МОСКОВСЬКА ТРАГЕДІЯ: УРОКИ «КОМЕРЦІЙНОГО PR»

Трагедія в московському театральному центрі на Дубровці у черговий раз показує, що чинник безпеки глядачів і учасників часто нехтується організаторами шоу і BTL-заходів. Тим часом це один із головних показників якості їхнього проведення. Скільки фірмових заходів і комерційних шоу є «сирими» із точки зору безпеки! Більше того, навіть служби безпеки, які присутні в закладах при звичному виборі VIP-заходів (ресторанах, клубах, казино), завжди розглядалися організаторами як чинник додаткових організаційних проблем.

Імідж-захід: грати чи не грати?

Агентство-генпідрядник як правило концентрується на креативності сценарію й організаційних моментів. Питання безпеки лягають на плечі охорони закладу чи міліції (якщо захід проводиться на вулицях міста). В умовах зростання загрози тероризму, криміналітету і просто соціальної та політичної нестабільності суспільства будь-який BTL-захід являє собою потенційну небезпеку для учасників.

Якщо агентство пропонує клієнту якісне обслуговування та обгрунтовано вважає себе професійним, то мусить брати на себе частину відповідальності за безпеку присутніх і передбачати відповідні заходи вже на рівні планування акцій, будь то загальноміське свято пива чи корпоративний ювілей на пароплаві. Перш ніж влаштовувати подібний захід, слід подумати і про можливість «прикупу двох-трьох тузів на мізері».

Кризова комунікація — мистецтво інформаційного блефу

Наступний чинник — це управління інформацією, що виходить із кризового об’єкта. Тут справедливим є твердження, що маленька ситуативна неправда (чи напівправда) породжує тривалу недовіру. Особливо, якщо виголошується людьми, котрі претендують на роль «експертів» чи «суддів». Чого варта заява в прямому ефірі (по РТР) віце-президента антитерористичного фонду про те, що бойовики були убиті, не встигнувши підірвати бомби в ході 40-хвилинного штурму. І все завдяки швидкісній стрільбі спецназу. Що загиблих заручників немає, а сидячі пози трупів із кульовими пораненнями — наслідок несподіваної атаки спецназу. Всі ці висловлювання спростовувалися репортажами протягом наступної доби. На момент написання матеріалу йшлося вже про 117 загиблих у лікарні від газового отруєння.

Як тут не згадати ситуацію із загорянням на борту літака МАУ в Бориспільському аеропорту. Ще до того, як ця новина потрапила в ЗМІ, прес-служба авіакомпанії сама розіслала прес-реліз про подію, викликану... самовільним умиканням датчика пожежі в двигуні. Загрозу репутації компанії було ліквідовано.

На цьому тлі постійні заклинання російського телебачення, про «небувало успішну у професійному відношенні операцію зі звільнення заручників» (із постійним зростанням цифр втрат і малосимпатичними подробицями про розстріл спецназом сплячих жінок-камікадзе) сприймаються як репортаж про піррову перемогу. (Терористи деяких жінок усе ж відпустили, а спецназ усіх жінок-камікадзе застрелив.) А всього лише потрібно було дотриматися ряду правил кризового піару:

— не поспішати висловлюватися про те, у чому не впевнений;

— не прикрашати ситуацію;

— не намагатися обвинувачувати когось;

— не виділяти «любимчиків» серед ЗМІ і не намагатися керувати іншими;

— не робити те, що буде сприйнято як самореклама.

Позиціонування в кризі

Трагедія, немовби величезна лупа, фокусує увагу людей на діючих персонажах. У пам’яті мільйонів залишаться кадри з Йосипом Кобзоном, котрий виводить із залу трьох дітей-заручників, прізвища осіб, які намагалися умовити терористів.

Люди юрбилися на холоді, біля входу в театральний центр. Родичі набивалися пачками в нечисленні автобуси, виділені Мосрадою для поїздки в лікарні. І ніхто не квапився їм допомогти. Все це показувало ТБ. Безплатно...

Невже шкода було витратити ресурси на задоволення потреб тих, хто їх потребував? Адже зазвичай за трансляцію на ТБ платять чималі гроші... Де ж були комерційні служби, чий бізнес пов’язаний із задоволенням потреби людей у безпеці, їжі, одягу тощо — страхові компанії, недержавні служби медичної допомоги, служби доставки їжі, транспортні компанії? Хто-хто, а страховики можуть і повинні витягти досвід із трагедії.

Ось що з цього приводу кажуть професіонали. Ганна Боровик, директор страхової компанії «АРМА».

— Після нью-йоркської трагедії 11 вересня страхові компанії не страхують ризики збитку від тероризму, уводячи відповідну обмовку. У зв’язку з небезпекою тероризму попит на подібні послуги хвилеподібно зріс, але процес зростання тероризму у світі непрогнозований. Ніхто не візьметься за подібне в «ризиковій країні» на кшталт Росії. Водночас ніхто не дасть гарантії, що це не станеться в Україні. А страхування — це бізнес, тобто прорахований ризик.

Та все ж, можливо, страховики, перевізники, медики тощо, як і більшість із нас, просто не бачать потенціалу ситуативної промоції власних послуг, званої спеціалістами «мистецтвом сісти на хвіст». Втім, час у них ще є...