Податкова декларація як щиросерде визнання

Під час ухвалення Податкового кодексу як епохальна подія, що демонструвала повернення до загальноприйнятих правил обліку, подавалася відмова від відособленої системи податкового обліку й перехід до розрахунків прибутку за стандартами бухгалтерського обліку. Правда, відмова вийшла якоюсь половинчастою: облік ПДВ так і залишився жити за своїми податковими принципами і правилом першої події. Податок на прибуток начебто поєднався з бухгалтерським стандартом обліку витрат… і лише потім пішли застереження. Але загалом усе це відбувалося якось несподівано і чомусь за повної згоди сторін. Що саме собою, зважаючи на наші традиції, вселяє побоювання.

Отож, якщо ви впевнені, що початкова благородна мета всіх сторін була в точному й послідовному прагненні до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, то дуже помиляєтеся. Кожна зі сторін керувалася своїми інтересами й погоджувалася із загальною тенденцією лише тією мірою, якою вона не суперечила її інтересам.

Конфлікт інтересів

Помилково сподіватися, що у вітчизняній ситуації вічного бюджетного дефіциту ми в найближчій перспективі здатні вийти на якісь «міжнародні» правила. З однієї простої причини - через різницю в цілях і намірах сторін облікового процесу. Загальноприйняті світові традиції обліку спрямовані на задоволення інтересів самого суб’єкта підприємницької діяльності й надання об’єктивної публічної звітності (інвестори, розподіл прибутку, статистика фондового ринку тощо). За цією логікою, витрати заведено поділяти на обґрунтовані й необґрунтовані. З погляду практики діяльності підприємства. Стандарти оподаткування, навпаки, схильні поділяти витрати на припустимі й неприпустимі. З погляду заниження прибутку. І спорідненість інтересів тут знайти складно.

Хоч би який алгоритм систематизації витрат ми винайшли, негайно з’явиться безліч податкових застережень із обмеженнями. Бо, з погляду керівника підприємства, обґрунтованим є все, без чого неможливо вести діяльність у цей момент. І якщо в цей момент нереально уявити життя без представницьких витрат, хабарів та відкотів, то вони природно мають з’явитися в калькуляції… Вони справді там з’являються, але під більш благозвучними найменуваннями: «роялті», «маркетингові послуги», завищені й занижені ціни в ланцюжку пов’язаних осіб, псевдострахування та інша нематеріальна імітація діяльності. Обмежуючи такі алегоричні статті витрат, держава бореться фактично не з ними, а з тією практикою життя, яка за всім цим стоїть. Руками самого платника податків.

Ви завжди мріяли запровадити податки на хабарі, відкоти й хороше представницьке життя? Вони вже давно існують. Але заплатіть за все це ви самі у формі додаткового податку на прибуток, коли вам не дозволять віднести на витрати ті чи інші «нематеріальні статті».

Виходячи з цього, істотна різниця між податковим і управлінським обліком була, є і буде. Різниця лише в тому, на якому рівні вони почнуть боротися один із одним: на законному чи підзаконному. І який із них назвуть справді фінансовим.

Тоді яка причина однакових поглядів на нову процедуру розрахунків податку на прибуток? Відповідь проста: податкову службу цікавив вхід у внутрішню систему обліку підприємства. Та ще й руками самого підприємства.

«Чорна скринька»…

У своїх публікаціях ми вже згадували, що тривалий період існування відособленого податкового обліку дозволяв фіскальним органам тлумачити підприємство як якусь чорну скриньку. У такому випадку зустрічними перевірками контролюються сигнали на вході й виході, перевіряється обґрунтованість включення тих чи інших господарських операцій у витрати (тому вони й називалися валовими), на завершення оглядався такий собі узагальнюючий об’єкт обліку «залишок ТМЦ». У більшості випадків такої поверхової процедури оцінки «добропорядності» платника податків у добрі демократичні часи цілком вистачало. Обмежитися можна було найпростішими претензіями: «обготівкування», «заборгованість із терміном давності, що закінчився», «необґрунтована фінансова допомога». Далі у внутрішній характер процесів можна було особливо не заглиблюватися. Самі здадуться, донарахують і домовляться.

…і необмежена деталізація звітності

Але часи змінюються. Деталізована звітність щодо ПДВ істотно обмежила можливості «оптимізації» за рахунок співробітництва з «фіктивними суб’єктами підприємницької діяльності». «Оптимізаційний погляд» повернувся до податкових маневрів усередині підприємства. І тут з’ясувалося, що можливості списати додаткові матеріальні витрати доволі-таки обмежені. «Внутрішні» методи завищення витрат мають здебільшого характер нарощування «нематеріальної» частини накладних витрат.

У період «валових витрат» виділити такі «накладні» витрати в декларації було не так-то просто, хоча неодноразово пробували це зробити, постійно збільшуючи кількість додатків-розшифрувань. Радикальний метод вирішення питання - заглибитися з допомогою декларації у внутрішній облік підприємства. Причому заглибитися «камерально», навіть без потреби виїжджати на місце. Побачити прямо в декларації калькуляцію матеріальних витрат і доданих до них усіляких накладних витрат (перемінних, постійних, а то й взагалі витрат подвійного призначення). Рівень деталізації не обмежений. Це ж бухгалтерський облік, іде від первинних документів. Задавай правила заповнення декларації, і бухгалтер сам тобі принесе те, що ти хочеш побачити. Навіщо нам стандарти? Форма й правила заповнення декларації з податку на прибуток невдовзі успішно замінять собою стандарт 16 «Витрати».

Не тіште себе ілюзіями. Декларація з податку на прибуток - це не спосіб описати господарську діяльність підприємства. Це сто перший спосіб «камерального» сортування підприємств на «благонадійні» і «неблагонадійні» руками самих бухгалтерів. Зловживаєте «маркетинговими послугами», «роялті» та іншими «адміністративними витратами» загального призначення - ласкаво просимо в план перевірок.

А ось щодо порівняння даних з іншими фінансовими звітами в декларації з податку на прибуток завжди існували більші проблеми. У період відособленого податкового обліку практикувалося порівняння даних з декларацією з ПДВ. Однак більш-менш пряма відповідність спостерігалася лише при підрахунку доходів. Завдяки єдиній фіскальній установці - все включати в базу оподаткування. А у сфері витрат завжди було так багато застережень і обмежень, що на відповідну розбіжність завжди знаходилося в міру розумне пояснення.

Тепер пропонується порівнювати декларацію про прибуток із балансом підприємства. Та ще й руками самого підприємства звітувати про «податкові різниці». Завдання насправді на порядок складніше, тому переноситься на рік, а потім ще й ще. Є явні підозри, що в міру стихійного внесення нових і нових податкових обмежень у порядок формування витрат звіт про податкові різниці на час його активації перетвориться у звичайну формальність зі статусом «до відома». «Камерального» змісту якого не зможуть уловити навіть самі ініціатори проекту. Бо ніщо так не шкодить справі, як облудна надія на партнера, який грає за своїми правилами.