з ДП "Укрекоресурси".

- Урядова постанова від 26.07.2001 р. №915 "Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини" зобов'язувала імпортерів платити до бюджету, - розповідає директор підприємства "Європет-Львів" Юрій Іськів. - Проте у різні роки її трактували по-різному. Імпортери й виробники, що випускали продукцію у будь-якій тарі та упаковці, - горілчаний, пивний завод чи завод з випуску соків, мали певний відсоток коштів спрямовувати до бюджету на подальшу утилізацію тари. Але державне підприємство, яке брало зазначений відсоток, плодило лише концепції розподілу коштів. Було так багато туману, що ніхто не розумів, хто й за що бере ці гроші, куди вони зникають. Замість того, щоб налагодити сортування сміття, набудувати заводів із переробки відходів, ділки збирали гроші, а далі справа не йшла. У результаті, уряду нічого не залишалося як ліквідувати цю структуру.

А жаль, бо ідея, за словами експертів, була дуже хороша, а ось реалізація - погана. ДП "Укрекоресурси" кілька разів змінювало свою назву, та не суть роботи. У результаті, система повністю себе дискредитувала.

- З тарою, яка виходить у вільний обіг, потрібно щось робити, - продовжує Ю. Іськів. - Якби цій ідеї дати друге життя, але прозоре, підприємства, які займаються переробкою та утилізацією цієї сировини, отримали б кошти для своєї діяльності й розвитку. Адже зараз ми не завжди заробляємо гроші на переробці. Дорожчають електроенергія, вода, зростають податки, заробітна плата. Проте, на жаль, державної підтримки підприємства, які сортують і переробляють сміття, не бачать. Як наслідок, сміттєзвалища розростаються.

Невигідно!

Як вважає директор Бюро екологічних розслідувань Дмитро Скрильніков, нинішня ситуація значною мірою - наслідок відсутності серйозного інтересу до переробки побутових відходів у місцевого бізнесу, а також непослідовності українського законодавства в цих питаннях. На думку експерта, дотеперішнє законодавство про побутові відходи, у принципі, було прогресивним. Проте всі його переваги нівельовані корупцією.

За словами співзасновника компанії "АВЕ Львів" Олега Гайовишина, потік відходів на сміттєзвалища мілітиме лише тоді, коли підприємства, які їх збирають, будуть матеріально мотивованими до своєї діяльності. Цього наразі немає. Зокрема, нині підприємство "АВЕ Львів" запровадило роздільний збір скла, паперу, металу, ПЕТ-пляшок тощо. Залежно від сезону, щомісяця збирає близько 20-30 тонн ПЕТ-пляшок. Це означає, що, по-перше, зменшується потік відходів на поховання і, по друге, цінні ресурсні матеріали, які досі нищилися на сміттєзвалищі, тепер переробляються й дають вигоду.

Збирати побутові відходи найвигідніше у великих містах. Але й там є проблеми. У нас зазвичай органічні відходи змішуються з неорганічними, внаслідок чого всі вони стають мокрими. Тому дуже важливо налагодити розумну систему збирання сміття.

Сухе і мокре

У США все побутове сміття ділять на дві групи: сухе і мокре. Сухе - це те, яке можна переробити. Мокре - органіка, що з часом перегниває. Є країни, в яких для збирання сміття використовують кілька контейнерів. У Голландії взагалі контейнери зі сміттям заховані у підземні сховища. Коли приїжджають машини, вони вакуумними насосами забирають його звідти. А ось у Швейцарії влада організовує безкоштовну роздачу контейнерів для відокремлення органічного сміття від неорганічного.

Для України цікавим є досвід Швеції, де все сміття викидають окремо. Надалі підприємство, яке займається збором сміття, укладає договори з фірмами, що його переробляють. Якщо у країні немає відповідних технології з переробки певного компоненту відходів, фірма платить гроші і вивозить його для переробки в іншій державі. Зрозуміло, що переробка не всіх відходів прибуткова. Є відходи, які потребують великих коштів для переробки чи утилізації. Наприклад, пестициди потрібно спалювати при дуже високій температурі.

Проблема України в тому, що в нас міська влада дуже часто шукає не спосіб вирішення проблеми, а спосіб закупити дорогі контейнери, списавши якомога більше грошей. Депутати просять експертів обґрунтувати заміну наявних контейнерів на нові неможливістю їх добре закрити. А що під певний вид контейнерів прив'язані лише певні автомобілі, які можуть їх розвантажувати, їх не цікавить.

Загрози зростають

На думку експертів, Міністерство екології та природних ресурсів дуже правильно робить, розробляючи стратегію поводження з побутовими відходами. "Від цього залежатиме, що далі влада з ними чинитиме - перероблятиме чи спалюватиме. Щоб якісно спалити побутові відходи, треба витратити чимало енергії. З рівнем культури, який маємо в Україні, це означатиме продукування діоксинів та інших шкідливих викидів. Якщо в людей є можливість регулювати температуру спалювання в межах 1200 - 700 градусів, то можна не сумніватися, що завжди знайдуться охочі економити газ. Оскільки ж наші відходи завжди мокрі, газу знадобиться багато. Утилізація сміття через спалювання - вкрай дороге задоволення", - каже Дмитро Скрильніков.

За його словами, виникла ще одна проблема: вже сьогодні є ряд відходів, яких бізнес в Україні не може або не зацікавлений переробляти. Особливо складна й дорога переробка небезпечних відходів, що містяться в низці виробів. Ртутні лампи, батарейки й акумулятори, комп'ютери та радіоелектроніка, лаки-фарби, медичні відходи, застарілі ліки тощо. Наприклад, лише частково переробляють старі комп'ютери. Зазвичай із них забирають
коштовні метали, а рештки вивозять у ліс чи на звалище, що створює загрозу здоров'ю мешканців.

Туди ж потрапляє тара з-під пестицидів. Це величезна проблема у сільській місцевості, бо в Україні немає установок, здатних переробляти такого класу відходи. Тому їх ніхто не збирає. Наступна велика проблема, яка набирає гостроти, - ПВХ-вікна. Оскільки всередині вони мають алюмінієвий каркас, охочих займатися їх "переробкою" не бракує. "Народні умільці" спалюють пластик, а метал здають.

Ніхто не стверджує, що й переробка буде дешевою. Але на її користь свідчить той факт, що сировина постійно дорожчає, і надалі її вартість зростатиме.

Де план поводження з відходами?

Проблема великих міст України, на думку Дмитра Скрильнікова, - у непослідовності дій місцевої влади. Коли балотується новий мер, він обіцяє, що вирішить проблему зі сміттям - побудує завод, який усе переробить. А потім обіцянки не виконує. Такого немає в жодній країні. У західних країнах складають плани поводження з відходами, якими передбачено щороку не лише зменшувати кількість сміття, що зберігають на полігонах, а й нарощувати номенклатуру переробки відходів. Наприклад, нинішнього року збільшать переробку пластику на 20%, через 5 років - ще на 30% і так далі. У найбільш розвинених у цих питаннях Фінляндії і Норвегії вже переробляють до 90% побутових відходів.

В Україні нічого цього немає. Тут ніби чекають манни небесної. Якби міста почали системно зменшувати кількість відходів, системно їх переробляти й вибудовувати інфраструктуру з переробки, вони могли б створити ринок вторинної сировини, з'явилися б нові робочі місця. Нині цей сектор економіки повністю у тіні.

- Налагодження системної роботи з побутовими відходами в Україні гальмують корупція і намагання окремих представників бізнесу монополізувати ринок. Так, технології переробки сміття нерідко дуже дорогі, - каже Д. Скрильніков, - проте в Україні легко можна купити чиновника, який контролює цей процес. Або завезти застарілі технології.

Проте, попри все, бізнес готовий підключитися до вирішення проблеми, але хоче мати гарантії стабільної роботи. Підприємці розуміють, що окупність входження на ринок займе багато років. А псевдоінвестори, які хочуть захопити ринок, чи продавці старих технології обіцяють відбивати вкладення за кілька років.

Коментарі

Олег Гайовишин, співзасновник компанії "АВЕ Львів":

- Наразі у ВР України точаться дискусії, яким шляхом забезпечити фінансування галузі. Одні схиляються до того, щоб це був загальний екологічний податок з виробників, інші - за те, щоб кожен імпортер чи виробник продукції, які мають упаковку, укладали угоду зі спеціалізованою державною структурою. Тобто як було раніше. Далі кошти розподілялися б серед підприємств, причетних до поводження з відходами. Така модель добре працює в сусідній Чехії. Для оператора ринку, який займається збором і вивезенням відходів, запровадженням роздільного збирання, не має значення, яку модель буде обрано. Нам важливо, щоб за зібрану нами тонну ПЕТ-пляшок нас дофінансували. Адже виручених коштів часто бракує не лише на розвиток, а й на поточну діяльність.

Юрій Іськів, директор "Європет-Львів":

- У нас зазвичай відсортовують те, що легко можна продати, а тим, що коштує дешево або пов'язане зі збитками, ніхто особливо не переймається. Все воно йде на сміттєзвалища. Сортувальний завод - це комерційна структура, яка працює для забезпечення собі прибутку. В усьому світі держава дотує ці підприємства, тому вони якщо й не прибуткові, то хоча б не збиткові.