ПОШТУ, ТЕЛЕГРАФ, «ТЕЛЕКОМ»...

Військові специ беруть без бою

Призначення Миколи Гончара головою Держкомзв’язку відразу ж викликало припущення про швидку зміну керівництва «Укртелекому». Адже коли минулого літа комітет очолив Станіслав Довгий, він одразу ж привів до керівництва компанією свою команду. З одного боку, Гончар був і залишається членом команди Довгого. З другого — Гончар став третім військовим зв’язківцем, який обійняв керівні посади в галузі зв’язку. І тепер цілком може розпочати свою «військову гру», наступним кроком якої стане зміна керівництва «Укртелекому». На військове. Оскільки, погодьтеся, військовикам легше вирішувати питання зі «своїми», бо ж цивільні, як відомо, строєм не ходять і армійських жартів не розуміють. Зміни в керівництві державного зв’язківця-монополіста неминуче призведуть до певної зміни правил гри на ринку телекомунікацій.

Історія приходу до влади в галузі військових зв’язківців така. 2000 року першим заступником ВАТ «Укртелеком» було призначено Миколу Гончара. Наприкінці минулого року капітан 1-го рангу Володимир Олійник очолив центр «Укрчастотнагляд», якому нещодавно було доручено контролювати виконання умов ліцензій всіх операторів зв’язку, у тому числі й тих, хто не використовує частотного ресурсу. А в середині квітня нинішнього року начальником Державного концерну радіозв’язку, радіомовлення і телебачення (підпорядкованого Держкомзв’язку, з потужною інфраструктурою радіорелейних та кабельних мереж передавання даних, щоправда, здебільшого застарілих) призначено колишнього командувача військ зв’язку і заступника начальника Генштабу генерала Володимира Іщенка. Прихід обох у структури Держкомзв’язку багато в чому пов’язаний із тим, що з літа минулого року першим заступником голови був їхній колега Микола Гончар.

Щоб спрогнозувати, кого військові можуть запропонувати на керівника «Укртелекому», також звернемося до історії. Микола Гончар 22 роки служив військовим зв’язківцем. А з 1989-го по 1992 рік працював заступником начальника, а потім і начальником Київського вищого двічі Червонопрапорного військово-інженерного училища зв’язку імені М.Калініна. З 1992-го по 1997 рік, після реорганізації училища, очолював Київський військовий інститут управління і зв’язку. Тоді ж був депутатом Печерської райради столиці. З 1999-го по 2000 рік — консультант-інспектор в адміністрації Президента України. Там він, до речі, і познайомився зі Станіславом Довгим, який працював на аналогічній посаді. А після призначення С.Довгого на посаду керівника «Укртелекому» 2000 року він забрав туди й Гончара, на посаду свого першого заступника. 2001 року Довгий із товаришами (серед яких був і Гончар) перебрався в Держкомзв’язок. Проте до парламенту Гончар навряд чи піде за своїм шефом — за рівнем «рибності» ці місця непорівнянні.

Коли Гончар очолював училище зв’язку, Володимир Олійник завідував науково-дослідним центром училища. Одним із начальників відділу цього центру був Євген Хаїров, нині заступник Олійника — начальника «Укрчастотнагляду». А управління стратегічного розвитку Держкомзв’язку (не більше й не менше) очолює колишній викладач кафедри експлуатації училища зв’язку Олександр Богомолов. Колишній полковник Віктор Горицький очолює Український науково-дослідний інститут розвитку зв’язку — Гіпрозв’язок (його, як найбільш ознайомленого з проблемами цивільного зв’язку, і бачать керівником «Укртелекому»).

Президент ДКРРТ Володимир Іщенко в училищі зв’язку не служив, проте з колишнім і новим керівництвом Держкомзв’язку пов’язаний тісно. Адже саме він із боку військових відповідав за конверсію частот. Що можна навіть назвати своєрідним бізнесом, тому що, з міркувань військової таємниці, процедура виділення частот у цивільне користування абсолютно непрозора. Призначення капітана 1-го рангу Олійника главою «Укрчастотнагляду» від початку трактувалося як покликане спростити взаємодію між цивільною адміністрацією зв’язку та військовими. Тепер же, коли галузь зв’язку повністю очолюють військовики, взаємодія ця, схоже, спроститься остаточно. І конверсія частот (особливо актуальна в діапазонах 800—900 МГц, де тісняться мобільні оператори, яких підпирає цифрове телебачення, і в гігагерцних діапазонах, на які претендує бездротовий Інтернет та мобільний зв’язок третього покоління, — дуже вигідні сегменти бізнесу) стане грою в одні ворота. Особливо якщо військовий очолить і «Укртелеком».

Вихідцями з училища зв’язку є й деякі відомі українські бізнесмени-телекомунікаційники. Викладачем училища був Юрій Безбородов, який заснував Golden Telecom. Там же служив Віктор Фролов, який нині очолює компанію ITC (що працює під торговою маркою CDMA Україна). Служив там, до речі, на одній кафедрі з Безбородовим і нинішній заступник керівника Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації СБУ Валерій Барлабанов. Таким чином, можна констатувати, що в Україні вперше простежується така концентрація військових спеців в окремо взятій галузі. Деякі цивільні керівники розцінюють це як позитивний чинник: військові, мовляв, люди відповідальні та організовані. Проте не виключено, що вони усвідомлять свою силу і спробують утримати галузь у своїх руках, — благо, зв’язок у нашій країні є справою прибутковою.

Зміна керівництва «Укртелекому» і зміцнення позицій останнього — не єдина перспектива приходу військових до керівництва галуззю. Можна прогнозувати такі моменти. Для операторів мобільного зв’язку актуальна проблема виділення частот у діапазонах 900 і 800 МГц, зайнятих військовими аеронавігаційними службами. Пригадаємо, як довго це питання вирішувалося «у принципі»: якщо в Росії стільниковий зв’язок стандарту GSM 900 з’явився в 1993—1994 роках, то в Україні — лише 1997 року, причому оператори, які отримали ліцензії, мали самостійно вкладати кошти в заміну аеронавігаційного устаткування з метою вивільнення діапазону. Не можна сказати, що військові відкрито протидіяли звільненню діапазону, однак інтерес свій намагалися берегти. Нині, коли послуги зв’язку в діапазоні 900 МГц надають три оператори (UMC, «Київстар», WellCOM), а ще принаймні два (TurcCell і «Астеліт») мають ліцензії, однак не працюють (при цьому «тримаючи» частоти), дефіцит частот у ньому став особливо гострим. І те, що сьогодні питання виділення нових частот опинилося виключно у «військовому» відомстві — одночасно спрощує й ускладнює проблему їх отримання. Спрощує — тому що оператори стільникового зв’язку не перебувають тепер між молотом і ковадлом цивільної та військової адміністрацій зв’язку. Ускладнює — тому що оберігати свій інтерес військовим стало незмірно легше. Проте, швидше за все, вивільнення військових частот для цивільних цілей активізується: гроші потрібні всім.

Як ми вже зазначали вище, вихідці з військового зв’язку, а особливо з училища імені Калініна, очолюють безліч приватних телефонних компаній. Пригадаємо так само, що протягом останніх двох місяців майже півтора десятка цих компаній — від київської «Оптіми» та «І.П.С.» до львівської «Аркада-Х» і одеського «Фарлепу» —«Укртелеком» відключав від ліній зв’язку за виявлені в них порушення в маршрутизації трафіка. Схоже, що відключення ці триватимуть і надалі — «Укртелеком» однозначно дав зрозуміти, що боротиметься за свій прибуток від передачі каналів в оренду. У цьому ключі заміна керівництва «Укртелекому» на військове також може сприятливо позначитися на стосунках операторів (принаймні очолюваних колишніми воєнспецами) з монополістом. Не в тому сенсі, що «Укртелеком» благородно відмовиться від тиску на конкурентів, а в тому, що операторам легше буде домовитися з військовим керівництвом «Укртелекому». З дотриманням обопільних інтересів.