Розкіш і злидні безоплатної правової допомоги

Минуло майже п'ять місяців, відколи в Україні стартував процес надання безоплатної вторинної правової допомоги (написання документів процесуального характеру, здійснення представництва інтересів осіб у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; захист) у повному обсязі. З 1 липня ц.р. вона стосується не тільки кримінальних, а й цивільних та адміністративних справ.

Поза сумнівом, кризовим категоріям, людям із невисокими доходами така допомога потрібна. Бо її завдання - створити рівні можливості для доступу осіб до правосуддя. Недарма на облаштування центрів цієї допомоги було залучено кошти проекту USAID, а на оплату послуг та відшкодування витрат адвокатів уряд передбачив у держбюджеті-2015 122,4 млн грн, що вдвічі більше, ніж торік. Видатки розвитку збільшено до 57,5 млн грн...

Але українське законодавство і його застосування мають таку українську специфіку, що в будь-яку добру справу здатні внести велику ложку дьогтю. Смак доброї страви - безоплатної вторинної правової допомоги - виявився приперченим.

Отож із липня в Україні почала діяти мережа зі 100 місцевих центрів надання безоплатної вторинної правової допомоги, які охоплюють по кілька адміністративних районів та міста обласного значення. Три з них створено на Тернопіллі - у Тернополі, Чорткові та Кременці.

Віддамо належне працівникам місцевих центрів, - вони не сидять склавши руки: проводять прийом громадян у громадських приймальнях районних управлінь юстиції, беруть участь у роботі колегій райдержадміністрацій, сесій районних та міських рад, на яких обговорюється необхідність і можливості надання цього виду допомоги. А фахівці Кременецького центру ще й розміщують інформаційні матеріали в районних газетах, на інтернет-сайтах, виступають по місцевому радіо... Виїжджають навіть у села, де беруть участь у сесіях сільських рад, навідуються в амбулаторії, школи. Проте населення, особливо в селах, усе ще недостатньо поінформоване про систему безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема і про право на її отримання. Інформаційні матеріали та усні роз'яснення, як розповів автору цих рядків директор Тернопільського місцевого центру Юрій Гордєєв, люди часто сприймали як приховану передвиборну агітацію тієї чи іншої політичної сили. Селяни й жителі невеличких міст із жалюгідними доходами наймали і продовжують наймати приватних адвокатів, бо не вірять, що безоплатна правова допомога реально діє і нею можна скористатися.

Саме тому за майже п'ять місяці роботи до місцевих центрів звернулося поки що небагато осіб. Наприклад, до Кременецького - 170, до Тернопільського - ще менше: 150. Хіба не дивно: на момент написання статті з деяких районів області, як, наприклад, із Бережанського, по допомогу не звертався ніхто. Із Підгаєцького - це зробила тільки одна особа.

Неважко здогадатися: люди звертаються з тими питаннями, які їх найбільше турбують. Це - і сімейне, і спадкове, і земельне, і житлове, і трудове право. Є звернення із галузі адміністративного права.

Крім того, місцеві центри надають захисників особам, котрі є потерпілими або свідками у кримінальному провадженні та мають право на безплатну вторинну правову допомогу. Перші результати - скромні, але вони принаймні обнадіюють потерпілих. Ось приклад. Було розпочате кримінальне провадження за фактом крадіжки. Особу обікрали на 90 тис. грн. Тернопільський місцевий центр надав адвоката, і вже в судовому процесі відшкодовано понад 11 тис. грн. Сподіваємося, після постановлення судового вироку буде відшкодовано решту суми.

У кожному районі області знайшлося по декілька адвокатів, відібраних за результатами конкурсу, які працюють із центрами на постійній основі. У них - різний досвід адвокатської діяльності. Але здебільшого це молоді адвокати, які хочуть себе проявити і здобути клієнтів у приватному порядку. У роботу впряглися й адвокати з досвідом, котрі втратили клієнтів. Бо, наприклад, обслуговували ряд юридичних осіб, а ті збанкрутували.

Але бувалих у бувальцях захисників - небагато. Чому ж так? Згідно з Податковим кодексом, адвокати належать до самозайнятих осіб. Вони не можуть бути на спрощеній системі оподаткування. І адвокат, який офіційно заробив, наприклад, 1000 грн, має заплатити до бюджету понад 500 грн податків (єдиний соціальний внесок, ПДФО). А у приватній практиці він собі взяв від клієнта 1000 дол., записав
100 дол. і сплатив податки з останньої суми. Тому малувато досвідчених адвокатів воліють працювати з центрами надання вторинної правової допомоги на постійній основі, тобто за контрактом.

Але найбільша біда - цією допомогою наразі може скористатися обмежене коло осіб. Бо закон визначає сміховинно низьку межу доходів, яка дає право на отримання безплатної вторинної правової допомоги: один прожитковий мінімум. І якщо пенсіонер отримує пенсію на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних (нині це - 1074 грн), то він має право на таку допомогу, а якщо вже 1200-1300 грн(таких пенсіонерів на Тернопіллі більшість) - то позбавлений такого права. В області чимало осіб, які працюють, отримують зарплату на рівні 1400-1500 грн на місяць. І вони не можуть скористатися безоплатною вторинною правовою допомогою, бо ж є верхня межа - 1378 грн! Отакої!

Виконувач обов'язків директора Кременецького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Валентина Вербицька переконує:

- Верховній Раді потрібно терміново вносити запропоновані Кабінетом міністрів зміни до базового Закону "Про безоплатну правову допомогу", щоб підвищити межу малозабезпеченості бодай до двох прожиткових мінімумів для непрацездатних і працездатних громадян.

А тут - ще й супутня проблема. Сам облік доходів громадян накульгує принаймні на одну ногу. Бо якщо місцевий центр звертається в Державну фіскальну службу по довідку про доходи особи, наприклад, за перше півріччя, то отримує її із запізненням на два місяці - аж у вересні. Ця інформація мала б надаватися оперативніше.

До місцевих центрів по допомогу звертаються і учасники АТО. У Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зазначено перелік пільг, які надаються учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, тобто ці питання стосуються лише соціального захисту. На думку виконувача обов'язків директора Кременецького місцевого центру Валентини Вербицької, "таке обмеження звужує зміст інших прав цих осіб. Допомога учасникам АТО має надаватися з усіх питань..."

Авжеж, якщо вчасно не внести змін до законодавства й не виправити бодай грубих помилок, то реформа правової допомоги населенню і задеклароване створення рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя будуть так само дискредитовані, як і інші важливі реформи, що стартували в Україні.