ЩО ТО ЗА ІСТИНА В «ПРОКИСЛОМУ ВИНІ»*

Український ринок оцту в основному ділять між собою виробники оцту «Столового» і «Харчового натурального спиртового». Але поняття «ділять» у даному випадку слід сприймати дуже умовно. Оскільки «Столовий» «придавив» спиртовий, образно кажучи, однією лівою. І не тому, що споживчі якості першого перевершують відповідні гідності другого. З цим швидше навпаки (про що йтиме нижче). Суть у тому, що виробники спиртового оцту, у силу низки цілком об’єктивних обставин, рішуче не витримують цінової конкуренції з боку продуцентів «Столового». Власне, автору даної статті так само, як і експертам, із якими він спілкувався, відоме лише одне підприємство в Україні, що випускає спиртовий оцет, — Львівський лікеро-горілчаний завод. Втім, і на самому лікеро-горілчаному нічого не знають про конкурентів у своїй спиртово-оцтовій ніші. Схоже на те, що це підприємство є єдиним в країні виробником оцту спиртового. Не стало б останнім.

Раніше Львівський лікеро-горілчаний випускав щомісяця 35 тисяч ящиків спиртового оцту, чим практично покривалася потреба в даному продукті всієї Західної України. Нині підприємство видає на-гора усього 500 ящиків. Виробник віддає перевагу «Столовому», бо його собівартість на порядок нижча від натурального. У старі роки харчових підприємств, які мали свої оцтові цехи, що випускали спиртовий оцет, було більше. Введення ж акцизу на спирт (хоча і тимчасового), що йде на виробництво оцту, фактично підірвало цю галузь. І хтозна, чи не навмисно це було зроблено. У всякому разі, експерти гадають, що і таке не виключено. Сподобався, мовляв, комусь впливовому «Столовий» як надійний засіб вилучення швидких і великих грошей.

Слід зауважити, що технологія створення оцту «Столового» мало сказати проста — примітивна: будь-який неспеціаліст здатний розвести «кислоту оцтову лісохімічну харчову», «кислоту оцтову хімічну чисту крижану», «кислоту оцтову синтетичну харчову концентровану» (виготовляється з ацетилену на хімкомбінаті в Сєверодонецьку) із «водою питною» (читай — «водою з-під крана»). Такий «синтез» можна здійснювати в будь-якій посудині, а кінцевий продукт — розливати в будь-яку тару (у тому числі й у дешеву пластикову). Подібна технологія максимально доступна для фальсифікацій, оскільки може бути налагоджена в будь-якому сараї і нелегально надходити на реалізацію.

Процес же виготовлення спиртового оцту досить непростий (потрібно дотримуватися певного температурного режиму для водно-спиртової суміші, бережно обходитися з оцтовокислою бактерією «ацетобактер», пропускати оцет, який перебродив, через потужні фільтри тощо), до того ж займає чимало часу. Підприємство свого часу (ще радянськими карбованцями) сплатило суму, еквівалентну приблизно 2,3 млн. доларів, за придбання, встановлення та запуск унікальної для всієї України й колишнього СРСР німецької установки з виробництва спиртового оцту. (Мабуть, саме це дороге вкладення і не дозволяє даному підприємству викреслити оцет із переліку вироблюваних ним продуктів.)

Через нижчу ціну переважне число вітчизняних продуктів, що містять оцет, (кетчупи, майонези, маринади) випускаються з використанням марки «Столовий». Єдиний, хто на сьогодні закуповує у львів’ян спиртовий оцет для подальшого виробництва продуктів харчування, це волинський «Торчинпродукт». Щоправда, один час і він, піддавшись ціновій спокусі, відмовився від складового інгредієнта львівського виробництва, але потім знову повернувся до старого постачальника якісного продукту. Що підмішують у свої продукти інші харчовики, можна лише здогадуватися.

У Європі оцет небіологічного походження і продукти харчування на його основі — «персони нон грата». Сполука вказаних вище кислот містить хлориди, сульфати, важкі метали і навіть миш’як. Наші МОЗ й інші повноважні структури знайшли, що в розчиненому й очищеному стані концентрації згаданих речовин не становитимуть для здоров’я людини небезпеки. А як щодо можливості живого організму накопичувати/не накопичувати перелічені вище хімічні елементи і сполуки в процесі «помірного споживання» оцту небіологічного походження? Вище медичне керівництво, судячи з усього, вважає, що причин для занепокоєння немає. Чи можливо таке, якщо, приміром, важкі метали з організму не виводяться взагалі, навіть якщо вони туди надходять у невеликих кількостях?! Хай там як, а 1992 року оцет «Столовий» узаконено Технічними умовами (ТУ) України. 2001-го чимало його виробників уже одержали на найближчі п’ять років затверджені по-новому ТУ.

Мало того, оцет, попри те що є продуктом, який потрапляє на стіл усьому населенню (і дітям у тому числі), не є предметом обов’язкової сертифікації. Водночас горілка — продукт, призначений для споживання лише певної вікової категорії населення, обов’язковій сертифікації підлягає. Виробник продукту обов’язкової сертифікації повинен раз на квартал здати його на тестування. Інші продукти контролюючі органи «перевіряють вибірково». В основному виробник має свій товар сам супроводжувати посвідченням якості. Але щоб одержати такий документ, продуцент повинен заплатити лабораторії за проведення аналізів. На практиці, на жаль, це виконується не завжди. Солі важких металів чи, приміром, радіонукліди перевіряючі організації шукають у продуктах обов’язкової сертифікації. Держстандарти вимагають перевіряти будь-який оцет лише на залишкові спирт і кислотність. І все.

Це «за книжкою». А «у житті»... Ті ж працівники оцтового цеху Львівського лікеро-горілчаного за десяток років української незалежності не пам’ятають жодного випадку, щоб хтось із контролюючих закладів брав на аналіз їхній оцет. Фахівці, котрі мають уявлення про типи оцту, і наукова література обережно рекомендують «віддавати перевагу» оцтам біологічного походження. Однак рекомендації ці охоплюють дуже обмежене коло людей. Широка роз’яснювальна робота про різницю оцту спиртового і «Столового» не ведеться.

Появу небіологічного оцту на харчовому ринку України певною мірою виправдовували тим, що тут після розпаду Союзу не виявилося виробника, який би зміг забезпечити всі потреби населення в натуральному оцті. Очікувалося, що в найближчі роки вдасться розгорнути мережу підприємств із виготовлення достатніх обсягів натурпродукту. У Радянському Союзі історія з оцтами склалася таким чином. Повоєнне населення однієї шостої частини суші неймовірно захоплювалося консервуванням. Тоді спиртового оцту також бракувало. Тому пішли на тимчасовий компроміс і прийняли рішення створити той самий «Столовий». За історично короткий період планова економіка зуміла задовольнити попит на спиртовий оцет і відмовитися від технічного. Строк же, коли оцет, вироблений із синтетичної сировини, буде заборонений в Україні, не проглядається. «Ринкова стихія» диктує свої закони.

* Людство виявило оцет, звернувши увагу на позитивні якості прокислого вина.