Що наше життя? Гра без гарантії виграшу

У країнах Західної Європи навіть на претендентів престолу Папи Римського організатори тоталізаторів приймали ставки.

З повідомлень ЗМІ в останні дні
життя Павла Івана II

Приводом до статті став конфлікт, який вибухнув у Львові між «мобілізаторами бюджету» і представниками сфери розваг. Конфліктуючу сторону від «цеху дозвілля» представляв підприємець Андрій Бенець — організатор першого у Львові боулінг-клубу. З протилежного боку барикад позиції зайняли представники ДПІ Шевченківського району міста Львова. Вони «попросили» підприємця перейти зі спрощеної системи оподаткування на загальну і наполягали, аби він придбав недешевий патент. Таким чином боулінг-клубу нав’язували патент зі сфери грального бізнесу. Хоч Андрій Бенець був упевнений, що його клуб надає послуги не грального, а спортивно-розважального характеру (саме на цей вид діяльності видавали й неодноразово подовжували свідоцтво платника єдиного податку), а отже він має всі підстави перебувати на спрощеній системі.

Задля справедливості варто зазначити, що контактери від податкової до спілкування з підприємцем Бенецем підготувалися. Вони простудіювали потрібні законодавчі документи й подали своє бачення ситуації у сфері розваг. Головним документом, на підставі якого працівники податкової служби «доводили свою правоту», був Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року. Працівники ДПІ цитують п. 2 ст. 5 цього закону: «Під гральним бізнесом у цьому Законі слід розуміти діяльність, пов’язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі». (Думка податкової служби стосовно грального бізнесу наводиться за двома скріпленими аркушиками паперу під умовною назвою «Позиція ДПА щодо перебування кегельбанів на спрощеній системі оподаткування». До речі, під цією «Позицією» немає підписів — автори, швидше за все зі скромності, побажали залишитися невідомими.)

Причому податківці дуже цікаво тлумачать наведену цитату. Зокрема вони роблять висновок, що «критерій грошовий або майновий виграш, за задумом законодавця, стосується лише гральних автоматів і проведення лотерей, а прив’язка майнового виграшу до терміна «інші гральні місця» відсутня».

Що ж, скористаймося у своєму аналізі другого пункту п’ятої статті поняттями, запропонованими спеціалістами податкової служби («термін», «критерій», «прив’язка»). Отже, зі сказаного в законі випливає, що критерій «грошовий або майновий виграш» прив’язаний не лише до терміна «гральні автомати», а й до термінів «інші гральні місця», «казино». У цих термінів є, так би мовити, загальне поняття — «діяльність, пов’язана з влаштуванням». Будь-яка людина, здатна виконати синтаксичний розбір аналізованого речення, може переконатися в тому, що митарі – неабиякі майстри лінгвістичної казуїстики та софістики. А кому лінь згадувати синтаксис, може скористатися елементарною логікою й поставити риторичне запитання — собі чи податківцю: «Якщо казино не пов’язане з «грошовим або майновим виграшем», тоді що собою являє казино — «дитячий гральний майданчик»?! І що в такому разі заважає під визначення «гральний бізнес» підвести шахи, «чапаєва» чи навіть «морський бій»?!»

Є, правда, в цьому законі місце, яке у відриві від інших нормативних актів дозволяє несумлінним коментаторам вносити в розуміння зазначеного питання деяку плутанину. Йдеться про п. 3 ст. 5 того ж закону, де перелічуються види послуг зі сфери грального бізнесу, для надання яких потрібні торгові патенти. У ньому згадуються кегельбани. Не вдаватимемося в лексикологічний розбір, не вияснятимемо, чим відрізняється «кегельбан» від «боулінгу», — погодимося, що ці дві назви позначають майже одне й те ж саме (хоча «Словник іноземних слів» трактує «боулінг» як «спортивний різновид кеглів»). Податківці, замовчуючи інші документи, які визначають правила організації грального бізнесу, у своїй «Позиції» акцентують увагу на вигідних для себе моментах третього пункту. Вони зауважили, що законодавець, говорячи про використання кегельбанів, «жодним чином не вказував на можливість грошового чи майнового виграшу», а відсутність вказівки на характер використання кегельбану (для виграшу чи для спортивного інтересу) зобов’язує власника відповідного розважального закладу торговий патент таки купувати.

Отож, спираючись на таке прочитання законодавства, податківці роблять остаточний висновок, що «грошовий або майновий виграш у разі використання кегельбанів не є обов’язковим критерієм для віднесення такої діяльності до грального бізнесу». Тобто кегельбан — це гральний бізнес.

Справді, гармонія між другим і третім пунктами п’ятої статті закону від 23 березня 1996 року, без урахування інших нормативних актів, не проглядається. Але для таких випадків існує золоте правило юриспруденції — застосування законодавства в сукупності його норм. Для тих, кому забракнуло сукупності норм у межах закону від 1996 року, у жовтні 1998 року (№ 610/3050) Мін’юст зареєстрував інструкцію, в якій дав визначення понять «гральний заклад» і «азартна гра». А 20 листопада 2003 р. Кабмін затверджує корисну в даному разі постанову №1800. По суті, визначення і в інструкції, і в постанові однакові — різниця лише в деяких словах. Наприклад, в інструкції стосовно одного й того ж самого поняття використовується слово «дозволяє», а в постанові — словосполучення «дає можливість». Отже, у постанові про азартну гру сказано, що вона є грою, «...участь у якій дає можливість здобувати гроші, інше майно або майнові права, ...умовою участі в якій є внесення гравцем ставки (у тому числі ігри в букмекерських конторах, на іподромах та інших видах тоталізатора)».

Підприємець Бенець намагався довести до відома працівників податкової служби всі обставини, пов’язані із застосуванням законодавства в повній сукупності його норм. Однак працівники ДПІ цих доказів не приймали. Ці працівники, як скаржиться пан Бенець у громадський клуб інтелектуально-творчої ініціативи «Династія» (структура Громадського форуму міста Львова), спрямували на нього репресивну машину. Вони «влаштували позапланову перевірку без рішення суду, органу слідства або дізнання, як того вимагає законодавство», «наклали штраф у розмірі 800 грн. за відсутність касового апарата і патенту підприємця», «відмовили в одержанні нового свідоцтва платника єдиного податку...».

«Династія» разом із Громадським форумом міста Львова (ГФМЛ) взяли Бенеця під свій захист. У ході розгляду ці дві громадські організації переконалися в тому, що податківці не тільки грубо маніпулюють законодавством, а й просто вчинили дію, яка потрапляє під дію Кримінального кодексу. Коли працівники податкової служби тиснули на Бенеця, аби він придбав злощасний торговий патент, вони запевняли його, що решта власників боулінгів платять за свої заклади як за підприємства грального бізнесу. «Династія» і ГФМЛ через суд вимагали доказів, що інші суб’єкти боулінгового бізнесу купують торгові патенти. Однак таких доказів суду не було надано. Офіційні платежі від інших боулінг-клубів Львова не проводилися. Отже, якщо «інші платили», то постає запитання – кому і як?

Громадські організації, що підставили Бенецю плече, переконали його в необхідності позиватися. Підприємець не дуже вірив у позитивний результат судових розглядів, але, натхнений групою підтримки, пішов із заявою в Господарський суд Львівської області. Суд першої інстанції визнав неправомірність дій працівників податкової служби стосовно власника першого у Львові боулінг-клубу. Причому суддям для ухвалення такого рішення навіть не знадобилася відома постанова Кабміну —всі необхідні підстави вони знайшли в законі 1996 року. На підставі цього документа було винесено вердикт: «...оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного підприємця Бенеця А.Б. про примус ДПІ... видати свідоцтво платника єдиного податку на 2006 рік обґрунтовані й підлягають задоволенню». Такий висновок цей же суд зробив і стосовно 800-гривневого штрафу.

11 травня нинішнього року відбулися два суди другої інстанції (з питання видачі свідоцтва платника єдиного податку і накладення штрафу). Суди апеляційної інстанції залишили рішення першої без змін. Чи мають податківці, які наважаться на подальші суди з підприємцем Бенецем, якусь перспективу? Юристи вважають, що коли не станеться якогось дива, то ні. Ще в жовтні 2003 року Вищий господарський суд України виніс постанову, в якій зробив висновок, що «діяльність із надання послуг в організації боулінгу не належить до визначеного ст. 5 Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» грального бізнесу, який потребує для свого здійснення отримання патенту, оскільки боулінг-клуб надає громадянам у тимчасове користування за плату спортивний інвентар та інше майно і при цьому грошовий або майновий виграш не передбачений».