Продукти — на сміттєзвалищі

Незважаючи на чималі обсяги вирощеного на полях, понад третину продуктів харчування в Україні щороку відправляють на сміттєзвалища.

А це, за приблизними підрахунками, - 7 млн тонн продуктів на загальну суму 5,5 млрд грн. Продукти псуються, перш ніж ми встигаємо їх з'їсти. Головна причина - в неналежній організації вирощування, зберігання та передпродажної підготовки. Якщо овочі й фрукти, які надходять у магазини та супермаркети, неякісні, ніякі холодильники не допоможуть. Найважливіше - виростити продукт, який відповідав би всім вимогам споживача. А з цим в Україні - проблеми.

"Наша продукція не є стовідсотково технологічно вирощена, - каже експерт аграрного ринку Іван Стефанишин. - Якщо говорити про овочі, то більшість їх - від 85 до 95% - вирощує населення в особистих селянських господарствах. Технологія вирощування там рік у рік гірша. По-перше, дуже низький рівень професійної підготовки. По-друге, незадовільне сервісне обслуговування. Дуже багато фірм, які продають населенню насіння, добрива, засоби захисту тощо, торгують фальсифікатом. Там безліч підробок. У результаті, продукції, яка б відповідала всім вимогам споживачів, дуже мало. Кількісно її ніби й вистачає, але якісної - бракує".

Допомогти у передпродажній підготовці картоплі, моркви та інших овочів могло б спеціальне обладнання. Проте нині воно доступне лише великим виробникам або кооперативам. Що ж до отримання його в лізинг - тут теж усе непросто. Фермер мусить надати гарантію повернення техніки. Це робиться так само, як отримання кредиту в банку, - під заставу якихось активів. Перша умова - майбутній урожай має бути застрахований від непередбачених випадків. А нині більшість фермерських і селянських господарств працюють на свій страх і ризик. Тому сховища з температурним режимом, сортувальні лінії, обладнання для миття та очищення продукції для переважної більшості фермерських і селянських господарств сьогодні далека й недосяжна мрія. Змінити ситуацію могла кооперація, пороте з цим ще складніше.

Дуже серйозні проблеми з безпечністю продукції. Хоча закон про безпеку продукції є, він, як і низка інших, не працює. На такі закони мало хто звертає увагу. Держпродспоживслужба дуже слабенька, до того ж вона досі з'ясовує стосунки з колишньою санепідемслужбою.

Крім того, не відповідає потребам кваліфікація фахівців. В аграрний бізнес прийшли молоді люди, яким належало б мати вищий рівень кваліфікації, мислили по-новому. Та цього не відбувається. Тут мали б підключитися органи державної влади, організувати всю цю роботу. Наприклад, багато говорили про те, щоб на базі колишнього Куликівського аграрного ліцею, що під Львовом, організувати службу підготовки і вдосконалення кваліфікації фермерів. Профінансувати його роботу міг би Львівський обласний центр зайнятості. Але він продовжує платити гроші безробітним.

Ще одна причина втрат овочів та фруктів - умови їх зберігання. В Україні немає добре розвиненої складської інфраструктури. Те, що колись було збудоване за кошти державного бюджету, як, наприклад, у Пустомитах, нині використовують окремі підприємці для власних потреб. Набагато вигідніше було б побудувати спеціалізовані сховища для спільного використання виробниками. Багато малих підприємців мають невеликі склади, призначені для зберігання невеликих партій якоїсь певної продукції. Проте це не рятує загальної ситуації.

Є й інші чинники, які впливають на якість і вартість продукції. Зокрема, стихійність та хаотичність ринку. Наприклад, через неврожай нинішнього року ціна на картоплю буде висока. А цибулі, навпаки, вродило багато, тож її ціна буде набагато нижчою від торішньої. Також удосталь вирощено моркви, столових буряків, часнику. Однак тішитися особливо нічим. Вартість кілограма часнику на ринку становить 30-35 грн, і це при собівартості 25-26 грн. Зрозуміло, що вирощувати його з такими цінами стає невигідно. Тому ряд господарств уже зараз відмовляються від планів його садити. Відтак, наступного року часнику знову буде мало, а через рік знову всі захочуть заробити на ньому.

Внести системність і порядок у планування майбутнього врожаю могли б органи державної влади. Як і в розвиток інфраструктури, організацію навчання фермерів тощо. Питання облдержадміністрації - глибинне стратегічне бачення стану та розвитку сільськогосподарської галузі в області.

На ефективності роботи сільгоспвиробників позначається й рівень державної допомоги. В Україні вона, за словами експерта, становить… мінус 19%. Тим часом у США - плюс 10%, у країнах ЄС - плюс 20%, Японії - плюс 50%. Крім того, в Україні дуже часто її отримує не сам виробник, а хтось на ланцюжку - заготівельник, переробник чи посередник.

"Вважається, що особисті селянські господарства мають прибуток, інакше вони б не працювали, - каже І. Стефанишин. - Це не так. Бо, якщо порахувати всі витрати на вирощування продукції, можна бачити, що цей бізнес - збитковий. Сьогодні державні органи не враховують багато чинників, які треба враховувати. Наприклад, спільно з фермером працюють члени його родини, близькі, але заробітну плату їм не нараховують. Відбувається викривлення розуміння економічної ефективності, немає чітко сформованої собівартості продукції. Ніхто не говорить, що в Польщі, країнах Балтії на продукти харчування першої необхідності ПДВ становить 5%. В Україні - 20%. І саме це мало б називатися державним регулюванням, а не регулювання рівня рентабельності продукції".

На думку експерта, порівняно з іншими країнами, в Україні досить слабка переробна галузь. Переважна більшість вирощеного врожаю в Україні реалізується у свіжому вигляді. Але бізнес чомусь уперто інвестує кошти у виробництво. Навіщо викидати на ринок для споживання населення майже 180 тис. тонн часнику, тоді як потреба в ньому - 40 тис., а 140 тис. можна переробити на порошок? Ще приклад: із 21-22 млн тонн картоплі на харчування населення використовується лише близько 35%. Решта йде на корм худобі, втрачається під час зберігання, реалізації тощо. Тут є проблема. Щоб без втрат донести її до споживача, потрібно багато праці. Проте в бізнесу немає бачення перспективи, немає і стабільності в державі. Тому й не вкладають у переробку. Не пішло - переорав поле і списав на збитки! Правда, нинішнього року ситуація трохи поліпшилася за рахунок підприємств з іноземними інвестиціями.

Багато років в Україні говорять про зняття мораторію на продаж землі, але рівень виробництва в невеликих фермерських і особистих селянських господарствах украй незадовільний. Усі займаються політичними питаннями. Ніхто нікого не вчить працювати, не ведеться просвітницька робота. Телебачення, радіо, газети, за великим рахунком, - повний нуль! Жодних матеріалів. Для порівняння: в сусідній Польщі для виробників і переробників сільгосппродукції є передачі на радіо, телебаченні, є спеціалізована література. В Україні, якщо не станеться якоїсь сенсації, ЗМІ про село не пишуть. Нікому проаналізувати ринок, порекомендувати, як виростити, реалізувати. Всі розмови зводяться до постійного реформування галузі, і тут немає нічого нового. Воно й не дивно, бо в нас не цивілізований ринок, прогнозований чи плановий - а хаос, базар. І тому, скільки б не виростили, якість і безпека - виняток із сумнівного правила безгосподарності.

І останнє, до чого хотілося б привернути увагу, - благодійність. Нею в Україні навіть не пахне. Щороку в торгівлі з різних причин пропадає чимало овочів та фруктів. І тут нічого не вдієш, - вони "дихають". За кордоном, зокрема в Чехії, продукцію, яка втрачає свою свіжість, переоцінюють або ж передають соціально незахищеним верствам населення безкоштовно. У Львові теж є супермаркети, в яких людям продають таку продукцію за зниженими цінами. Але щоб безкоштовно віддати? Ні, такого в Україні немає.