Михайло Бродський: «Ми настільки безнадійно занедбані, що навіть коли просто нас помити, ефект буде величезний»

Правила гри на полі підприємництва змінюватимуться: у Держкомпідприємництва з’явився генератор ідей Михайло Бродський. Чого чекати бізнесу від колеги, а бюджету — від підприємців? Хто економіці цінніший — олігарх чи малий бізнесмен? Чи не загинуть ідеї, пройшовши через бюрократичні пологові шляхи? Наскільки заважатимуть новаціям корупція та чиновники? Яка місія сімейного бізнесу? Ці та інші запитання «ДТ» запропонувало висвітлити новому голові Держкомпідприємництва, який упевнений, що порядок можна навести за півроку. Аби була на те політична воля…

— Михайле Юрійовичу, сьогодні спрощену систему оподаткування використовують мільйони наших співгромадян. І вони, звісно ж, хочуть знати, як і коли їх торкнуться реформи?

— Спрощена система була створена указом президента, і замінити її може тільки закон. Підготувати закон у новий бюджет фізично неможливо. Крім того, є ще кілька причин. В Україні створено найкрутішу у світі офшорну зону. Одні за рахунок спрощеної системи оподаткування виживають, а інші жирують. І тільки-но починаються розмови про зміни, відразу ж здіймають галас ті, хто жирує. Саме вони мають по тисячі МАФів (малих архітектурних форм. — Ред.), вони свої супермаркети переробили на точки нібито «єдинників», це вони торгують оптом і займаються відмиванням ПДВ, завозять контрабанду, здають в оренду величезні елітні будинки в Кончі-Заспі тощо. А ми, щоб змінити цей закон, не маємо не тільки часу, а й політичної волі. Тому що змінити ситуацію для малого бізнесу не можна, не погіршивши її для олігархів і тіньовиків. Отже, перетворення цього указу на закон розпочнеться тільки після того, як ми зрозуміємо: а) хто ці 3 млн. зареєстрованих «єдинників», з яких 1,5 млн. платників; б) якими вони займаються видами діяльності. Усе треба не просто статистично зібрати, а й проаналізувати.

І лише потім займатися якимись хірургічними заходами, які насамперед мають бути спрямовані на вимикання «пральної машинки», а не на забирання в людей вудок. Щоб кількість підприємств у нас приростала не по 2% за рік, а по 20. Щоб нарешті 60% бюджету наповнювалося цими людьми. Повторюю, наводячи порядок в офшорі, ми не можемо виплеснути з водою немовля. Навпаки, повинні дати цьому немовляті вирости.

З іншого боку, всі податки спрощенців ідуть на виконання зобов’язань місцевих бюджетів: зарплати лікарів, учителів. Якщо ми хочемо підвищити їм заробітки, тоді давайте платити не по 200 грн. єдиного податку, як ми це робили ще в 1998 році при курсі 2 грн. за дол. При цьому ми не помічаємо, що падіння курсу — це теж оподаткування! Причому не тільки прибутку, а й заощаджень. Ми запитуємо, коли нарешті місцевий бюджет закупить ліки в лікарні, відремонтує дороги? Але при цьому не кажемо, де він на все це візьме гроші.

— Транспортного збору вистачає всього лише на те, щоб заасфальтувати місце під припаркованою машиною. Але ж давайте почнемо будувати дороги за сучасними технологіями, щоб не утворювалися ями. Ми хочемо одним податком щось змінити? Не вийде. Тому що не можна вимагати від підприємців стільки звітності. Не можна від бухгалтерії вимагати стільки декларацій і взагалі такого ведення бухобліку. І ще мільйон таких «не можна». Зате комітет з контролю за цінами повинен копирсатися в калькуляціях заправних станцій, де заробляють олігархи. І, повірте, — покопирсаємося.

— Антимонопольний ніколи не знайде. Він турбується, щоб не було змови, яка є, але якої не хочуть підтвердити. Але розбиратися доведеться... Треба ввійти в калькуляцію. Адже якщо ціна формується не в Україні, а в офшорах, звідки завозять нафту вже за завищеною ціною, то прибутку немає. І їм байдуже, який у нас податок на прибуток — він залишається за кордоном. При цьому власник вертикально-інтегрованої компанії заробляє до 100% прибутку. Якщо держава отримує 88 коп. акцизу з одного літра проданого палива, то це вже не смішно. А ці ж гроші йдуть безпосередньо в Автодор, який будує дороги в вдвічі-втричі дорожче, ніж це має бути. От наскільки все пов’язано. Навіть електронний документообіг неможливо запустити, бо діє якийсь наказ або договір, за яким фірма N нав’язує всім міністерствам свої програми, що до того ж не працюють. А якщо є якісь реєстри, то щороку, відповідно до підписаних договорів, до них доводиться замовляти нове програмне забезпечення за мільйони.

— Ні, мільйонних роялті в нас немає. (Це в Мін’юсті йдуть роялті, які порахувати неможливо. Мільярди.) До речі, програма не належить державі. І так скрізь. Як і сто років тому, носять папери по міністерствах, хоча є система електронного документообігу. Тобто ми говоримо, що треба брати більше податків, але вони йдуть незрозуміло на що. Ось приклад із життя: тендер на оновлення сайта одного з міністерств за 570 тис. грн. Тендер, дякувати Богу, скасували, але сам факт очевидний!

Роками будувалися корупційні піраміди, що передавалися з рук у руки як перехідний червоний прапор. І тиша... Як на цвинтарі. Я через вашу газету пропоную всім політикам і міністрам розібратися з тим, що було, і сказати, що ми не огульно критикували попередню владу. Давайте покажемо все, що було, і почнемо життя по-новому. А хто не показав — отже, увійшов у це болото, прийняв естафету. Я так розумію. Колись треба підривати ці піраміди. Адже змінюються керівники і змінюються програми, і кожна навіть найменша програма купується за мільйони. Бланки ліцензій купують удвічі дорожче. Ніде в цивілізованому світі немає платних довіреностей. А ми на це додатково виймаємо кошти з кишень підприємців. Я дав доручення проаналізувати адміністрування бізнесу. Потрібно зрозуміти, скільки бізнес витрачає на хабарі і на всілякі офіційні платежі, половина з яких це теж корупція. Податки податками, але треба думати й над тим, як непотрібним поборам покласти край.

Вигадують якусь схему — приміром, тендерна палата, що виймає гроші не тільки в підприємців, а й з бюджету. Я хочу розібратися з електронними ключами. Моя думка: вигадано чергову схему витягування грошей. Електронний ключ — це таке саме здирництво, як і бланки ліцензій або довіреностей.

— Я все знаю. Це стосується також і інших реєстрів. Вони, звичайно, потрібні. І якісь гроші за інформацію з них треба сплачувати, але в рамках обгрунтованої собівартості.

— За цим усім стоять дружини і діти можновладців. Причому колишніх, що найцікавіше. Їм мало «ренти», яку вони мають, коли сидять у кріслах, вони хочуть на все життя приватизувати потоки. Тож почнімо «рубати» хоча б такі схеми.

— Для цього потрібна політична воля. Я не можу. Я не можу навіть описати вам усе це. Але ток-шоу, в якому клоуном виступає народ, має нарешті закінчитися.

Лише після того, як ми бодай частково обмежимо всі ці побори і зупинимо чиновників, до 2011 року буде підготовлено закон про єдиний податок.

— В Україні прийняті найпрогресивніші закони з дозвільної системи та регуляторної політики. Але вони не працюють, оскільки дисциплінарна відповідальність для чиновників передбачена, проте не уточнена. Нещодавно я прописав в одному з законопроектів дисциплінарні санкції. Вважаю, що треба починати з персональної відповідальності кожного чиновника-порушника. Для початку — п’ять окладів, вдруге — на три роки заборона на професійну діяльність держчиновника, втретє — довічна заборона.
Я переконаний, що це серйозно змінить ситуацію. Цим самим законом передбачено тримісячний термін для самостійного скасування органами влади всіх підзаконних актів. Прем’єр Азаров підтримав цей захід. Уряд ставить завдання за три місяці все закінчити, всю «регуляторку» скасувати й навести лад. Але це неможливо, адже за цим — сотні тисяч регуляторних актів.

Далі. У регіонах у комітету є представництва. Всі люди туди призначалися за погодженням із губернатором, який давав свої пропозиції щодо кандидатур. І потім ці люди сиділи на держбюджеті, але працювали на місцеву владу, а не захищали підприємців.

— З Мінфіну надійшла така пропозиція. Тепер ми самі призначатимемо людей і закріплюватимемо їх за регіоном. Уповноважені громадські представники будуть у кожному містечку. Вони за всім спостерігатимуть, а рішення прийматимуться тут, а не в регіоні під патронатом губернатора. Ви думаєте, скільки перевірок провели торік 27 представництв? Жодної. А навіщо вони тоді потрібні? Офіси, люди, зарплати... Насправді в держкріслах сиділи представники структур, які переважно дахували свої бізнеси. А 174 радники в Олександри Кужель? Я сьогодні розмовляв у Фонді держмайна, там кажуть, мовляв, у нас постійно ходять радники пані Кужель і погрожують. Утім, таке було й до Кужель, але вона відзначилася особливою активністю. Тобто ще одна функція — лобістський клуб. Тільки ми його закриємо.

Був також створений департамент для впровадження важливих інвестиційних проектів. Штат — 20 осіб. А для чого, ви розумієте? Усі, хто хоче в Україні відкрити свій бізнес, заходять сюди, і тут їм допомагають лобіювати... за недорого. А може, попрацюймо над законами, щоб усі були в рівних умовах, щоб іноземець не шукав собі адміністративне лобі, а спокійно відкривав свій бізнес? Адже країні потрібні інвестиції масово. Країні потрібен середній клас. Його поява — це і є головне завдання реформ! Я завжди казав, що шість мільйонів чоловік по
10 тис. дол. — це набагато більше, ніж
10 великих іноземних компаній навіть по мільярду. Ось над чим ми повинні працювати. А скільки наших людей трудяться за кордоном і сьогодні не мають можливості цивілізовано розпорядитися своїми грішми! Хіба вони не підприємці? Хіба вони не докладають зусиль?

— А чому ми не можемо прийняти закон і дати їм можливість відкрити рахунки за кордоном? Щоб їх не грабували. Люди, які хочуть працювати за кордоном, повинні купити в держави за
1 грн. ліцензію на п’ять років із нульовою ставкою доходу. Це дасть можливість державі оцінити кількість заробітчан, а самим заробітчанам — вільно інвестувати зароблене в українську економіку.

— Це одне з напрацювань попереднього уряду. Якщо підприємець подає заявку на якийсь дозвільний документ і йому впродовж десяти днів офіційно не відповідають, то він автоматично отримує цей дозвіл. Але по-перше, розробники документа забули скасувати в Адміністративному кодексі ст. 164, і ми до цього закону подали зміни, а по-друге, міністерства не хочуть нам давати перелік дозволів, які потрапляють під дію цього принципу. Те ж саме щодо ліцензій. Ми хочемо вдвічі їх скоротити. Ще раз повторюю: потрібна політична воля. Поки ж цю ідею, всупереч бажанню міністерств, форсує прем’єр.

Я вважаю, що не може бути такого виду реєстрації як мовчазна згода. Це не новий вид реєстрації, це просто попередження чиновникам, що вони зобов’язані вчасно відповідати людям і чітко видавати документи, коли на те є підстави, або вчасно відмовити. Інакше це перетвориться на плату чиновнику за мовчання. Тому в закон про покарання ми вписали норму: якщо набрав чинності принцип мовчазної згоди, винний у цьому чиновник потрапляє під санкції. Не може цей закон бути без відповідальності, інакше перетвориться на годівницю. У мене, взагалі, таке враження, що самі чиновники ініціювали цей закон. Уявляєте, якщо ти видав незаконну ліцензію — то відповідаєш, а якщо просто не відповів і людина отримала цю незаконну ліцензію — то тобі нічого за це не буде. Ліпота!

— Потрібно змінювати середній прошарок у міністерствах. Адже там працюють родичі, друзі, свати… Система ніпель: сюди проект документа заходить —
назад не виходить.

— В Італії прийнято закон про допомогу малому бізнесу і фізособам, котрі потрапили в скрутне становище у зв’язку з кризою. Потрапив, важко, не можеш сплачувати тіло кредиту — через 45 днів банк зобов’язаний звільнити тебе на 18 місяців від його погашення. Такий закон потрібно було прийняти півтора року тому, коли розпочалася криза. Італійці так і зробили. У нас здійснили лише два антикризових заходи. Юлія Володимирівна знизила вартість газу для хіміків і металургів за рахунок бюджету, тобто за рахунок тих, хто на єдиному податку. І знизила для них тарифи на перевезення. Я ж запропонував законопроект, аналогічний італійському, і віддав його нагору. Прийшла відповідь, у якій в законопроект вписали всього одну фразу: «за узгодженням із банком». Тобто обов’язкову відстрочку замінили на договірну, розумієте! Але ж ми вирішили, що не займатимемося бджолами. Ми говоримо про ефективну владу. Тоді, панове, і будьмо ефективними.

Я вже не кажу про час, який потрібен для проведення цього закону. На той час у тисяч заберуть квартири, і закон цим людям уже не знадобиться. Але, почекайте, — законопроект ще прийде в сесійний зал. А тут як вступлять у гру банки, в яких сьогодні по 10% кредитів у судах...

Є, правда, інший підхід. Прем’єр-міністр скликає раду коаліції, бере новації, напрацьовані за тиждень, дає доручення і встановлює термін. Заходить проект у зал, і за три тижні закон є. Ось це називається ефективна влада і реформи. Ідеї в нас є. Бракує повноважень і заважає протистояння середнього чиновницького апарату.

— Щоб заробити мінімальну пенсію, сьогодні ви повинні отримувати
1500 грн. Але якщо ви отримуєте мінімальну зарплату 800 грн., пенсія мінімальна за вами залишається, хоча ви її не заробили. Я вніс пропозицію підвищити мінімальну зарплату для всіх комерційних підприємств і фізосіб. Для бюджетних підприємств цього зробити не можна, тому що там існує ціла сітка законів, зв’язаних в одну кваліфікаційну сітку. Якщо підвищуєш мінімалку, то автоматом зарплата зростає у всіх, і бюджет цього не потягне. Але в комерційних підприємствах можна. Я запропонував: «Приймімо закон про те, що там менше, ніж дві мінімальні зарплати, платити не можна».

Відразу з’явилася організація роботодавців, у яких існує домовленість із Кабміном про узгодження. Профспілки «за», а роботодавці кажуть: «Ми збанкрутуємо». Хоча сьогодні на жодному великому підприємстві немає зарплат нижчих від 2000 грн.

А бухгалтерам треба платити три мінімальні зарплати, тому що ви не знайдете сьогодні жодного бухгалтера, який би заробляв менше як 2000 грн.

— Розшифрую: можна платити хоч сто гривень, але податки сплатити сповна. Директору підприємства — п’ять мінімальних зарплат. Це, між іншим, європейські норми. Ми не скасовуємо єдиний податок, але ми кажемо про те, що зарплата обов’язково має відповідати ринку. Цей закон не погіршує нічого: не запроваджуються додаткові податки, не підвищуються ставки, не змінюється адміністрування... Але при цьому ми ще й захистимо офіційний бізнес, який сплачує, перебуваючи в нерівних умовах із тими, хто не сплачує податків. Роль держави полягає в тому, щоб захищати ринки і думати про тих, хто працює легально. У цьому я бачу стратегію роботи комітету. Ми будемо захищати легальний бізнес.

— Так. І через вивчення цих ринків. От зараз я вивчаю МАФи.

— Ви вважаєте це нормально? Люди взяли кредит, побудували великий маркет, легально платять зарплату, оренду, податки. А навколо нього починають будувати МАФи. Мені пишуть листи, що ніякі це не малі підприємці. 800 МАФів у пана Ламбуцького, директора «Київпастрансу». 1000 — у тата Басса, заступника Черновецького та ін. А, не дай Боже, пожежа? Пожежники ж не під’їдуть! Те ж саме ринки, які, за великим рахунком, є великими супермаркетами. Вони теж обростають київськими комунальними ринками заступника київського мера Шовкуна. Зараз я цю інформацію легальних бізнесменів про нелегалів упорядковую і готую в прокуратуру, прем’єру, президенту. Ми хочемо податків з легального бізнесу? Тоді давайте його захистимо від тіньового. Ми хочемо продати ліцензію казино за 5 млн. дол., що раніше коштувала 150 тис. євро. При цьому в кожному місті сьогодні функціонує по десять нелегальних клубів. А в «Прем’єр-паласі», попри заборону, працює казино. Якийсь суддя в Харкові ухвалив таке рішення, знехтувавши закон. Я в суботу йду туди грати з журналістами. Якщо держава не захищатиме легальний бізнес, то він буде змушений іти в «тінь».

— Я вже 18 років ходжу в Італії в гості до Франко. Він бармен. У нього двоє синів, котрі йому допомагають вечорами після роботи. Дружина стоїть на кухні, а теща прибирає. Приміщення в них орендоване. Я не ходжу до бару випити, а ходжу до нього в гості. Він знає, що я не п’ю із цукром, він завжди спитає, як моя дочка, в нього висять фото клієнтів і їхніх дітей. Це зворушливо. Поруч побудували 20 шикарних барів, але я йду до нього. Сімейний бізнес дозволяє чітко розуміти маркетинг, дозволяє самому собі платити зарплату.

— У них немає бухгалтера, юридичні і бухгалтерські документи надходять у спеціальну структуру, фахівці якої ведуть усі розрахунки і навіть звітують перед податковою за сімейний бізнес. Франко займається бізнесом 24 роки. За цей час його не перевіряли жодного разу. Оце сімейний бізнес. А в нас — дядько купив тисячу МАФів, або контейнерів на базарі, або рекламних щитів. Це все чиновницькі компанії. У цьому теж треба навести порядок. Ніякий це не малий бізнес. Хоча вони кричатимуть: малий бізнес руйнують.

— Здають і викачують усе із цих бідолашних людей, які змушені продавати контрабанду.

Є дуже багато ідей. Але починати потрібно з глобальних. Навести порядок у міністерствах і ввімкнути важіль під назвою «політична воля», аби те, що ми тут виношуємо, змогло народитися. Побороти корупцію. Хоча б системну.

— Та це не хабарі. Це тіньовий платіж. У нас в Україні існують чотири оптові ринки, через які проходить 80% контрабанди. «7-й кілометр» для нашого комітету це взагалі головний біль. Учора я перепризначив директора ринку «Південний», що примикає до «7-го кілометра». Він однокласник Вадима Кужеля, який курирував «7-й кілометр». Не хочу бути огульним, ми тільки починаємо розбиратися, але вже зараз можна сказати, що в цього солодкого підприємства за рік утворилося 5 млн. кредиторки. Уявляєте, ринок — і борги! Як я розумію, готується фіктивне банкрутство. Навіть на першому поверсі будинку комітету, розташованого на Печерську, працює мийка. Нормально? Машини співробітників із двору вигнали на тротуари, а там мийка. До мене приходять і кажуть: це племінниця Кужель.

— Комітету ніде розмістити єдиний реєстр. Тому доводиться орендувати приміщення в місті за 300 тис. грн. на місяць. А ми отримуємо мийку за 3,5 тис. А біля мийки — шиномонтаж зі складом гуми. Про ресторан «Два гусаки» (300 м²) за
40 тис. грн. я взагалі мовчу. А ще програма за 10 млн. грн. Причому програми ще немає, а гроші вже заплачено. Залишилося два мільйони, я поки що зупинив платіж, щоб розібратися. Думаю, що за 2 млн. я і сам її написав би. Ходити й розповідати ЗМІ — одне, а робити — інше... То для чого тут потрібна була Кужель? Вона зуміла навіть Тігіпка обдурити — він вважає своєю поразкою її відставку.

Зі 130 постанов сьогодні половину потрібно скасувати. А МАФи в заявочний спосіб — це нормально? Постанова діє. І на все знаходиться пояснення. Несумлінна конкуренція в нашій країні — це великий бізнес, який «кришується» владою. Він руйнує ментальність і професіоналізм. Призводить до розчарування, яке підштовхує кращих людей до від’їзду. Тому що ледачий за бугор не поїде. Там треба працювати і втомлюватися, а тут можна співробітничати з владою. Ось це треба побороти, якщо мене не виженуть, звісно.

— У нас вважається, що ліцензії це дозвіл і привід для хабара. Насправді це захист держави. Підприємець узяв кредит і побудував заправку, вважаючи, що зможе окупити вкладення. А рівно через три дні таку саму ліцензію дають іншому. В результаті на вулиці працюють шість заправок, а бізнес іде тільки в того, хто входить до системи олігархів, які володіють мережами. Він може опустити ціну. І наш підприємець, щоб вижити, змушений уникати податків, займатися контрабандою. В Європі чітко прописано: на стільки-то кілометрів — одна заправка, така-то кількість жителів — на одне кафе, одну точку продажу сигарет... Нотаріуси мають довічні ліцензії з правом спадкування. І не дай Боже порушити закон — ніколи тато не пограбує свого сина, видавши липову довіреність. І не треба ні за чим стежити. Довіреність на управління авто, якої, втім, ніколи не спитають, якщо машину не викрадено, можна написати від руки.

— З 2011 року ПДВ і податок на прибуток падатиме. Зараз це обговорюється. А реєстрація «єдиноподатковика» за один день це вже реально.

— Потрібно десять людей: президент, прем’єр-міністр, ключові віце-прем’єр-міністри і міністри. І всіх в одну команду з політичною волею. І нема проблем. Півроку. Ми настільки безнадійно занедбані, що навіть коли просто нас помити, ефект буде величезний.

— Мене вистачило на 17 років в опозиції. Питання в тому, наскільки вистачить моїх начальників. А мене вистачить надовго.