Продам сміття. Хто купить?

За два тижні виповнюється рік від дня трагедії у Грибовичах, внаслідок якої трагічно загинули четверо рятувальників. Але про це вже написано багато. Сьогодні хотілося б поговорити про те, що слід зробити, аби надалі не довелося нагромаджувати такі величезні сміттезвалища й отруювати довкілля. На щастя, винаходити велосипед не потрібно, - в усіх розвинених країнах світу на полігон потрапляє, щонайбільше, 10-20% усього сміття. Решту переробляють на корисну продукцію. Натомість в Україні, за різними даними, на поховання йде понад 80-90%.

Голова асоціації ОСББ "Оберіг" Стефанія Климко - надзвичайно активна людина. За 9 років, відколи існує асоціація ОСББ, тут відбулося чимало змін. У колишніх військових будинках, які нічим не відрізнялися від решти новобудов, сьогодні утеплено фасади, встановлено індивідуальні теплові пункти (ІТП), замінено мережі тощо. А головне - тут реально економлять на всьому. Всі ці роботи переважно виконані на допомогу з боку міської та обласної адміністрації та за кредитні кошти, які ОСББ брали в банках. "З цифрами у руках ходила по квартирах мешканців і переконувала щось змінювати в будинках, і люди мене підтримували", - розповідає пані Стефанія.

Проте навіть ця енергійна жінка не зуміла змінити звичного порядку речей, який стосується поводження з побутовими відходами. Сміття тут, як і майже в усьому Львові, мешканці змушені викидати в загальні контейнери. І скло, і пластик, і відходи харчування. Сухе і мокре, цінне й не дуже. І нічого з цим не вдієш. "Фірми, які вивозять сміття, не поспішають ставити окремі контейнери для його розділення, - продовжує Стефанія Климко. - Скільки не прошу поставити окремі контейнери для скла, пластику, мене ніхто не чує".

За її словами, відмову керівники пояснюють тим, що окремі мешканці не дотримуються правил роздільного збирання сміття, а кидають у контейнери все підряд. Частково це так, але, на її думку, людей потрібно вчити і проводити виховну роботу.

Крім того, ані мешканці, ані голова ОСББ пані Стефанія не мають можливості знати, скільки точно сміття вивозять із їхнього майданчика. "Багато років добиваюся, щоб машини, які вивозять сміття, було обладнано спеціальними вагами, але в мерії на мене дивляться як на прибульця з іншої планети", - каже вона.

Переробляти вигідно, збирати - ні

Насправді у фірм, які займаються вивезенням сміття, є досить вагома причина не "бавитися" в роздільне його збирання. Адже за контейнери зі склом, папером чи пластиком фірми від мешканців не отримують нічого. У тариф вони не входять. Фірма-перевізник сама реалізує цю вторсировину комерційним підприємствам, які надалі її переробляють. Інша річ - коли всі ці матеріали потрапляють у контейнер із загальним сміттям, а потім будуть посортовані. Відтак фірма-перевізник отримає подвійну вигоду. Спочатку за несортоване сміття їй платять мешканці, а далі - вже за сортовану вторсировину - комерційні структури. Але вигода сумнівна, оскільки сортувати сміття - дороге задоволення. І краще, якби це робили самі мешканці. Звісно, їм також потрібні стимули.

На думку Стефанії Климко, якби мешканці мали можливість здавати вторсировину за гроші, вони б ставилися до цієї справи набагато серйозніше. Проте в Україні, на відміну від інших країн, немає ринку збуту вторсировини, тому вона потрапляє в загальне сміття. І тут усе пов'язано - занепад у державі, відсутність замовлень у переробних підприємств, брак культури поводження з відходами з боку окремих мешканців тощо.

"Коли я була у Кракові на семінарі, бачила, що там нічого не витрачається марно. Все йде у роботу. І було дуже прикро за нашу державу. Навесні біля наших будинків назбиралася ціла гора деревини - старих вікон, дверей, шаф, обрізаних гілок із дерев тощо. Я нікуди не могла її подіти. Коли найняла машину для сміття, мені поставили умову: матерію і деревину не вантажити. Чому в районній адміністрації ніхто не замислюється над тим, що деревина, яку я не могла вивезти, може знадобитися котромусь переробному підприємству? Не виключено, з неї можна було б виготовляти ті ж таки паливні брикети".

"Попри всі складнощі, збирання, сортування і переробка багатьох видів вторсировини в Україні, і Львові зокрема, організовані непогано, - вважає координатор тренінгового центру енергозберігаючих технологій Василь Прусак. - Те, що зараз у місті не функціонують контейнери на пластик, скло і папір, - дуже незначна частина того, що перестало працювати. Зате практично в кожному районі міста майже без вихідних функціонують численні приймальні пункти. У Львові є кілька організацій, які мають власні виробничі бази, автомобілі, вони регулярно приїжджають під приймальні пункти і забирають вторсировину. Крім того, заготівлею сировини займаються приватні підприємці".

Єдине, з чим справді є проблема, - з прийомом пластикових пляшок.

На його думку, перевізникам нецікаво, щоб у місті були окремі приймальні пункти. Їм вигідно мати власні сортувальні лінії. Саме тому деякі міста, котрі підписали зі Львовом угоду про приймання львівського сміття, завертають машини, дізнавшись, що в якомусь районі обласного центру сортують і відбирають вторсировину, а на поховання вивозять лише перебране сміття.

Нині у Львові з'явилася ще одна організація - Центр поводження з промисловими відходами, яка спільно з фабрикою "Ельграф" почала займатися переробкою відходів із паперу та інших. Кілька ОСББ уже підписали угоди про продаж вторсировини. За неї мешканцям обіцяють платити гроші. Упродовж найближчого часу Центр планує значно розширити перелік сировини, яку має намір переробляти. Зокрема пластик та автомобільні шини.

Переробляти вторсировину в Україні стає вигідно. Наприклад, тонна пет-пляшки дає заробітку 2 тис. грн (2 грн за кіло). Ще більше можна заробити, якщо підприємець спресує і привезе їх на переробне підприємство, - 6 тис. грн/тонна. Таким чином заробіток людини, яка має техніку для пресування пляшок, становитиме 4 тис. грн. Далі на фабриці пляшку миють і подрібнюють, вартість тонни сировини зростає до 18 тис. грн. Кінцевий технологічний етап - переплавка подрібнених пластівців під заготовку для видування пет-пляшки, такі собі міні-колбочки. Вартість тонни цих виробів - 24 тис. грн. Порівняйте: було 2 тис. грн. - стало 24.

Чому ж тоді в Україні пет-пляшка перетворилася на символ екологічного забруднення навколишнього середовища?

Відповідь проста: люди не мають можливості сортувати сміття. "Ніхто не вдосконалює цього процесу, - каже Василь Прусак. - У Польщі комунальні підприємства займаються просвітництвом як мешканців, так і перевізників. У результаті, комунальникам не потрібно додатково витрачати кошти на ретельне сортування сміття. Досі у Львові на комунальному підприємстві "Збиранка" працювали сотні людей, які вручну відбирали зі сміття найціннішу сировину. Це був непоганий бізнес. Із закриттям сміттєзвалища у Грибовичах частина цих людей перемістилася до Львова, де вони виконують цю роботу безпосередньо біля контейнерів зі сміттям. Але таке сортування вкрай вибіркове й неякісне. Навіть на око можна побачити, що більшість цінної сировини залишається у смітті, а вона могла б бути використаною іншими підприємствами".

За словами генерального директора ДП "Аргентум" Василя Срібного, 50% побутового сміття становлять ресурсоцінні матеріали: папір, пластик, склобій, деревина тощо. Але, схоже, в місті не знають, що робити з відходами. Якщо місто саме не знає, що робити з ними, воно могло б запропонувати ці проблемні питання студентам для курсових та дипломних робіт. Крім того, в Україні вже нагромадився чималий власний досвід використання вторсировини. Наприклад, ТОВ "ІнтерПЕТ" щороку переробляє сотні тонн пластику, з якого виробляє чимало цінної продукції. Зокрема системи утеплення для труб, технологічну тару тощо.

За підрахунками фахівців, щороку на Грибовичі вивозилося вторсировини на близько 700-800 млн грн. А це - величезний ресурс, який можна було б використати з користю.

Коментар

Ростислав Сорока, голова Регіональної ради підприємців Львівщини

- Вже нині у Львові чимало вторсировини використовують за призначенням. Проблема в тому, що в області досі не налагоджено якісного поводження з побутовими відходами. Спочатку всі відходи потрапляють в одні контейнери, а потім їх починають сортувати і звозити на переробні підприємства. Це надзвичайно дорого й неефективно. Принаймні у цивілізованих країнах сміття сортують користувачі. Проте, щоб це в Україні працювало, населенню потрібна мотивація. Вона буває двох типів: примус і заохочення, або батіг і пряник.

Для цього у містах і селах слід запровадити систему роздільного збирання сміття. Хто підтримує цю систему -платить низький тариф за його вивезення, бо самостійно виконує роботу з сортування. Звісно, знайдуться люди, які не захочуть цього робити. Тому вони будуть готові платити більший тариф за вивезення несортованого сміття. Так працює система роздільного збирання сміття за кордоном. В Україні - все навпаки. У нас тариф один для всіх, мотивації для роздільного сміття, як такої, немає. Сортуємо чи не сортуємо сміття - маємо один тариф.

До того ж в Україні мало що зроблено для стимулювання діяльності переробних підприємств. За кордоном підприємства, які переробляють сміття, дотуються з бюджету. Адже є сировина, наприклад полімери, батарейки, невигідна для переробки. У світі працюють різні схеми фінансування переробки та утилізації побутових відходів. Десь за це платять виробники готової продукції, десь - дотують із бюджету, але всюди існує система заохочення.

Усі крапки над "і" міг би розставити закон про поводження з побутовими відходами. Проте в парламенті України вже півроку ніяк не можуть визначитися, котрий із трьох альтернативних законопроектів для України кращий.