Перезрілий плід. Законопроект, що претендує на гармонізацію корпоративних відносин, сім років чекає свого часу

Пробачте, але Молдова, зі своїм крихітним економічним потенціалом уже п’ятий рік користується другою редакцією закону про акціонерні товариства. (І, між іншим, юристи переконують, що його якість порівнянна з кращими зразками європейського законодавства.) У нас же дотепер діє архаїчний Закон «Про господарські товариства» початку 90-х минулого століття, який через свою недосконалість несе в собі менше користі, ніж проблем, що стосуються передусім акціонерних товариств. Депутати явно не поспішають виправляти свої помилки. Соромно сказати, але за сім років від початку роботи над першим законопроектом «Про акціонерні товариства» парламент не прийняв жодного його варіанта навіть у першому читанні. Не допомогли розірвати нескінченну низку пустопорожніх розмов ні указ Президента «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 21.03.02 р., ні розпорядження уряду «Про затвердження заходів щодо реалізації пріоритетних напрямів розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» від 18.02.03 р., у плані заходів на 2003—2004 роки якого передбачалося прийняття парламентом закону «Про акціонерні товариства».

Незрозуміло, як і далі затягувати, якщо відступати просто нікуди, про що свідчать результати жовтневих слухань у комітетах ВР із питань промислової політики та підприємництва і з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій. Адже до снігової грудки бородатих проблем додалися зовсім свіжі.

Тягнуть-потягнуть... На свою голову

Не поспішають голосувати депутати. Схоже, бояться порушити діяльність підконтрольних їм акціонерних товариств (АТ), а то й як лякають журналістів зашкарублі супротивники змін, повністю «підірвати весь корпоративний сектор». А даремно. Абсолютно гарантувати від неприємностей, на які багатий фондовий ринок, нікого з них не можна. Напевно, варто згадати Миколаївський глиноземний завод, у результаті безпрецедентної деномінації акцій якого кількість цих самих акцій скоротилася в 38 млн. разів (!) — десятки тисяч акціонерів відразу втратили права власності. А ще — кавалерійські методи мажоритарних акціонерів Нижньодніпровського трубного заводу, які провели додаткову емісію (на суму 300 млн. грн.) акцій за номінальною вартістю, що у 28 разів нижча за ринкову. У вересні їхній рекорд відразу на порядок збиралися перекрити на ВАТ «Укрнафта». Сума емісії — майже 1,8 млрд. грн., розміщення акцій — за ціною в 280 разів нижчою за ринкову.

За фіговим листком старого законодавства

Усі перелічені події сталися 2004 року. І помиляються ті, хто все ще сподівається, прикрившись старим законом про господарські товариства, зберегти свій статус-кво. Не вийде. Нині юридично грамотних можливостей і схем для позбавлення кого-небудь його корпоративних прав більш ніж досить. Після введення 2004-го Цивільного і Господарського кодексів у любителів грати за власними правилами з’явилися нові можливості для використання законодавчих колізій. На жаль, закон-дідок не дає відповідей на запитання, що випливають із кодексів. Судова ж практика красномовно свідчить, що з успіхом обкатуються більш зухвалі механізми порушення чужих прав і зловживання неповноцінністю законодавства.

Недарма в понад 90% акціонерних товариств перевірки виявляють порушення чинного законодавства з питань корпоративного управління. Найтиповішими є:

— порушення права на участь у розподілі прибутку товариства (невиплата дивідендів);

— «розмивання» частки власності акціонерів через додатковий випуск акцій;

— виведення активів із власності товариства;

— порушення прав акціонерів на участь у зборах акціонерів;

— відсутність у спостережних радах АТ захищених законодавством повноважень для здійснення ефективного нагляду за діяльністю менеджменту в інтересах акціонерів.

Чи варто народним обранцям після цього лукавити, повторюючи завчене, мовляв, рано ще щось змінювати? Не надто вже багато сенсу для них ризикувати вже наявним у надії й на фініші великої приватизації не прогаяти ні єдиного шматочка колись загальнонародної власності.

А може, досить?.. Час потурбуватися не лише про беззахисних міноритаріїв, які не те що дивідендів, не можуть отримати навіть мінімальних відомостей про господарську діяльність підприємств, власниками яких вони формально є, а й про себе. Адже за умов дірявого законодавства невразливими не можуть себе вважати ні дрібні, ні найкрупніші акціонери, разом із державою.

Та й виробничий ресурс не безмежний. Основні фонди більшості підприємств зношені на 50—60%. І дуже скоро звідкись треба буде брати дешеві засоби (причому у величезних кількостях), необхідні для модернізації устаткування та розширення виробництва. Їх не замінять ні власні кошти, ні банківські кредити. Можна, звичайно, вкотре поставити під великий сумнів майбутнє пенсіонерів і інших пересічних громадян, правдами, а швидше, неправдами залучаючи гроші вкладників нині створюваних інститутів спільного інвестування (ІСІ) і недержавних пенсійних фондів. Та, по-перше, погодьтеся, це вже явний перебір. А по-друге, навіть для створення кишенькових фондів, доведеться зробити структуру корпоративного управління підприємства більш публічною і прозорою.

Державі-міноритарію потрібний захист

Крім того, крісло під куполом на Грушевського зобов’язує народних депутатів хоча б зрідка згадувати про державні інтереси. Адже минули ті часи, коли державний апарат закривав очі на корпоративні скандали, конфлікти й переділи власності, будучи переконаним, що вже його ця чаша точно обминула. Та ні. Дісталися й до нього. Через недосконалість законодавства держава втрачає контроль над важливими виробничими об’єктами, зокрема штучно доведеними до банкрутства. Не секрет, що іноді набагато легше придбати активи держави через механізм банкрутств, ніж їхньою приватизацією.

Фінансово-промислові групи поставили державу перед фактом, що вона нічим не відрізняється від інших акціонерів. Відповідно й методи відсторонення її від власності особливою оригінальністю не відзначаються. Ті самі: «розмивання» частки додатковими емісіями, недопущення представників на збори акціонерів, виведення активів. Особливо дискомфортно державі в ролі по суті безправного міноритарного акціонера з усіма наслідками, що звідси випливають. Прикладів більш ніж досить.

Уже ніхто нікого не відкриває

Тож чи потрібний спеціальний закон, який би припинив цю вакханалію, а натомість запропонував би баланс інтересів держави, акціонерних товариств, різних груп інвесторів, створивши в країні правове середовище, що сприяє економічному розвитку? Навряд чи набереться в опонентів законопроекту досить вагомих аргументів, що переважать негативний бік відстрочки його прийняття? (На «ще рано», і «хоч би чого не вийшло» уже не зважають.) Тим паче, що в останній, на думку юристів, більш ніж компромісній версії урядового законопроекту прибрали практично всі моменти, що викликають несприйняття чи настороженість. Уже ніхто не збирається примусово відкривати наявні на ринку закриті АТ. Причому кількість акціонерів у них не має в даному випадку жодного значення. Забороняють і відкритий продаж акцій ЗАТ. Детально розписаний порядок їх відчуження.

Одночасно проект врегулював наболілі питання:

— виплати дивідендів: установлений порядок, форма та граничний термін виплати безпосередньо акціонерам, зокрема, й державі;

— реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій додаткових випусків;

— закріплення права акціонера вимагати викупу товариством акцій, які йому належать;

— розширення кола питань, віднесених до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів;

— посилення ролі спостережної ради й забезпечення участі в ній представників різних груп акціонерів.

Еліту поголять
і одягнуть на неї метелики

До речі, не забули й про інтереси великих інвесторів. По-перше, вони зможуть (якщо, звичайно, буде потрібно) захищати свої права цивілізованими методами і менше залежати від кон’юнктури всіх рівнів влади.

По-друге, отримають захист від недружніх поглинань. Очікуване зростання капіталізації підприємств зробить такі надбання дорогими та економічно невигідними.

По-третє, принципово вирішиться проблема залучення дешевих і довгострокових фінансових ресурсів. Це можуть бути ресурси інвесторів, права яких захищатиме закон, а не договір. А також — більш дешеві (з урахуванням прозорості системи управління підприємством) банківські кредити та випуски облігацій. Нарешті, для підприємств стануть доступними нагромадження пенсійних фондів та інститутів спільного інвестування, які, між іншим, у розрахунку на це й створювали, отже, просто не зможуть виконати покладену на них місію, якщо не вкладатимуть в акції і облігації вітчизняних підприємств.

Коментарі експертів

Олександр Онуфрієнко,
директор департаменту правового забезпечення компанії
з управління активами «Кінто»

— Прийняття нового закону — це не питання перспективи, а потреба сьогоднішнього дня. По-моєму, заплутаність сьогоднішніх корпоративних конфліктів — це найголовніший наслідок того, що в Україні корпоративні правовідносини ось уже понад десять років регламентуються старим законом — нормативним актом, який дуже добре відображає наївні погляди 1991 року. Без прийняття нового закону питання залучення більш широкого кола закордонних і вітчизняних інвесторів, побудови вертикально-інтегрованих холдингових структур, а також питання про побудову системи недержавного пенсійного забезпечення можна розглядати лише в аспекті чисто теоретичних дискусій.

Олександр Мартиненко,
партнер юридичної фірми «Бейкер енд МакКензі»
(з виступу на комітетських слуханнях)

— Якщо ми хочемо їздити на автомобілях, а в господарських відносинах АТ — це «Мерседес» (не ослик і не конячка з возом), то ми зобов’язані знати, що будуть потрібні й дорога, і світлофори. І якщо у світі переважно їздять за принципами правобічного руху з відповідними правилами роз’їзду, то таку саму систему необхідно ввести і у нас. Отже, питання, приймати цей законопроект чи ні, думаю, саме по собі абсурдне. Його потрібно було прийняти вже давно. Я ще 1998 року казав, що воно перезріло.