Підупалі животом. Дубль два

Ювілеї можна відзначати по-різному. Поки наш президент замислився про історію Конотопської битви, українські забудовники надихнулися 360-річчям установлення на Русі кріпосного права.

Цей дієвий інструмент вони зовсім не проти відродити в Україні. У будь-якому разі, у новому, альтернативному, законопроекті «Про антикризові заходи в будівництві житла» народних депутатів І.Лисова, В.Поляченка, Н.Мхітаряна та ін. (№3354-1) його корисності присвячено цілу статтю.

У ній скромно говориться, що на період чинності закону, тобто до кінця 2010-го, слід «установити мораторій на розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100% вартості об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва, крім випадків за згодою сторін».

Що в перекладі нормальною мовою — якщо ви здуру повністю заплатили за об’єкт, а забудовник вирішив його не будувати, то він вам усе мінімум на два роки пробачає.

А якщо ви прокредитували девелопера не на всю суму, він вам її поверне. Але тільки «після наступної реалізації такого об’єкта». Ну, а якщо недобуд не продасться, отже, саме вам, а не йому, не пощастило. Бо вас таких багато, а він один.

Природно, про жодні штрафні санкції до доблесних власників будфірм і думати не смій. А коли якийсь хам усе ж насмілиться, то його законопроектом по руках, по руках! У документі суворо обумовлюється, що «нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, перед­бачених договорами, стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України в період і за строк дії даного закону, не здійснюється». Амінь.

Взагалі-то законодавчі «хотілки» — дивовижна річ. Вони показують, що реально думають люди про «улюблених співінвесторів».

Виявляється, співінвестор — це такий лох, у якого просто гріх не взяти гроші, крутити їх, як захочеться, а через два роки повернути (якщо буде, звісно, бажання) без жодних санкцій. Навіть гранично толерантне до депутатських вигадок юридичне управління Верховної Ради зазначило, що цей пункт — прямий шлях до зловживань.

Чесно кажучи, враження від прочитання опусу №3354-1 складається сумне. Вісім років будівельного піднесення, коли можна було без труднощів продати будинок не те що з тріснутою стяжкою, а й із кривими стінами, якщо не зірвали дах, то явно відірвали будівельників від реальності.

Вони геть забули, що працюють на чужих грошах. Якщо 1996 року, в період попередньої будівельної кризи, той же «Київміськбуд» у перших своїх будинках передбачав найжорсткіші штрафні санкції до себе, любимого, і низькі ціни, то нині ВСІ запропоновані законопроекти присвячені тому, щоб позбавити забудовника найменшої відповідальності перед людьми.

Який, скажемо м’яко, ентузіаст (слово «дурень» замінено з міркувань моралі) тоді їм дасть ресурс, залишилося за кадром. Тому таким суб’єктом пропонується призначити рідну дер­жаву і місцеві органи влади. Причому в цьому пункті дивну солідарність виявляють і автори кабмінівського законопроекту, і альтернативники. Міські громади не лише позбавляють будь-яких доходів від діяльності будівельників, а ще й зобов’язують прокласти їм інфраструктуру і дати будувати, фактично начхавши на генплани.

До речі, в альтернативному законопроекті «хотілки» крутіші. У них перешкодою для доступу до бажаного ресурсу не стало навіть те, що будівельник цей місто вже одного разу «кинув». Як було мудро зазначено в ст. 7, «наявність заборгованості за внесками і платежами не може бути підставою для відкликання чи відмови у видачі органами виконавчої влади суб’єктам забудовникам узгоджувальних, дозвільних та інших документів стосовно об’єктів житлового будівництва».

Заодно автори звільнили на пару років усіх будівельників житла, у тому числі, звісно, й елітки, від обов’язкових платежів і відрахувань до державного і місцевих бюджетів (тобто плати за землю, пайових внесків на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури). Без пені, звісно. А доступне житло звільнили від місцевих зборів узагалі.

Втім, що більше читаєш не надто довгий папір, то менше розумієш — а навіщо взагалі будувати?

Приміром, відповідно до альтернативного законопроекту, будівельникам мають «на шару» підкинути земельки (і ще хоча б пообіцяти її інженерно облаштувати). Натомість обіцяно, що «будівельно-монтажні та проектні роботи на таких земельних ділянках повинні розпочатися не пізніше, як через три роки з моменту одержання дозволу». Інакше кажучи, за межами дії можливого закону.

Запитання — а з якого дива їм тоді взагалі давати землю безплатно? Хто виживе, той потім купить. На аукціоні. А люди сахаються від слова «аукціон» — грошики в кишеню «государевим людям» і природніші, і рідніші.

Та поцупити шматочок землі під обіцянки через три роки розпочати на ньому проектні роботи — це так приємно...

Втім, повторимося, приємні картинки майбутнього розпилювання землі, із подальшою її посткризовою реалізацією, — це одне. Але ж гроші потрібні зараз.

А з цим усе не так просто. Банки затято вимагатимуть оцінювання застав та іншого. Ентузіазм місцевої влади (та й її реальні можливості) видавати гроші на купівлю «доступних» квартир загальновідомі. Тим більше що ціну викупу досі пропонується визначати за безсмертною формулою «як домовитеся».

Чітко написати — «за цінами не вище опосередкованих цін, установлюваних Мінбудом» (для Києва — це близько 800 дол.) — не судилося в обох законопроектах. Просто рука не піднімається!

Вже зрозуміло, що покупців, готових викуповувати квартири без повного обладнування за ціною еквівалентною «від 2000 дол. і вище», зі здаванням «колись там», у Києві, м’яко кажучи, дедалі менше. Можна, звісно, запропонувати державі доплатити різницю (що, власне кажучи, із похвальною завзятістю і робиться), але в скарбниці нема грошей...

Із напівзлиденних міських рад — навіть за палкого бажання — багато не візьмеш: платежі за газ будуть для них значно пріоритетнішими.

Ідея, що на падаючому ринку треба рухатися вниз по ціні, будівельників поки що явно не надихає. Люди воліють заморожувати будівництва і шантажувати владу масовими звільненнями. Загалом, поки що в головах страх бореться з жадібністю. Остання поки перемагає.

А либонь державних грошей буде мало, і всіх стражденних не витягнуть. Альтернативники чесно написали, що об’єкти зі ступенем готовності менш як 70% не отримають нічого. Уряд люб’язно погоджується і на готовність 50%. А яка різниця, коли грошей все одно катма?

Будівельники — зовсім не єдині, хто рветься до держдопомоги, що й продемонстрував минулий тиждень. Натовпи стражденних з інших галузей, перебігаючи доріжку і розштовхуючи одне одного ліктями, тягли свої законопроекти. Тож комусь доведеться втонути...

До речі, як умову надання держпідтримки не завадило б поставити згоду на проведення в компанії комплексного аудиту фінансових потоків років так за три. Цікаво подивитися на списки посередників, які благополучно «відсмоктали» всі прибутки галузі. Примудритися майже розорити галузь із таким запасом реальної рентабельності — це треба вміти.

Найкумедніше — це читання стенограми ВР за 11 грудня ц.р. із обговоренням будівельно-рятувальних законопроектів. Тривало воно аж годину, тому що Рада, котра трудилася в листопаді цілих вісім годин, зараз поставила штампування антикризових законопроектів прямо на потік. Про якість краще промовчати.

У результаті одночасно презентували урядовий №3354 (про нього «ДТ» вже писало 29 листопада ц.р.) і альтернативний №3354-1 (той, що з кріпосним правом). Навряд чи депутати в цій мішанині зрозуміли, за що проголосували. Тим більше що, судячи з виступів, і самі автори законопроектів у їхньому змісті «плавали».

Втім, нардепам відводилася лише функція кнопкодавів: проголосувати в першому читанні — строго як сказала фракція. Цікаво, що урядовий законопроект потримали і комуністи.

Майбутній тиждень буде штормовим — кабмінівський законопроект терміново допрацюють до другого читання. І теж, слід гадати, проголосують. Це там, на Заході, документи такого рівня обговорюють місяцями. А нам ця нудьга навіщо? Адже документ ухвалюється в основному для «пташки» і як колода для відчиняння потрібним людям потрібних дверей.

Вже зрозуміло, що частина девелоперів покине нас назавжди. З одного боку, це непогано: людям слід нагадати, що ринок передбачає відповідальність обох сторін. З іншого — постраждають десятки тисяч вкладників. Договори і «докризового періоду» були гранично кабальними, тож повернути гроші буде дуже складно. А для більшості це був останній реальний шанс на власне житло.

На жаль, про людей зараз, по суті, ніхто не думає — рятують в основному власників фірм. Мабуть, найцінніший для України капітал.