Мовлення потребує законодавства європейського зразка

Попри задекларовані благородні цілі модернізації правового поля діяльності теле- і радіокомпаній, наближення його до європейських норм, створення прозорої та структурованої системи держрегулювання, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення», прийнятий 12 січня 2006 року Верховною Радою, призведе до цілком протилежних результатів. Такою є думка фахівців і бізнес-громадськості, які працюють у сфері телерадіомовлення і телекомунікацій.

«Підписання президентом цього закону призведе до таких негативних наслідків, як невідповідність принципам СОТ щодо вільного доступу до інформації та рівності суб’єктів господарювання, євроінтеграційним основам політики держави, курсу на дерегуляцію», — заявили на спільній прес-конференції 31 січня голова ради Української асоціації операторів зв’язку «ТЕЛАС» Юрій Соловйов та голова Спілки операторів кабельного телебачення Олександр Ляхов. На думку директора підрозділу зовнішніх зв’язків і правових питань компанії «ВОЛЯ» Костянтина Грицака, «нова редакція Закону України «Про телебачення і радіомовлення» негативно вплине на інвестиційну привабливість ринку кабельного телебачення й віддалить Україну від вступу до ЄС і СОТ».

Новий закон радикально змінив умови діяльності телерадіомовців, і передусім — сам предмет регулювання. Якщо в чинному законі регулюванню шляхом ліцензування підлягає «використання каналу мовлення» як сукупності технічних засобів і радіочастотних присвоєнь, то в новій редакції предметом ліцензування стає вже власне «мовлення». Тобто діяльність, яка полягає в створенні (комплектуванні) програм і передач (творча складова) і поширенні результату цієї творчої діяльності будь-якими каналами зв’язку, а не тільки каналами, що використовують радіочастотний ресурс. Таким чином, на думку К.Грицака, «діяльність із надання послуг кабельного телебачення трактується як діяльність у сфері медіа, що як із практичного, так і з юридичного погляду є великою помилкою».

Не можна в одному законі поєднати творчу діяльність і «залізо». Такий закон, на думку О.Ляхова, «завжди буде поганим». Світ уже давно дійшов висновку, що законодавство у галузі медіа має бути технологічно нейтральним. Воно має визначати, що треба показувати завжди, що не можна показувати ніколи, що є ринок, а що — інтереси держави. «Та в жодному разі не повинне визначати те, якими засобами це доставляти та як усе це регулювати, — вважає О.Ляхов. — А в нас — серйозне відхилення від світової практики у бік ручного тотального регулювання».

Ця небезпека особливо зростає на тлі необгрунтованого розширення згадуваним законом повноважень Нацради з питань ТБ і радіомовлення, зокрема, пов’язаних із його фінансовою діяльністю. Наприклад, законодавець дає Нацраді право встановлювати розмір зборів, штрафів, тарифів і розробляти відповідну методику. Крім того, Нацраді передають низку не властивих їй повноважень, зокрема у частині покарання суб’єктів. У результаті Нацрада виступає в ролі правоохоронного і судового органу водночас. І навіть може одержувати свідчення на суб’єктів ринку від інших відомств та структур.

Новий закон також необгрунтовано розширює перелік ліцензійних умов. Що, знову-таки, дає можливість застосувати кримінальне законодавство, пов’язане з порушенням умов ліцензії. Так, навіть зміна електронної адреси телерадіокомпанії без внесення відповідної зміни до ліцензії може призвести до включення механізму кримінального переслідування. Ці інструменти можуть бути використані для тиску на телерадіоорганізації в ситуації політичної нестабільності.

Приблизно в тому самому напрямку спрацьовує і надання невластивих функцій Антимонопольному комітету України. Видаючи ліцензію, Нацрада може попросити в АМКУ відомості щодо монополізації телерадіоринку й на цій підставі відмовити у ліцензії. Фактично АМКУ в інформаційному просторі наділяється правом вето.

Новим законом передбачено фінансування радіочастотного моніторингу лише за рахунок коштів держбюджету. Для чого передбачається внести зміни до Закону України «Про радіочастотний ресурс України». Хоча нині чинне законодавство такий привілей надає тільки користувачам спеціальних смуг радіочастот, наприклад військовим, а користувачі радіочастот загального користування за такий моніторинг розплачуються з власної кишені. До речі, 80% усіх коштів за моніторинг платять оператори мобільного зв’язку.

«Перехід на бюджетне фінансування моніторингу в смугах радіочастот загального призначення спричинить збільшення витрат на суму понад 100 млн. грн.», — такі приголомшливі розрахунки навів Ю.Соловйов. І це при тому, що нині доходи держбюджету у вигляді зборів і платежів від моніторингу становлять понад 35 млн. грн.

Проте справа не тільки в грошах. Сьогодні в Україні створена й ефективно функціонує система радіочастотного моніторингу в смугах радіочастот загального користування, аналогів якій немає в країнах СНД. Вона підтримується госпрозрахунковим Українським державним центром радіочастот (УДЦР) саме за рахунок платежів загальних користувачів. На думку Ю.Соловйова, «запропоновані зміни неминуче призведуть до руйнації чинної системи моніторингу та всієї системи взаємодії радіоелектронних засобів України, що прямо загрожує безпеці держави».

Цікаво, що такої самої думки дотримуються і... мобільні оператори України, які направили листа на ім’я В.Ющенка, в якому просять президента накласти вето на Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та запропонувати ВР вилучити норму фінансування моніторингу з бюджету.

Найбільші в країні платники за моніторинг відмовляються від «троянського бюджетного коня», чудово розуміючи, чим це загрожує. Бюджетне фінансування моніторингу «вимагає додаткових витрат бюджету, для чого уряд буде змушений ввести додаткові платежі операторами стільникового зв’язку за користування радіочастотним ресурсом», — йдеться в листі. І зовсім не очевидно, вважають оператори, що ці кошти «будуть спрямовані за призначенням», тобто на моніторинг. У листі наголошується: коштів на ці цілі у держбюджеті-2006 не виділено.

Зрозуміло, що вже тільки аргументів телекомунікаційників досить, аби ветувати Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про телебачення і радіомовлення». Адже запропоновані зміни — і не тільки до радіочастотного закону, а й до Закону України «Про телекомунікації», — на думку Ю.Соловйова, «фактично руйнують основи управління і регулювання в цій галузі». І, додамо, завдають колосальних фінансових збитків.

На думку О.Ляхова, прийнятий 12 січня закон «переробити неможливо, його треба писати спочатку». Причому спершу визначити, якою має бути його ідеологія, що є пріоритетом. «Або свобода, або жорстке регулювання, але це має хтось сказати», — вважає О.Ляхов. У розробці документа мають обов’язково взяти участь фахівці. Оскільки однією з його вад стало те, що основні розробники (О.Зінченко, М.Томенко та Ю.Артеменко) давно не супроводжували закон, і працював над ним невідомо хто й як.

Схожим на закон було й голосування 12 січня. Після того як депутати не підтримали документ, голова ВР В.Литвин «злегка» натиснув на зал: «Шановні колеги, ну закон відпрацьований. Я вношу на голосування пропозицію про повернення до розгляду проекту закону 3651. Прошу голосувати... Голосуємо «За». Ой, вибачте, я для себе сказав». І після «повернення» закон благополучно був проголосований у другому читанні й у цілому.

Слово за президентом...