Процедура подвійного ліцензування забезпечить абсолютну владу над гральним ринком

У нашій країні вже стало доброю традицією навесні повертатися до теми держрегулювання азартного бізнесу. Натовпи лобістів намагаються загорнути в барвисту обгортку й піднести суспільству вже багато десятиліть виношувані в країні ідеї правових конструкцій організації азартного ринку. Знову ми бачимо чимало законодавчих ініціатив, штучно створених інформаційних приводів, новоявлених «фахівців», котрі доводять, що саме їхня (читай - їхніх замовників) ідея є єдиним шансом наведення порядку на надприбутковому й практично повністю нелегальному ринку азартних ігор в Україні.

Усе, як завжди. Фішкою нового сезону можна вважати тільки видання законодавчих ініціатив під ім’ям одного з авторів, якому, слід думати, вже не соромно видавати під своїм прізвищем чужу працю, дослідження, проведені відомим гравцем на міжнародному ринку азартного бізнесу.

Проте, як відомо, якщо зірка загоряється на небі, а тим паче на небі азартному, то це комусь потрібно. Так, широко відома в Європі ідея проведення азартних ігор державою, яку кілька разів піднімав у пресі автор, була повною мірою спотворена законопроектом №8401 «Про азартні ігри». Основна ідея документа полягає у створенні так званого Національного організатора азартних ігор - підприємства з 100-відсотковою державною власністю, покликаного виконувати посередницькі функції між державою в особі Мінфіну та операторами азартних ігор.

У більшості європейських країн держава проводить азартні ігри як самостійно, так і через уповноважених агентів. Проте ніде модель організації ринку не передбачає створення Національного організатора азартних ігор, який здійснює управління ринком одночасно з органом управління - Міністерством фінансів, що дублює його функції. Фактично оператор азартної гри за запропонованою схемою отримує дві ліцензії: одну - Мінфіну, іншу - договір з Національним організатором, який безпосередньо регулює процес проведення гри та умови її проведення. Скажіть, процедура подвійного ліцензування підвищує рівень контролю за ринком чи робить процес проведення гри більш прозорим? Можливо, дозволяє якнайповніше захистити інтереси гравців? Аж ніяк! Єдино зрозумілим завданням, яке стоїть перед подібною моделлю організації грального ринку, є реалізація в її рамках корупційної схеми, яка дозволяє просто й безболісно отримати абсолютну владу над гральним ринком і в короткий проміжок часу конвертувати її у відповідний дохід, до якого держава матиме дуже опосередкований стосунок.

Воістину геніальна у своїй простоті ідея, яка дає змогу встановити багаторівневу систему поборів з організаторів азартних ігор, котрим, у разі ухвалення законопроекту, крім безпосередньо плати за отримання ліцензії, необхідно буде погоджувати всі дії в рамках здійснення діяльності - починаючи з правил ігор і закінчуючи гральним устаткуванням. І, завважте, йдеться не про погодження з державним органом на кшталт Мінфіну, а про отримання додаткових численних дозволів від державного підприємства, навіть легальною метою існування якого є отримання прибутку.

Та облишмо турботу про організаторів азартних ігор, адже хто-хто, а ці хлопці зможуть подбати про себе самі. Зменшення рентабельності їхнього бізнесу за рахунок поділу її з окремими ротами від держави - проблема, яка навряд чи матиме серйозні наслідки для українського суспільства.

Набагато серйознішими є наслідки для держави. Приймаючи запропоновану схему, вона не просто працевлаштовує кількох завбачливих чиновників у наглядову раду Національного організатора (саме за наглядовою радою законопроект закріплює основні функції управління галуззю, звільняючи при цьому її членів від будь-якої відповідальності), а відкриває ящик Пандори, фактично узаконюючи свавілля на гральному ринку.

Ухвалюючи законопроект, держава створює неконтрольованого нею і, до речі, схильного до приватизації монстра. Йому (або, точніше, тим, хто ним управляє) ввіряється величезний за своїм потенціалом, фінансовим ресурсом ринок, даються необмежені повноваження з його експлуатації та управління залученими до проведення ігор приватними структурами. При цьому вони не несуть ніякої відповідальності не тільки за ефективність експлуатації ресурсу для держави, а й за ухвалення в рамках здійснення діяльності рішень, наслідки яких можуть бути фатальними для ринку. Чиновники, які щедро приготували собі м’які крісла в наглядовій раді Нацорганізатора, користуючись наданими їм повноваженнями, можуть фактично вершити долю ринку, дбаючи про інтереси держави в останню чергу.

А тепер переймімося питанням: а що заважає всі розширені повноваження та функції Національного організатора азартних ігор закріпити безпосередньо за Мінфіном, залишивши жорсткі вимоги до операторів, до правил проведення ігор? Ну справді - що? Відповідь одна - нічого! Розроблений документ, з деякими застереженнями, дійсно міг би претендувати на взірець здорової моделі регулювання галузі, якби його суть не було нівельовано створенням Національного організатора. Чи, можливо, у цьому і є його суть? І, крім Нацорганізатора, авторів ідеї, її лобістів і замовників більше нічого й не цікавить? На жаль, дане припущення дуже схоже на правду.

Законопроект №8401 має дуже цікаву долю. Його текст уперше з’являється восени 2010 р. як варіант організації ринку, запропонований Мінфіном. З огляду на фактичну відсутність у даного органу ліцензування азартної діяльності необхідного професійного потенціалу для розробки подібного документа, позамінфінівські витоки останнього стали більш ніж очевидні.

А тим часом законопроект пройшов успішне погодження не тільки в Мінфіні, а й у зацікавлених державних органах. Це, проте, не дало можливості його лобістам проштовхнути таку очевидно корупційну схему через Кабмін і внести у Верховну Раду законопроект від уряду, гарантувавши тим самим позитивний результат його розгляду. І от зараз законопроект у дещо пом’якшеному для приватних організаторів азартних ігор вигляді з’являється в парламенті як депутатська ініціатива.

Ціна питання - гральний ринок, оборот якого навіть за дуже скромними підрахунками обчислюється мільярдами. Українське суспільство, природно, далеке від ілюзій, що ця гра закінчиться перемогою його інтересів - сьогодні у ВР, схоже, подібні законопроекти відсутні. Однак домогтися, щоб суспільству не було заподіяно очевидної шкоди, ще можна. Якщо сьогодні ж (пізніше вже буде ні до чого) буде відкрито широку дискусію про майбутнє грального ринку із залученням громадських організацій, політиків, державних діячів, що не дасть можливості так просто й «безхитрісно» реалізувати корупційні схеми, наслідки яких складно передбачити.

Свої пропозиції з тематики для рубрики «На злобу дня» читачі можуть надсилати на редакційний e-mail - sledz@mirror.kiev.ua