М'який мораторій

Прийняття законопроекту про обіг земель сільгосппризначення застопорилося.

У Раді не набирається голосів за жоден з його варіантів. Надія на урядовий законопроект, у якому, за запевненнями ряду експертів, було зібрано все найкраще з раніше запропонованого, не справджується. Невдачі в парламентській боротьбі в плані скасування мораторію на купівлю-продаж сільгоспземель спонукали шукати обхідні шляхи реалізації задуму, використовувати будь-які можливості й зачіпки. Справа в Конституційному суді, спрямована групою нардепів з пропозицією визнати мораторій незаконним, затяглася. А тут саме вийшло рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) за скаргою селян-пайовиків, яке стало зручним приводом. У більшості вітчизняних ЗМІ подавалася справа так, що ЄСПЛ зобов'язує Україну скасувати мораторій і запустити земельний ринок. Насправді це не зовсім так…

Вільна інтерпретація

ЄСПЛ зовсім не зобов'язує країну повністю скасувати мораторій на купівлю-продаж сільгоспземлі й тим більше не вимагає термінового запуску мало чим обмеженого земельного ринку. Насправді Євросуд розглядає виниклу в Україні проблему не тільки в ракурсі справедливих скарг кількох позивачів, а комплексно й у широкому плані. Це викликано тим, що суд урахував не тільки скарги позивачів, але й незбалансоване законодавство, тривале нерозв'язання в Україні земельного питання і, посилаючись на ст. 46 Європейської конвенції, застосував заходи загального характеру, зобов'язавши державу змінити правову систему регулювання найважливішої проблеми.

На прес-конференції, що відбулася невдовзі після оприлюднення рішення ЄСПЛ, директор Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Михайло Тарахкало (структури, яка безпосередньо вела справи двох з п'яти позивачів, що звернулися в ЄСПЛ і виграли справу) сказав, що рішення суду порушує питання про те, що регулювання ринку землі в тому вигляді, як воно існує, має бути змінене, - "мораторій має бути скасований або змінений".

Однак організатори прес-конференції, серед яких переважали прибічники невідкладного й повного скасування мораторію, постаралися не помітити слушної пропозиції фахівця, який вважає, що, окрім скасування й продовження мораторію, є й третій варіант - змінити його, зробити не таким жорстким, щоб він не порушував право власності. Адже у своєму рішенні ЄСПЛ зовсім не наполягає на скасуванні всіх заборон на купівлю-продаж землі. Це занадто вільна інтерпретація його рішень.

ЄСПЛ тільки стверджує, що прийнятий у нинішньому вигляді мораторій порушує право власників землі, і пропонує задовільним чином вирішити проблему, яка не вирішується вже 18 років. Висловлено рекомендацію у прийнятний термін "ухвалити більш збалансоване законодавство", враховуючи, що в Європі немає країн з таким жорстким мораторієм.

Від прийнятого ЄСПЛ рішення виграли не тільки позивачі. На прес-конференції вже згадуваний М.Тарахкало припустив, що рішення ЄСПЛ дозволять селянам-пайовикам вільніше розпоряджатися своїми паями, включаючи їх продаж. "Наприклад, - пояснює правозахисник, - людина може звернутися до нотаріуса, висловивши бажання здійснити акцію продажу-купівлі. Швидше за все, той відмовить, тоді можна подавати позов у національний суд і вимагати, щоб продаж узаконили".

І такі позови вже з'явилися. По-перше, рішення ЄСПЛ з 22 серпня набрало чинності. По-друге, опротестування на ухвалене рішення ЄСПЛ до Верховної палати не надходило. Таким чином, селянам-пайовикам тепер відкрито дорогу як у національний, так і в Європейський суди. Ситуація у зв'язку з цим складається так, що селян-пайовиків, хочеться цього чиновникам чи ні, доведеться допускати до передпродажної консолідації сільгоспземель, а також до їх можливого продажу, чого, з огляду на підготовані законопроекти, вони не планували.

На тлі агрохолдингів, що розростаються від поглинання дрібніших госпструктур, більшість селян-пайовиків убожіють і дедалі більшою мірою відчужуються від своїх наділів. Якщо з чимось країна і спізнюється, то не із запуском вільного (читай - спекулятивного) земельного ринку, а зі створенням умов для формування сучасної фермерсько-селянської верстви, яку високо цінують у країнах з високорозвиненими агросекторами, що виробляють не агросировину, а маржинальні товари з високою доданою вартістю. Важливо подолати утвердження практики, коли обсяги землекористування в латифундіях зростають, а у фермерсько-селянських господарствах падають. В інтересах суспільства, що прагне до насичення внутрішнього ринку, перевернути піраміду, щоб представники малого агробізнесу здобули переважне право орендувати або викуповувати паї у тих селян, які не хочуть або не мають можливості господарювати. У такому разі з'являться покупці сільгоспземель, а з дискримінацією селян-пайовиків, не спроможних розпоряджатися своєю власністю, буде покінчено. Водночас земельні банки найбільш перспективних сільських господарів істотно зростуть, прискориться формування великого контингенту відповідальних сільгоспвиробників. Саме цій категорії селян потрібні додаткові можливості. У цьому разі, з одного боку, буде покінчено з дискримінацією селян-пайовиків, позбавлених можливості розпоряджатися своєю власністю, а з іншого - не латифундії, а трудове фермерство дістане додатковий імпульс для розвитку. (Докладніше про це йдеться в статті "Якщо ринок, то обмежений, селянський" - DT.UA від 24.11.17 р.).

Хоч би як хотілося чиновникам продавати селянські паї за своїми правилами, їм доведеться враховувати рішення ЄСПЛ, які акцентують увагу на тому, щоб забезпечити пайовикам можливість розпоряджатися своєю власністю, у т.ч. продавати паї на свій розсуд, а не очікувати "високого дозволу" на продаж їх заздалегідь визначеним особам, та ще й оптом.

Кому - масиви, а кому - узбіччя

Якщо в урядовому законопроекті про обіг земель сільгосппризначення перспектива створення великих землеволодінь прикривається бодай якимись обмеженнями, то в багатьох залежаних у ВР законопроектах зникають останні ознаки здорового глузду. У всій красі постає позиція "непримиренних", котрі вимагають допустити до процесу купівлі-продажу землі головних гравців ринку - найбільші агроформування.

Хоча в проголосованих ВР законопроектах узаконюються такі форми господарювання, як сімейні ферми, невеликі фермерсько-селянські господарства й навіть сільгоспкооперація, але при цьому масштаби середнього й малого агробізнесу супроти агрохолдингів непорівнянні. Його представникам по суті пропонують розвивати галузі, які не потребують великих масивів сільгоспземлі - садівництво, виноградарство, вирощування т.зв. нішових сільгоспкультур, стимулюють органічне землеробство, адже справа ця заморочлива, і не латифундистам, націленим на масштабний сировинний агробізнес, нею займатися. Але особливо розраховувати на те, що прийняті законопроекти з регулювання агросфери дійдуть до фінішу й посприяють встановленню необхідного балансу, навряд чи варто. І підтвердження цього - наявний факт: 19 серпня президент П.Порошенко підписав один із прийнятих ВР аграрних законів. У нього дуже довга назва, і більшість експертів і журналістів, скорочуючи, називають його по-різному: одні - законом про консолідацію сільгоспземель, інші - про обмін земельних ділянок або про трансформацію колективної власності в приватну або комунальну. Питань тут ще більше. Ми насамперед побачили в законі використання земельних ділянок, розташованих у великих, зокрема зрошуваних масивах.

Слід зазначити, що великі масиви, особливо в центральних і південних областях, - не якась рідкість, швидше даність. Власне, наше землеробство на них і тримається. Більшість селянських паїв, хоча й поділені на ділянки, які у середньому становлять близько 4 га, але вони розташовані переважно на великих полях. Більш того, під час розпаювання сільгоспземель ця обставина була врахована. І щоб власники всіх наділів, незалежно від того, де вони розміщені (у центрі масиву або ближче до узбіччя), могли вільно діставатися до своїх паїв, була виділена в колективну власність земля для створення мережі польових доріг. Такий демократичний підхід зрівняв можливості всіх власників і користувачів угідь, адже кожен міг вільно під'їхати до своєї ділянки. Новим законом статус цих доріг (одних - прокладених, а інших - віртуальних) змінено. З колективної власності їх слід перевести у приватну або комунальну. Це призведе або до повної ліквідації таких доріг, або до скорочення їх мережі. І якщо великим сільгоспвиробникам, що користуються багатьма паями, це не порушить транспортного сполучення, то у дрібних виникнуть проблеми. Хто візьме в оренду або тим більше купить паї, яким дозволяється відрізати транспортне сполучення?

Законодавець запровадив положення, яким передбачив можливість обміну земельними ділянками. Але при цьому надав перевагу великим сільгоспвиробникам перед дрібними. Передбачається, що орендар, який користується 75% земельного масиву, може ініціювати обмін на ньому земельними ділянками за узгодженням або через суд. Неважко вгадати, на чий бік стане суд, і наскільки дотримуватимуться вимоги, що можна мінятися тільки рівноцінними ділянками, які не відрізняються одна від іншої більш як на 10% відносно нормативної оцінки землі.

Можна припустити, що новий закон тільки прискорить масову "зачистку" великих масивів від дрібних сільгоспвиробників. А отже, монополізм в агропромі. Що ж стосується розвитку сільгоспкооперації, здатної на основі об'єднання ресурсів середніх і дрібних сільгоспвиробників скласти конкуренцію агрохолдингам, що розростаються, то для неї поставлено черговий, важкоподоланний бар'єр.

А чого варте безневинне, на перший погляд, положення того ж закону про те, що перебування сільгоспземлі в оренді або суборенді не має перешкоджати її продажу. Це подається мало чи не благом для селян-пайовиків, яким дається можливість продавати і такі обтяжені попередніми тіньовими операціями ділянки. Неважко здогадатися: їх, швидше за все, скуплять ділки, які за потурання влади заздалегідь створили "чорні" схеми з далеким прицілом. І махінатори, користуючись відсутністю конкуренції, зможуть скупити завчасно й на тривалі строки орендовані землі.

* * *

Тому слід було б визнати виявлені ЄСПЛ прорахунки і почати їх виправлення, а не замовчувати найважливіші з них, додаючи до вже зроблених нові. Дуже вже помітне прагнення посадових осіб, зокрема й вищого рівня, звести проблему до скасування мораторію, а не переглянути всю, донезмоги спотворену, систему земельних відносин, у яких селянин - головний працівник і землевласник - посідає останню сходинку суспільного статусу.