Неконкурентоспроможність через безкарність

На ринку інтелектуальної продукції в Україні панують їх величність хаос і піратство. Носії аудіо-, відео- та комп’ютерної інформації масово реалізовуються на речових ринках України - від Петрівки в Києві до невеликого райцентру - за символічними цінами: 15-30 грн. У велетенських масштабах відбувається криміналізація цього сегмента ринку. Зважаючи на безкарність, пірати масово відтворюють і розповсюджують програми, на які не мають авторських прав. Як без контрольних марок, так і з ними.

Тим часом грубо порушуються права законних набувачів авторських прав на навчальні та ігрові комп’ютерні програми для дітей і юнацтва. Чимало легальних компаній навіть були змушені згорнути відтворення і розповсюдження цієї продукції, не витримавши конкуренції з піратами.

Незрозуміло, навіщо ж було Верховній Раді ще 2000 року ухвалювати Закон «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» та створювати при Міністерстві освіти і науки Державний департамент інтелектуальної власності (з 2011 року - Державна служба), які мали звести до мінімуму розповсюдження контрафактної продукції.

Сталося ж так, що піратські схеми не зникли, а, навпаки, вдосконалилися і набули велетенських масштабів. За різними оцінками, в Україні 90% копій комп’ютерних програм - нелегальні. Як же вони потрапляють на ринок?

До Державної служби інтелек­туальної власності розпов­сюджувачі аудіо­візуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, окрім реальних, нерідко подають фіктивні ліцензійні угоди. Цей уповноважений державою орган приймає рішення про видачу контрольних марок, а видає їх державне підприємство «Інтелзахист». Відповідальність за достовірність докумен­тів покладена на заявника. Справді, навіщо державній установі проводити перевірки, коли діє простий принцип: чим більша кількість виданих марок, тим більша сума отриманих грошей.

Розповсюджувачам згаданої продукції ліцензії на впровадження голографічних захисних елементів, простіше кажучи - марок, видає СБУ. Обов’язковою умовою їх отримання є перевірка суб’єкта підприєм­ницької діяльності один раз на рік. Проте в Україні тривалий час діяв мораторій на перевірки малого та середнього бізнесу. Працюй як заманеться! Або інше. Компанія отримує певну кількість марок. А відтак здає ліцензію - у зв’язку зі зміною виду діяльності. Але марки залишаються у фірми. І під ними розходиться аудіо-, відео- та комп’ютерна продукція. Це - перший, найпростіший вид інтелектуального піратства.

Інший - більш зухвалий. Компанія-розповсюджувач отримує серійні або іміджеві марки на декілька комп’ютер­них програм. У навчальну серію вкладають ігри, фільми і видають їх під однією маркою.

Голова правління Всеукраїн­ського агентства авторських прав Юрій Гандзюк запевняє: «Ніде у світі немає збірок комп’ютерних програм. Розробники дорожать своєю репутацією. Тому жоден із них не подасть свою програму в збірку».

Проте найбільш ганебний вид піратства - наявність 16-33 програм в одному компакт-диску. Місткість його вражає, адже доходить до 8-9 Гбайт пам’яті. І продають такі диски на ринках України за ціною нижчою, ніж коштує одна програма на одному диску в сумлінних набувачів авторських прав.

Інспектори Державної служби інтелектуальної власності захищають свою позицію: вилучити піратські компакт-диски з продажу практично неможливо, адже вони промарковані. А видав марки інший орган - державне підприємство «Інтел­захист». Митарства набирають вигляду зачарованого кола. А для того, щоб скасувати рішення Держслужби про видачу марок, потрібно звертатися до суду.

Авжеж, одна з фірм - законних набувачів авторських прав на програми - позов до суду подала. Державна служба відповіла їй так: «Рішення про видачу марок було прийнято на підставі пакета документів, ліцензійних угод, і немає можливості перевірити реквізити, зазначені в них». Отут стоп. Організація експертизи заявок - одна з функцій цього органу, передбачена у Положенні про нього. Відтак законний набувач авторських прав на програми позивається до компанії-пірата.

А ДП «Інтелзахист» у листі від 11.03.2010 року за підписом О.Андрущакевича повідомило, що «на вказані комп’ютерні програми контрольні марки не видавалися». Про збірки програм - ані слова.

Далі суд зобов’язує довести, що ті чи інші програми - законні, їх спіратили, і порушено авторські права на них. Було представлено ліцензійні угоди та інші документи, програми з реквізитами. Однак суд посилається на те, що він не має фахівців, аби ідентифікувати програму і встановити, вкрадена вона чи ні. Хоча дитячі та навчальні програми легального поширювача може відкрити семирічна дитина. Потрібна експертиза. Суд призначає заклад, де вона має проводитися. І що ж виходить? Експертиза однієї програми коштує мінімум 10 тис. грн. А «спіратили» 29 програм. Неважко підрахувати загальну вартість експертизи. До того ж вона триває сім-вісім місяців.

Гаразд, суд ухвалює рішення на користь законного набувача авторських прав. Але час виконавчого провадження немайнового характеру, відповідно до Закону «Про виконавче провадження» (ст.30, п.2.), - два місяці. За цей період піратська компанія мінімізує все, що в неї є, встигає обнулити рахунки, перевести майно на іншу фірму. Врешті - зареєструвати нову компанію і почати по-старому працювати. Зрозуміли, наскільки хиткий і непевний механізм відшко­дування збитків?

Торік керівництво легальної фірми обрало паралельний шлях захисту своїх інтересів. Воно зверталося в Солом’янське райуправління ГУ МВС у Києві з приводу порушення авторських прав на програми, які належать їй. Але міліція відмовила у порушенні кримінальної справи, не виявивши достатньої суми збитків.

Однак столична прокуратура таки відкрила кримінальну справу - за фактом порушення авторських прав службовими особами господарського товариства. Адже були ознаки злочину, передбаченого ч.1. ст.176 Кримінального кодексу. До цієї справи було долучено як додаткові епізоди факти порушення посадовцями авторських прав на
29 комп’ютерних програм... А розслідує її Солом’ян­ський райвідділ міліції вже понад рік.

То в чому ж полягає державна політика у сфері інтелек­туальної власності, яку, згідно з усіма нормативними документами, мала б реалізовувати Дер­жавна служба інтелектуальної власності? Боротьба з піратством з боку правоохоронних органів теж викликає подив.