"Ми прагнемо, щоб адвокатів розумних змін у місті більшало, і хочемо бути в авангарді цього процесу", — CEO компанії Riverside Development Андрій Вавриш

Коли повертаєшся в Київ з-за кордону і знову занурюєшся в щільну багатоповерхову (зовсім не європейську) забудову, мимоволі певний час відчуваєш відразу до такої архітектури української столиці. Невже це єдина можливість розбудовувати древнє місто Київ, столицю Київської Русі? Невже знову не маємо вибору, і ера "хрущовок" однозначно перейде в еру тотальних хмарочосів? Відповідь на ці та низку інших запитань DT.UA щодо містобудування погодився дати колишній заступник очільника Департаменту архітектури і містобудування КМДА, а нині девелопер, CEO компанії Riverside / SAGA Development Андрій Вавриш.

- Ми досі маємо перевернуту з ніг на голову стратегію територіального розвитку. Цей неякісний кейс нав'язаний нам радянською школою містобудування, коли створювалися автомобілецентричні міста і міста, які вирішували проблему розміщення трудових ресурсів, замість того щоб просто створювати комфортне середовище для життя людей. Ця помилкова гіпотеза, закладена в основу містобудування, переслідує нас дотепер, а радянська містобудівна школа, яку засуджено в світі, у нас в авангарді. Думаю, так відбувається тому, що ми в цьому питанні дуже відстаємо від світових трендів.

Серед сотень державних будівельних норм (ДБН), які діють в Україні, десятки регламентують транспорт, автодороги, а людина до останнього часу залишалася поза їхньою увагою. У нас тільки починають з'являтися норми, які регламентують благоустрій, безбар'єрність чи пішохідну інфраструктуру.

- Коли приїздиш до Європи, то часом заздриш їхнім численним велосипедним доріжкам.

- Розуміючи власну відповідальність і те, що треба починати з себе, ми, як девелоперська компанія, беремо участь у зміні радянської системи і намагаємося імплементувати хороші практики. Для цього наша компанія проводить архітектурні конкурси і залучає іноземні архітектурні бюро, щоб використовувати їхній досвід. Серед наших друзів є один з найвідоміших у світі сучасних реформаторів міста - Енріке Пеньялоса, екс-мер міста Богота. Він слушно казав, що спільний громадський простір - це найвищий прояв справжньої демократії. Це коли люди різного статку, різних соціальних прошарків, з різними життєвими сценаріями зустрічаються на вулиці, і тут - вони абсолютно рівні. Цей факт формує поняття демократії, рівності й рівних прав на місто. А в нас виходить, що 80 людей в автобусі мають у 80 разів менше прав, ніж одна людина, яка їде на персональному авто.

Світосприйняття починається з усвідомлення, кому і що належить. Наприклад, у нас вважається, що тротуар є продовженням проїжджої частини. Насправді ж, тротуар - це продовження парку, двору, скверу і аж ніяк не дороги. Ми ментально ще не дозріли до того, що маємо право на місто і мусимо його вимагати. Саме тому те, що ми спостерігаємо в себе на вулицях, є, в тому числі, наслідком нашої неготовності брати участь у розвитку міста.

- З радянською спадщиною важко не погодитися. Але місто довели вже до забудови ледь не 30-поверховими будинками.

- Уявіть собі, щільність забудови маленьких камерних вуличок на Подолі і проспектів мікрорайону Виноградар - насправді однакова! Радянська система містобудування помилково вважала, що треба будувати вище й вище. Але якщо взяти висотний будинок і перекласти на квартал, вийде та сама територія, бо матимемо набагато більшу щільність забудови, але меншу висоту. А ще отримаємо якісніше доглянуту територію і таке місто, як Барселона, Париж чи Відень. Але потрібно враховувати контекст: іноді забудова може бути висотною, головне, щоб вона була гармонійною.

- Чи можливо зламати радянську систему і будувати Київ як європейську столицю?

- Думаю, це слід робити не стільки через вимоги ДБН, скільки через гарні приклади, які всі будуть повторювати. Саме це наша компанія й робить.

- А розкажіть про такі приклади вашого будівництва?

- Наприклад, проект RYBALSKY. На Рибальському острові ми будуємо дев'ять кварталів, які мають свою мережу вулиць з невисокою забудовою, приємну архітектуру, привабливу інфраструктуру, чітке розмежування пішохідних та автомобільних зв'язків. І річ не в тому, що це будівництво обходиться нам дорожче, ніж в інших місцях - просто воно ведеться інакше. Це наш спосіб. Таким самим буде проект "Новий Поділ". Так само будемо працювати з територіями в Голосіївському районі. На кожній території, за яку беремося, ми не ставимо висотність за мету. Іноді вона доречна, іноді - ні.

- До речі, щодо острова Рибальський, де реалізується ваш проект. У будівництва не виникне ускладнень через недавнє рішення Окружного адміністративного суду, що підтвердило вимоги Генплану Києва до 2020 року, - земельні ділянки на острові за функціональним призначенням належать до промислової і малоповерхової забудови?

- У нас немає конфліктів з Генпланом. Шкода лише, що відповідач не спромігся донести зміст Генплану. Взагалі, це неприємна історія, бо Генплан досить чітко визначив, що наша територія має бути поліфункціональною, а промисловий комплекс з території навколо Рибальської гавані має бути повністю винесений. Там так і написано, що південна частина Подільсько-Куренівського промвузла має бути винесена за межі міста. І для нас дивно, що суддя не зміг цього побачити.

- А висотність?

- Генплан не обмежує висотності, але ми самі себе обмежили. Вважаємо, що нам достатньо 9-10 поверхів. Більше не потрібно. Це наш вибір.

- Під час роботи заступником очільника Департаменту архітектури і містобудування КМДА ви опікувалися Комплексною схемою розміщення кіосків (МАФів). Чому вам не вдалося зняти напругу в цій сфері?

- У 2010 році я прийшов працювати в міську адміністрацію з уже розробленою програмою наведення ладу з тимчасовими спорудами. В ній я дав абсолютно всі відповіді на всі питання, які слід було вирішити, щоб навести порядок. З того часу були запроваджені поняття пайової участі, механізму сплати за землю, торгів, порталів, інформаційних систем, кадастрів. Раніше цього не було - це все результат роботи нашої команди. Але був певний період часу, коли очільникові міста бракувало впевненості в собі, політичної волі. Він робив один крок уперед, а потім - два назад, і в процесі, коли він робив кроки назад, він більше завдавав шкоди, ніж приносив користі. Це додавало впевненості окремим провокаторам, які переконалися, що, хитаючи човна, можна зупинити процес наведення порядку. Все це не дало попередній адміністрації зрушити з місця. Правила були розроблені, всі чудово знали, що за ними можна працювати. От у Віталія Володимировича, слід віддати йому належне, вистачає принциповості, щоб усіх привчити жити за правилами. Колись у місті було 15 тисяч кіосків. Зараз - менше п'яти тисяч. Ви вважаєте, порядок не наводиться? Я думаю, наводиться.

- Ви були автором проекту, який передбачав реанімацію цінних міських територій Дніпровських схилів та київських островів. Який результат цієї роботи?

- Під час роботи в КМДА ми проводили архітектурні конкурси, зокрема конкурс на благоустрій центральної частини міста та Дніпровських схилів, на концепцію розвитку київських островів, на проект пішохідного мосту між Володимирською гіркою та Хрещатим парком, а також на концепцію громадського простору Контрактової площі. Ми багато працювали, намагалися зрозуміти, що ж не так у нас з розвитком територій біля води. І коли залучили міжнародних експертів, коли подивилися на ситуацію з іншого боку, з'ясували досить дивну річ. Подивіться - абсолютно все місто відтягнуте від води. Ви можете навести приклад будинку (будь-якого призначення), що виходить до води? Це наслідок неакуратно виписаної норми в ДБН, сенсу якої ніхто вже й не пам'ятає. Вона вимагає, щоб інфраструктура була подалі від води. Тому доводиться намивати 6-7 метрів, щоб щось будувати. Це велика дурниця. Я розумію, що існують паводки й підтоплення, але у всьому світі таке підтоплення, коли воно стається раз на сто років (ймовірність паводка - 1%), це страховий випадок. А в нас вважається, що під час страхового випадку рейсові автобуси мають їздити звичайним маршрутом, попри те що місто затопило. Це лихо, але легше один раз оплатити ремонт, ніж усе місто підняти на рівень вище, зробивши його незручним. І в цьому наша велика біда. Тому критично необхідно змінити підходи до містобудування. І ми своїм прикладом, зокрема проектом RYBALSKY, показуємо, що можна будувати біля води і це зовсім нескладно. Питання лише в тому, щоб це не мало негативного екологічного впливу. Головне завдання - це розвиток міста для людей, які в ньому живуть, а не для інженерних систем, які це життя забезпечують.

- А за рахунок чого виконуються екологічні нормативи на Рибальському?

- Наприклад, житлові приміщення не мають виходу до води, і тому не порушуються існуючі нормативи. Але комерційна інфраструктура може виходити до води - обмежень для неї немає. Коли ми пішли в експертизу і сказали: "Слухайте, ви ж обмежено трактуєте положення існуючих будівельних норм", - це відкрило зовсім інші можливості і для проекту, і для міста, і для каналу, який буде на острові.

- Як у Флоренції?

- Так. Люди спокійно зможуть там гуляти. А от житлова інфраструктура буде на кілька рівнів вище. І не буде жодних проблем. Але це означає, що слід змінити ставлення до будівництва. До слова, початковий варіант концепції проекту RYBALSKY передбачав стіну заввишки метрів сім, попід якою тече річка. Це не вихід, адже можна знайти рішення, що залишає вас біля води і не створює конфлікту. Тому на часі переосмислення можливостей для розвитку територій - це має зробити сучасне містобудування. У нас велика кількість атавізмів. І починаються вони з того, що ми мусимо в кожному дворі мати місце для вибивання килимів. А коли ми в Мінрегіонбуді кажемо, щоб забрали цю дурницю, вони відповідають: "Це відхилення від ДБН…" А ще сміттєпроводи в будинку. Зрозуміло, що вони є пристановищем тарганів і мишей. Таких дурниць дуже багато.

- Ви від них пішли в своєму будівництві?

- Не можу переступити через себе й будувати цю дурню. Дякувати Богу, що тоді в Мінрегіонбуді працювала науково-технічна рада, і ми змогли отримати ці погодження. Втім, нещодавно прем'єр-міністр дав доручення за два-три тижні прибрати ці атавізми, щоб хоч трохи наблизитися до світової практики.

- А ті висотки, які стіною стоять у мікрорайоні Позняки! Це хіба не дурниця?

- Проблема не стільки в поверховості, скільки у монофункціональності спальних районів. У них майже повністю відсутні робочі місця, що спричиняє маятникові міграції й щоденні затори при виїзді зі спальних районів до центру вранці й при поверненні до них увечері.

Ви не повірите, містобудівна рада, коли ми подали детальний план території на Рибальському, критикувала наш проект: мовляв, що ви картонні коробки будуєте, зробіть нормальний район, як на Оболоні чи на Позняках… Отака історія. Така наша містобудівна школа. Дурниця? Так. Можна будувати інакше? Можна. Ми так і робимо.

- Дедалі серйознішою проблемою міста стають автомобільні затори. Що може допомогти її вирішити?

- Поліфункціональні райони - це не мода, це якраз спосіб вирішення проблем. Для нас важливо, щоб у місті системно функціонували різні користувачі і згладжували навантаження на інфраструктуру. Тільки тоді це буде стале місто, яке може собі дозволити відмовитися від великої кількості атавізмів і складнощів (зокрема в експлуатації транспортної мережі), які в нас сьогодні є нормою.

- На вашу думку, чи можливо принципово змінити ситуацію?

- Звичайно, можливо. Місто дуже стале, воно само розвивається. Йому треба лише трошки допомагати змінюватися. Нам приємно, що людям подобається те, що ми робимо, і вони спонукають до зміни пріоритетів. І я вірю, що найближчим часом відбудеться перехід від автомобілецентричного до людиноцентричного міста. Автомобіль - всього лише засіб пересування, тому ключ для вирішення питання - у якісному громадському транспорті.

- Нам показують приклад Європи, де міністри їздять на велосипедах. Але спробуйте поїхати по Києву з лівого на правий берег.

- Якщо ви запитаєте в людей, які до останніх років проектували нашу транспортну систему, що вони думають про велосипед, то вони скажуть, що то фетиш: "У нас ожеледиця, і ніхто на велосипедах не їздить". У світі таке ставлення - позавчорашній день, історія, до того ж настільки стара, що її вже ніхто не пам'ятає, а в нас це іноді ще порядок денний у багатьох функціонерів міської адміністрації. Хоча прогресивних чиновників вже теж багато. Тому дуже важливими є просвітницька діяльність, вивчення, співпраця, взаємодія, якої ми прагнемо, щоб адвокатів розумних змін у місті більшало. Ми хочемо бути в авангарді цього процесу, і нам подобається, що мер столиці серйозно до цього ставиться. У міста купа проблем, купа хвороб, і велика кількість людей буде їх окремо переборювати. Якщо є бажання змінити щось і це робиться не через протистояння, а через діалог, можна знайти рішення й перетворити людей зі своїх опонентів на своїх адвокатів.

- Вам це вдається - перетворювати своїх опонентів на адвокатів?

- Ми над цим працюємо. Місто змінюється. 20-21 квітня в рамках фестивалю CANactions відбудеться оголошення результатів архітектурного конкурсу на розробку концепції громадського простору на частині набережної Дніпра від Гаванського мосту до Судноремонтного заводу і від Судноремонтного зводу до вулиці Кирилівської. Конкурсні проекти розробляють представники провідних світових архітектурних бюро з Австралії, Португалії/Італії, Швеції, Німеччини/США та Бельгії.

Набережна - це не просто маршрут, де можна їхати велосипедом або йти пішки. Має бути якийсь сюжет, життєвий сценарій. Десь ми маємо гратися, відпочивати, дивитися на схід і захід сонця, плавати… Це все є сюжетом. Немає сенсу вичавлювати його з себе, а слід запросити тих, хто робить найкращі проекти по світу.

Упевнений, що це буде шикарна робота. Вона дасть можливість побачити набережну зовсім іншого змісту. Ми, як девелопери, готові долучатися до роботи, хоча розуміємо, що набережна належить не так нам, як місту. Ми просто робимо свій внесок у розвиток громадського простору міста.