Поліцейська шикана

Гарне і звучне словосполучення «поліцейська шикана» означає не що інше, як зловживання з боку держави в особі її органів і/або державних чиновників своїми правами стосовно громадян та юридичних осіб. Це явище не розроблене на достойному рівні в українській науці фінансового права, хоча саме фінанси, як один із найефективніших механізмів управління держави суспільством, є точкою найбільшого докладання різноманітних зловживань із боку держави. З незмінністю, вартою захоплення, представники влади, незалежно від політичної орієнтації, намагаються перевершити один одного у своєму знущанні над законними інтересами тих, хто цю державу утримує. Звісно, передусім ідеться про податкові правовідносини. І це зрозуміло. Адже саме тут як ніде концентрується економічний інтерес, який завжди мав пріоритетне значення відносно інших цінностей для української влади...

У гонитві за чужим карбованцем

Згадаймо хоча б грубі й водночас по-дитячому безпосередні спроби Кабміну Ю.Тимо­шенко отримати додатковий бонус від платників податків у держбюджет. Для цього використали механізм регулювання сплати ПДВ і податку на прибуток на рівні низки незаконних розпоряджень вищого органу виконавчої влади (наприклад, розпорядження КМУ №838-р «Про регулювання деяких питань адміністрування податку на додану вартість»). Тоді, далекого 2009 року, в гонитві за довгим, але чужим карбованцем (який планувалося перетворити на бюджетний) уряд налаштував проти себе абсолютно весь малий і середній бізнес. Адже примусив підприємців списати значну частину винного їм державою ПДВ.

Реалізація розпоряджень Кабміну супроводжувалася відвертим у своїй незаконності блокуванням податковими органами прийняття податкових декларацій платників, котрі не відповідали «вимогам» податківців. Пригадується, це викликало жорстку критику з боку тодішньої опозиції... Цей класичний приклад поліцейської шикани з боку уряду згодом отримав належну оцінку президента і навіть Кабінету міністрів, який скасував своє розпорядження.

Але даймо спокій багатостраждальній Юлії Володи­мирівні, яку вже точно тема юридичної обґрунтованості підписаних нею на посаді прем’єра рішень не потішить. У кожному разі, прихід у 2010 році нової владної команди, котра позиціювала себе як команда професіоналів, вселяв надію на те, що одвічний конфлікт, який випливає з самої природи податкових правовідносин платника податків та податкового органу, набуде більш цивілізованої форми. Інакше кажучи, надію на те, що намагання державної податкової служби забезпечити додаткові надходження у бюджет за рахунок платників податків не виходитимуть за межі, встановлені законом, і зовнішніх рамок пристойності буде дотримано.

Остаточно надія не померла навіть у зв’язку з ухваленням Податкового кодексу, норми якого значно посилювали повноваження контрольних органів, а якість ухваленого нормативного акта породжувала, м’яко кажучи, окремі сумніви в компетентності його авторів. Однак складність самого документа, деякі позитиви ПК у комплексі зі стислими термінами його ухвалення виправдовували владу, подовжуючи кредит довіри до її професіоналізму та заявленого наміру діяти в ме­жах встановлених законом норм.

На жаль, новою загрозою для цієї невбитої надії став лист ДПС України від 8 вересня 2011 року №828/3/15-1212, підписаний головою цього шанованого органу Віталієм Захарченком. У листі йдеться про збитковість суб’єктів господарювання, що негативно позначається на забезпеченні бюджетних призначень. Так, у другому кварталі поточного року суб’єктами господарювання задекларовано збитків на 133,1 млрд. грн. Цей неприпустимий стан речей, за логікою листа, викликаний помилковим розумінням платниками податків деяких норм ПК України, керуючись якими платники податків включили до своїх витрат витрати поперед­ніх податкових періодів.

На думку авторів листа, щоб виправити ситуацію і забезпечити бюджетові додаткові доходи, які вони без жодних вагань уже віднесли до втрат бюджету, платники податків, котрі зазнали збитків до 2011 року, не повинні враховувати їх у поточному податковому обліку, не зменшуючи на них свій оподатковуваний прибуток. Слід гадати, платники податків мають просто забути про свої колишні збитки, списавши їх на підприємливість і спритність віт­чизняних податкових органів.

Особливо потішила ініціатива податкової щодо будівельників, чий бізнес саме й полягає в компенсації попередніх витрат за рахунок отриманого пізніше прибутку. Візьмімо, наприклад, інвестиційний проект, який розпочали до 2011 року. Підприємець на першому - природно, збитковому - етапі інвестиційної діяльності витрачав гроші, не отримуючи прибутку й відповідно формуючи збитки, які не тільки за розумною економічною логікою, а й згідно із законом, чинним як до 1 січня 2011 року, так і після, заносилися до його валових витрат до повного їх погашення.

Так, згідно з п. 6.1 ст. 6 Зако­ну «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо об’єкт оподатковування платника податку за результатами податкового року має від’ємне значення, сума такого від’єм­ного значення підлягає включенню до валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за результатами пів­річ­чя, трьох кварталів і року здійснюється з урахуванням від’єм­ного значення об’єкта оподаткування попереднього року в складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення. Пункт 22.4 ст. 22 закону вказує, що у 2011 році сума від’ємного значення об’єкта оподаткування, яка виникла 2010 року, підлягає включенню до валових витрат у порядку, встановленому ст. 6 цього закону, без обмежень.

Податковий креатив

Таким чином, інвестор наївно думав, що зможе не платити податок на прибуток доти, доки цього прибутку не одержить. Тим більше що на боці платника податків - Подат­ковий кодекс, згідно з п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ якого, якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування платника податків за підсумками першого кварталу 2011 року є від’ємне значення, то сума такого від’ємного значення підлягає включенню до витрат другого кварталу 2011 року. Тобто, за п. 6.1 ст. 6 старого закону, витрати минулих періодів переносяться на результати першого кварталу 2011 року, а за п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ ПК - сума збитків переноситься на результати наступного звітного періоду, і так далі до повного їх погашення.

Жорсткий креатив податкової служби полягає в тому, що для «правильного» застосування норми закону платникові податків не потрібно читати нічого, крім п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ ПК. При цьому сам п. 3 платникам також слід читати по-особливому, роблячи з нього висновки, які не тільки суперечать інтересам платника податків і просто здоровому глузду, а й жодним чином не випливають із закону. Так, платникові податків пропонують погодитися з тим, що в ­п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ ПК йдеться виключно про збитки першого кварталу 2011 р. А про те, що до таких збитків, на підставі п. 6.1 і 22.4 старого закону, включаються витрати попередніх періодів, - просто забути, самовіддано жертвуючи свої кровні на наповнення державного бюджету. При цьому платникам, як і податківцям, слід на певний час забути про економічну сутність податку на прибуток, покликаного, як випливає з його назви, оподатковувати саме прибуток підприємця.

Поза всяким сумнівом, інтереси бюджету мають бути святими. Але хіба ситуація така критична, що бюджетна доцільність укотре взяла гору над здоровим глуздом чиновників, притупивши їхній інстинкт самозбереження? Чи вони впевнені, що конкретні матеріально виражені збитки тисяч українських платників податків не є передумовою для відповідальності чиновника, якщо при цьому не скривджено нікого з близьких до влади олігархів?

Нарікайте на себе

Звичайно, питання неминучої відповідальності конкретної посадової особи за збитки, заподіяні платникам податків, не є принциповим для останніх. Підприємців більше цікавить, що їм робити в цій ситуації. Відповідь проста - іти в суд. По захист своїх інтересів. Ризикну припустити, що, незважаючи на дуже складну нинішню політичну кон’юнктуру та залежність українських судів у прийнятті певних рішень, упередженість і неправомірність підходу податкової до тлумачення закону такі очевидні, що суд не зможе не задовольнити позов платника податків. Єди­не, чого не слід робити в цій ситуації, - це мовчати й погоджуватися з діями податкової, що не можуть бути кваліфіковані інакше як чиновницька сваволя або поліцейська шикана.

Передумови для зловживання з боку податкових органів своїми правами, зведеного в ранг податкової політики держави, було створено, хоч як це боляче визнавати, самими платниками податків. Платниками податків, які мовчки приймають усі примхи керівництва податкової, ще з початку 90-х і до сьогодні погоджують свою діяльність не так із нормами закону, як із циркулярами ДПС, котрі частіше базуються на бюджетній доцільності, ніж на юридичних нормах. І якщо податкова все-таки доб’ється від підприємців того, що вони подарують збитки минулих періодів, нарікати останнім доведеться не на сваволю чиновника, який теж, слід гадати, є заручником системи, а на самих себе, свою бездіяльність і мовчання.