Новорічні кредити: будьте пильні!

Статистика стверджує, що цього року вартість «новорічного споживчого кошика» значно перевищила 1000 гривень. При цьому до розрахунку бралися тільки витрати на святкове застілля. Купивши шампанське та іже з ним, а також оплативши комунальні послуги, середньостатистичний споживач уже не в змозі підносити своїм близьким повноцінні новорічні подарунки - грошей, виходячи з його «середньої» зарплати (за даними Держкомстату, у середині 2011 року вона становила менше ніж 2800 гривень), залишається на якісь дрібнички на кшталт флакона туалетної води або коробки цукерок.

Не дивно, що багато українців у ці новорічні свята скористалися так званими безпроцентними нульовими кредитами, щедро пропонованими великими мережами магазинів техніки, потішивши себе і своїх близьких мобільним телефоном, ноутбуком чи телевізором…

Розгубившись від великої кількості яскравих, вражаючих рекламних акцій мережевиків, громадяни пішли по подарунки, благо рекламну кампанію на телебаченні було розгорнуто на широку ногу. Однак далеко не кожен покупець отримав те і на тих умовах, які йому обіцяли, укотре констатуючи, що безплатним може бути тільки сир у мишоловці…

Таблички з цифрою «нуль»

Здавалося б, чим не рай - бери будь-що, не переплачуючи ані копійки, хіба могли цим похвалитися попередні покоління?..

Між іншим, система кредитування існувала ще в Російській імперії. Щоправда, радянській владі вона не припала до смаку: кредитами могли користуватися тільки «буржуї», тому кредитну систему зруйнували і побудували нову - для «пролетаріату». У 1920 роках з’явився так званий робкредит - фізичних осіб кредитувала держава, причому за класовою ознакою. Гарантом подібних угод була установа, в якій працював покупець.

Після війни кредит уже перестали називати «робітничим», у країні була розруха, населення не мало коштів, і класові обмеження самі по собі зникли. Будь-який платоспроможний громадянин дістав можливість стати позичальником, узявши «розстрочку».

У 1970-х рр. перелік товарів, які продаються в кредит, істотно розширився, оскільки зарплати в населення були дуже маленькі - середньостатистична офіційна зарплата становила 147 крб., а значна частина населення мала доходи нижче 80 крб. на місяць.

У той самий час ціни на товари в період «застою» порівняно із зарплатою були чималі. Кольоро­вий телевізор - близько 800 карбованців, примітивний радянський магнітофон - близько 250, а килим невеликого розміру - приблизно 120…

Зазирнувши в мережеві магазини електроніки увечері 31 грудня 2011 року, я з подивом виявила, що працювали не тільки самі магазини, а й представники банків (хоча офіси банків уже були зачинені на свята). Така сама картина спостерігалася і 6 січня, у переддень Різдва, хоча покупців у Святвечір помітно поменшало.

Прилавки магазинів нагадували новорічні ялинки, прикрашені однотипною ялинковою прикрасою - табличкою із цифрою «нуль», покликаною тішити око покупця…

Заглибившись у кредитні нетрі, я, однак, невдовзі зметикувала, що реклама не відповідає дійсності: заявлені магазинами «нульові» кредити дивним чином не відповідали банківським програмам.

Наприклад, розкішний мобільний телефон Samsung Galaxy note, що за ціною не відрізняється від дорогого ноутбука або телевізора, аж ніяк неможливо купити за нульовою розстрочкою, заявленою магазином.

- Цей товар, як і всі мобільні телефони, є так званою групою ризику, - розповідає Олена, представник кредитної групи одного з банків, - тому заявлену магазином нульову розстрочку на 25 місяців не видає практично жоден банк. Мобільні телефони кредитуються на короткі строки, зазвичай не більше ніж 10 місяців, при цьому обов’язковий перший внесок 20 або 10% вартості покупки. Якщо вам вдалося отримати товар з першим платежем 10%, вважайте, що вам дуже пощастило. Крім того, багато банків дають кредити на телефон вартістю не більше ніж 3000 гривень, хоча зазвичай люди купують товар такої цінової групи за готівку…

Не кращі справи і з ноутбуками: як з’ясувалося, більшість із них, попри заявлену «нульову» розстрочку на 25 місяців, продаються за програмою «плаваючого» кредиту. У цьому разі покупець не сплачує відсотки тільки чотири, шість або 10 місяців, за інший строк кредиту банк стягує відсотки, хоча й нижчі, ніж за стандартним кредитом (наприклад, 1,3% за «плаваючим» і, для порівняння, - 3% за стандартним).

Впадає в око, що «соціальні» кредити даються на технічно застарілі, недорогі моделі ноутбуків вартістю до 4000 гривень. Продаж їхніх родичів останньої моделі вартістю понад 7000 за пільговими кредитами велика рідкість…

- Магазини прагнуть швидше позбутися технічно застарілого товару, - ділиться професійними секретами продавець магазину електроніки Сергій, - тому ноутбуки з невеликою пам’яттю, слабким технічним наповненням продають практично безпроцентно. Через рік-два таку техніку доведеться міняти - вона вже не влаштовуватиме власника. Я б рекомендував вибирати дорожчі й досконаліші моделі...

Подібний підхід до споживчого кредитування населення нагадує часи «робкредиту» 1920-х років, коли список товарів, які відпускаються населенню на виплат, визначав продавець магазину. У той час модні або затребувані речі воліли продавати за готівку, а в кредит відпускали неліквідний товар.

У 1970-ті, перш ніж брати довідку про доходи з роботи, слід було поцікавитися: чи можна купити на виплат уподобану річ, бо в умовах загального дефіциту товари «підвищеного» попиту в кредит не продавали.

Дивно, але ці тенденції не застаріли і в наші дні…

Мишоловка

Міф про те, що за товар на виплат нічого не треба переплачувати, - усього лише рекламна замануха. Осліплий від новорічної ейфорії покупець швидко тверезіє, коли за товар за нульовим кредитом все ж таки доводиться платити… як мінімум страховку!

Якщо ви купили товар за 7000 гривень, вам доведеться додатково розпрощатися приблизно з 700 гривнями, а то й більше, за страхування… власного життя.

Незрозуміло - чому людина, яка вирішила купити дорогу річ, раптом залишить цей світ? І чому страхується не товар, а саме людське життя, причому після закінчення строку розстрочки сума страховки не повертається клієнтові.

Крім обов’язкового страхування, багато магазинів «втюхують» покупцеві ще й платну гарантію на рік або два - за бажанням. Сума гарантії теж становить приблизно 10% вартості товару. Щоправда, у цьому разі за місяць до закінчення терміну гарантії можна придбати в магазині на ці гроші інший товар.

Фахівці радять при покупці звернути увагу на гарантію іншого роду - від виробника товару, тоді ви зможете відремонтувати свою річ у спеціалізованому сервіс-центрі виробника. У магазинах намагаються не поставити печатки і дати покупки на гарантійний талон. Часто замість гарантії виробника вручають покупцям сумнівний гарантійний договір від місцевого сервіс-центру, де вам навряд чи допоможуть у випадку серйозної проблеми.

Зазвичай подібні договори з «лівими» сервіс-центрами укладаються в разі продажу товару, незаконно завезеного в країну, - тому й гарантія виробника в нього відсутня.

«Розкрутити» покупця можна ще й з допомогою продажу супутніх товарів, наприклад, разом з телевізором вам послужливо оформлять кредит на придбання модної тумбочки вартістю від 1000 до 2000 гривень або на дорогу валізу для ноутбука. Таким чином сума загального кредиту росте як на дріжджах!

Вийшовши з магазину електроніки, ви побачите поруч звичайний магазин, де подібні супутні товари коштують удвічі дешевше…

- Багато хто думає, що в радянський час розстрочка була зовсім безплатною, - розповідає ветеран системи торгівлі Людмила Радченко, - це не так. Магазини надавали послуги на платній основі: 1% від покупки при розстрочці на півроку, 1,5% - до дев’яти місяців, 2% - при річній і 3% - при дворічній розстрочці. Легко порівняти з нинішнім кредитуванням. У ті роки покупцям доводилося відразу вносити не менше ніж 20% вартості покупки, зате сума платежів не змінювалася щомісяця. Сьогодні банки роб­лять усілякі «плаваючі» тарифи, у результаті чого графік платежів настільки заплутаний, що звичайний покупець просто не в змозі про­рахувати свої виплати при покупці, і ним легко маніпулюють…

Нинішніх покупців можуть ошукати без докорів сумління: заявлений в акції DVD-плеєр за півтори тисячі гривень як подарунок до величезного телевізора з легкістю залишається у власності магазину, якщо покупець не підніме шуму. Кількість подарунків дуже обмежена - стандартна відмовка продавця. Але якщо акцію заявлено і телевізор продається на її умовах, кожен екземпляр має супроводжуватися розрекламованим подарунком… який вам просто «забули» віддати.

Дівоче прізвище бабусі

Сьогодні електроніку в кредит продають усі - від великих торговельних мереж до маленьких магазинів у підворітті, різниця тільки в тому, що мережевики роблять це на місці. Купивши товар у маленькому магазині, вам доведеться йти в банк - умова не з приємних, тому охочіше купують у великих торговельних мережах. Але й там оформити жаданий кредит за 15 хвилин не вдасться: вас сфотографують у капелюсі і без нього, всунувши в руку кредитну картку банку, якої ви й у руках ніколи не тримали, змусять завірити своїми підписами копію паспорта, а потім… відмовлять у видачі кредиту!

Ви відповісте на десятки геть абсурдних запитань, оскільки вони нічим не підтверджуються: ставка робиться на досвідчене око співробітника банку та його психологічну підготовку.

Пройшовши це пекло, ви будете з трепетом душевним чекати відповіді відділу експертиз. Іноді очікування триває до півгодини, поки загадковий експерт, телефони якого засекречені навіть від співробітників його ж банку, не видасть свого вердикту…

До речі, отримати кредит в «радянський» час теж було не так легко: товари в розстрочку продавали тільки великі магазини. Необхідною умовою для купівлі на виплат була довідка з бухгалтерії за місцем роботи про доходи за останні три місяці. Її могли отримати тільки штатні співробітники, які пропрацювали півроку, на сумісників ці пільги не поширювалися.

Вартість товару на виплат не могла перевищувати зарплату покупця за три місяці, а якщо товар коштував дорожче, необхідно було внести разом з першим платежем різницю між вартістю покупки і максимально допустимою сумою кредиту. Бухгалтерія не видавала більше однієї довідки на рік, тому не можна було одночасно взяти кілька розстрочок.

Аліментникам, безробітним, тим, хто потрапив під скорочення, а також громадянам, у яких відрахування із зарплати перевищували 50%, розстрочки теж не оформляли…

- Нинішнє споживче кредитування стало значно демократичнішим і доступнішим, - коментує юрист Сергій Лисенко, - однак не можна забувати про підводні течії цієї системи. Дивує, що багато банків не ставлять на кредитних договорах громадян навіть свої печатки. Доповнення до текстів договорів набрано мікроскопічним шрифтом, і їх так багато (два або три аркуші), що ці сторінки неможливо прочитати, тим більше в умовах торговельних мереж, де завжди черга і натовпи. По суті, українці підписують договори, не читаючи їх. У деяких договорах перед підписом клієнта залишається порожній незаповнений аркуш, куди можна вписати що завгодно. Представники банків відмовляються проставити букву «зет» у цей чистий простір, як прийнято у фінансових установах. Клієнтові намагаються всучити непотрібні кредитні картки, обслуговування яких коштує дуже дорого. Раджу не забувати, що споживчими кредитами займаються не всі банки, а якщо вже зай­маються - значить, у них є засоби для того, щоб отримати своє назад. Вам не надають доброчинної допомоги, навіть на Новий рік, - на вас хочуть заробити…