Неєвропейський стандарт «податок» на тару, скасований держкомпідприємництва, і нині живий, а список його платників стрімко розширюється

Тепер уже ясно, навіть підприємствам, прямо не пов’язаним із виробництвом тари й упаковки чи товару в тарі й упаковці, не вдасться відсидітися в шанцях. Адже урядові «борці» за чистоту довкілля «податком» на тару себе не обмежують. А навіщо, якщо експлуатація ідеї захисту екології приносить чималі дивіденди? Загалом, після вступу в дію постанови КМУ №324 від 17.03.04 р. «Деякі питання щодо використання окремих видів відходів як вторинної сировини» платити зобов’язали ще й виробників (імпортерів) моторних, трансмісійних, гальмових й інших олив, усіляких шин і акумуляторів, а також виробів із натуральної шкіри.

Можете не сумніватися, список корисних відходів розширюватиметься в міру появи інтересу до них із боку державної компанії «Укрекокомресурси», створеної при Кабміні і яка є правонаступником ДК «Укртарапереробка». Здається, уже можна «привітати» металургів, енергетиків і хіміків — настає і їхня черга. Фахівці КМУ з відходів вважають, що з них теж слід стягувати гроші за виробництво всіляких шламів, шлаків, золи, відходів збагачення, переробки шлаків, лужних відходів, мастильно-охолоджувальних рідин для обробки металів і пластмас...

А віз і нині там

Чудес не буває. Життя сповнене подвійних стандартів. І законодавство аж ніяк не виняток. Недаремно кажуть: закон, як дишло... Однак не перестаєш дивуватися як біле і пухнасте перетворюють на чорне й навпаки. Аби підхоже гасло.

І що сенсу, що восени минулого року Держкомпідприємництва набрався мужності («ДТ» №36 від 20 вересня 2003 р.) і запропонував Мінекономіки і Держмитслужбі скасувати спільний наказ №304/793 від 10.12.01 р. «Про затвердження Порядку контролю за тарою (упаковкою), в якій надходять імпортні товари, що підлягають митному оформленню в режимі випуску у вільний оборот на території України». Швидко розвіялася й ейфорія імпортерів із приводу скасування дискримінуючої їх плати за надання віртуальних послуг зі 100-відсоткового збирання, сортування, транспортування, переробки й утилізації використаної тари. На жаль, «тарозбір» як був, так і залишився. Хіба що зросла кількість його платників і тарифи.

Щоправда, тепер до вирішення проблеми, крім об’єднань вітчизняних підприємств, підключилися Європейська бізнес асоціація й Американська торговельна палата в Україні. Відповідні звернення вже направлені прем’єр-міністру Віктору Януковичу, секретарю Ради національної безпеки й оборони Володимиру Радченку, голові Держкомпідприємництва Юрію Авксентьєву, голові Антимонопольного комітету Олексію Костусєву.

Формально наказ за двома підписами і подальші зміни до нього з’явилися на виконання постанови уряду №915 «Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки й утилізації відходів як вторинної сировини» від 26.07.01 р. і Закону «Про відходи». Але на ділі їхні автори замість розробки потрібного «порядку здійснення митного оформлення імпорту в тарі й упаковці» ощасливили підприємців «порядком контролю за тарою й упаковкою, в якій надходять імпортні товари». Замість того, щоб просто зобов’язати підприємців передбачати у своїх договорах на поставку пункт про утилізацію чи вивезення з України використаних тари й упаковки (як це передбачав закон), спантеличили їх так званим листом про упаковування. Останнім імпортер зобов’язаний засвідчити наявність угоди з ДК «Укрекокомресурси» про надання послуг чи, на крайній випадок, іншою спеціалізованою компанією, або взяти на себе зобов’язання самостійного збирання й вивезення використаної упаковки.

Наказ і зміни до нього були проведені «без шуму і пилу» — про підготовку документів не був сповіщений навіть Держкомпідприємництва, хоча регуляторні акти слід виносити на обговорення.

Яким чином лист про упаковку, котрий не згадується ні в Митному кодексі, ні в Законі «Про відходи», ні в постановах Кабміну став основою для митного оформлення товарів? І чому один примірник цього горезвісного листика передається ДК «Укрекокомресурси»? Адже компанія, хоча і підконтрольна Кабміну, не є органом виконавчої влади, а отже, не має права контролю суб’єктів підприємницької діяльності, які тим більше є її прямими конкурентами в сфері господарської діяльності. У результаті імпортери змушені платити і вірити на слово, що їхні гроші використовуються за призначенням.

Розділяй.., але не владарюй

Шановний читачу, ви десь бачили в Україні реалізацію ідеї роздільного збирання вторсировини? Цур, пілотні проекти не рахуємо. Дивимося статут компанії «Укрекокомресурси». Перший же пункт предмету її діяльності декларує створення та забезпечення надійного функціонування системи збирання, сортування, транспортування, переробки й утилізації відходів як вторинної сировини, її постійне вдосконалення. До речі, про вдосконалення — за шість років спільної роботи ДК «Укртарапереробка» і «Укрекокомресурси» поки немає і натяку на якусь систему роздільного збору. Компанія жодного разу не прозвітувала перед платниками навіть про кількість зібраної вторсировини. Якщо її досягненнями вважаються ті дев’ять тис. тонн вторсировини, зібрані за п’ять місяців нинішнього року (цифра промайнула в інтерв’ю), то це, швидше, означає, що гроші витрачено щонайменше неефективно. Як то кажуть, відчуйте різницю: за той же час, наприклад, недержавне об’єднання «Укрвторма» зібрала майже 200 тис. тонн, і гроші з бюджету чи від підприємців йому не знадобилися. Навпаки, населенню за цей же збір платили пункти прийому.

Чому так? Відповідь можна виявити в проекті концепції Державної цільової програми переробки й утилізації відходів як вторинної сировини на період до 2025 року, розробкою якої займається «Укрекокомресурси». Реалізація тільки першого етапу програми (2005—2009 рр.) обійдеться в більш як мільярд гривень. Із них усього 8% будуть спрямовані на організацію системи збирання відходів. Зате 80% коштів підуть на організацію потужностей із переробки й утилізації. Хоча фахівці постійно запевняють, що проблеми з переробкою не існує. Підприємств-переробників у принципі достатньо, вони навіть платять постачальникам вторсировини. Проблема полягає в тому, щоб її зібрати і розділити, а створення потужностей із переробки — це справа бізнесу.

Мишоловка закрилася

Імпортери недовго були в гордій самоті. Слідом за наказами Мінекономіки та Держмитслужби пішла постанова уряду №1844 від 26.11.2003 р. «Про внесення змін у деякі постанови Кабміну», а слідом і №324 від 17.03.04 р. «Деякі питання щодо використання окремих видів відходів як вторинної сировини». У результаті 100-відсотковими платниками нового «податку» стали і виробничі підприємства, номенклатура відходів вийшла за межі вторсировини від використаної тари, а тарифи зросли. Так, 2004 року порівняно з 2003-м витрати підприємств за послуги утилізації збільшилися в 10 разів.

Про яку конкурентоспроможність підприємств може йти мова, якщо вони платять за послуги вдесятеро більше, ніж у Європі? І навіщо така система збору, що декларує 100-відсоткове збирання відходів, а на ділі програє навіть традиційним пунктам прийому вторсировини? Запитань маса. Відповідей немає. Але їх чекають тисячі підприємств і робітників (між іншим, без п’яти хвилин виборців), які входять в об’єднання «Укрвторма», «СОВАТ», Спілка молочних підприємств, «Укрпиво», Клуб пакувальників України, Ліга виробників харчових продуктів, «Укркондитер», УкрПЕК, «Укртютюн» і не тільки.

До Європи на своєму велосипеді?

До речі, найбільш розвинені країни світу 7—10 років йшли до 45—65-відсоткового збору використаної тари. На сьогодні це максимум. Чи варто казати, що 100% досягти не тільки неможливо, а й навіть із погляду зелених екологічно шкідливо. Немає сенсу винаходити велосипед, набиваючи власні гулі, якщо Європа, у яку ми пориваємося, знайшла компромісне рішення. Розроблено директиву Європарламенту, діє міжнародна організація Pro Europe, у кожній окремій країні підприємцями створені обслуговуючі їх недержавні неприбуткові підприємства, що займаються вторсировиною і звітують за ефективно витрачені кошти.

Хоч як це дивно, але від питань, пов’язаних зі сміттям у наших містах і їхніх околицях, теж залежить, як швидко приймуть нас у Європу. Судячи ж із того, що до питання підключилися європейські й американські бізнесові асоціації, то й ринковий статус України теж чекає того, яким буде вирішення проблеми відходів.

P.S. Поки статтю готували до друку, наспів проект ще одного «Порядку…», який регламентує функціонування системи збирання, заготівлі й утилізації зношених акумуляторів, відпрацьованих олив, відходів шкіри. Тепер навіть Державній інспекції безпеки дорожнього руху доведеться контролювати наявність відповідних договорів, і передусім із ДК «Укрекокомресурси». Фізичним особам відкрутитися теж не вдасться...

Коментар експертів

Бйорн Маркстедт,
президент Європейської бізнес асоціації

— В Україні спостерігається ситуація, коли низкою регуляторних актів створено умови для монополізації ринку відходів одним суб’єктом господарювання, ДК «Укрекокомресурси», діяльність якої не контролює суспільство. Компанія зацікавлена у встановленні якомога вищих тарифів. Водночас не вирішується основна проблема — зменшення впливу відходів упаковки на довкілля.

Хорхе Зукоскі,
президент Американської торговельної палати
в Україні

— Компанії—члени Американської торговельної палати зіткнулися з надмірною регуляцією ринку з боку уряду. Деякі компанії, що надають послуги в сфері поводження з відходами тари й упаковки, вважаються «рівнішими» серед рівних, не маючи при цьому ніяких видимих переваг, досягнень чи заслуг.

Недавно Міністерство економіки проінформувало нас про те, що воно згодне з тим, що чинні тарифи мають розглядатися як максимальні, а не обов’язкові. Ми і далі будемо працювати над тим, щоб бізнес мав свободу вибору операторів із утилізації відходів, виходячи з ціни та якості послуг, які надаються на відкритому конкурентному ринку.

Геннадій Кузнєцов,
директор Ліги виробників харчових продуктів

— З огляду на досвід країн, які успішно вирішили проблеми утилізації відходів упаковки, Україні необхідно прийняти закон «Про упаковку й відходи упаковки». Документ і визначить:

— рівні умови для роботи всіх операторів ринку;

— нижні межі обсягів утилізації тари й упаковки, а не розмір тарифів;

— основні вимоги до компаній, що від імені виробляючих чи торгуючих товарами в тарі й упаковці підприємств організовують роздільне збирання відходів, — безприбутковість, недержавну форму власності, прозорість.

Валентина Хоменко,
в.о. генерального директора
асоціації «Укртютюн»

— Може видатися, що підприємства під будь-яким приводом не хочуть платити за збирання, сортування, переробку й утилізацію використаної тари й упаковки. Але це зовсім не так. Вони хочуть бачити результати оплачуваних ними послуг. Ми боремося за прозору систему утилізації відходів тари й упаковки, створення неприбуткових організацій, що працюють за європейськими принципами в цій сфері, діяльність яких підконтрольна суспільству.

Валерій Кривошей,
президент Клубу пакувальників України

— Переробляти відходи упаковки без їхнього роздільного збирання, сортування і підготовки неможливо. Кошти, які збирає ДК «Укрекокомресурси», необхідні насамперед для створення в усіх регіонах України системи роздільного збирання, а також для роз’яснювальної роботи серед населення, яке має бути залучене до цієї роботи.

Віктор Вихорєв,
генеральний директор об’єднання «Укрвторма»

— Замість створення системи з утилізації відходів на базі накопиченого в Україні досвіду ДК «Укрекокомресурси» стала на шлях боротьби з діючою системою зі збирання, заготівлі, переробки і постачання відходів переробним підприємствам. Руйнуючи цю систему і водночас не вирішуючи проблеми в сфері поводження з відходами, компанія завдає шкоди як економіці, так і екології України.