Львівські виставки: криза жанру чи затишшя перед ривком?

Львів приречений бути одним із великих виставкових центрів. Цю тезу ось уже добрих півтора десятка років повторюють представники місцевої влади. І справді, для цього в «столиці» Галичини є всі підстави: вдале географічне розташування, багата історія виставкової діяльності та наявність відповідних операторів. Головне, що заважає: брак спеціалізованих виставкових об’єктів, фінансова слабкість гравців місцевого ринку. Нерозвиненість інфраструктури (виставкових залів, готелів, доріг тощо), за словами директора ТзОВ «Агентство маркетингу та розвитку» Тараса Ващука, призводить до того, що сьогодні регіон, як і вся Україна, підбирає «крихти зі столу світової економіки».

Славне минуле

Кажуть, що виставка — це, передусім, відображення реального стану економіки в державі, регіоні. Таким чином, Львівщина непогано будує житло, замінює вікна й двері, дбає про електрику, деревообробку, туризм. А тим часом у регіоні слабко представлені наука, промисловість, культура. Занепадає автомобілебудування, меблева галузь. Ледь жевріє реклама, дизайн, сільське господарство. Втім, таке порівняння лише частково відбиває реальний стан справ. Чимало місцевих підприємств жодного разу не брали участі у виставкових заходах, оскільки вважають це марним витрачанням коштів і часу.

Але ж потенційні можливості Львова як виставкового центру ще на початку XIX ст. належно оцінила австрійська влада. У часи перебування Західної України в складі Австро-Угорської імперії на території Стрийського парку було зведено один із найбільших у Східній Європі виставкових центрів, який дістав назву «Виставка крайова». Про його значення для тодішньої влади свідчить бодай те, що у відкритті взяв участь сам австрійський імператор. Центр призначався переважно для демонстрації здобутків регіону, але водночас тут укладали важливі контракти, що позитивно вплинуло на розвиток економіки краю. Загалом виставка проіснувала до 1922 року, згодом була реформована у так звані «Торги східні» — величезний ярмарок, на якому реалізовували свою продукцію найбільші фірми.

У радянський період об’єкт виявився нікому не потрібний, його роль була зведена до мінімуму.

Втрачені можливості

На початку 1990-х у Львові, як і загалом на всьому пострадянському просторі, бурхливо зароджувався виставковий бізнес. Свої сили в його організації пробували всі, кому заманеться. Чималою активністю виділялися редакція газети «Галицькі контракти», ЦНТІ та «ГалЕКСПО». Цей бізнес приносив швидкі прибутки, оскільки організувати його було зовсім нескладно: всього лише орендувати відповідних розмірів приміщення та «намовити» на участь у виставці кілька десятків підприємств і дрібних фірм. Зазвичай виставкові заходи проходили в Палаці мистецтв та Палаці спорту. Згодом на ринку залишилися найбільш успішні гравці, які зробили виставковий бізнес своєю головною справою. З-поміж них: фірма «ГалЕКСПО» та «Експобізнессервіс», які зберегли свої позиції й донині.

Кілька років тому до них приєдналися ще два оператори: «Агентство маркетингу та розвитку» та «Форум видавців». Останній виявився настільки успішним, що нині це — чи не єдиний оператор, якого знають далеко за межами України. За словами фахівців, подібних книжкових форумів не мають ні Росія, ні Польща. Книжковий ярмарок став для Львова його найкращою візитівкою. Про нього багато говорять, пишуть, сюди прагнуть потрапити відвідувачі з усієї України і навіть з-за її меж. Єдине, що не влаштовує учасників і гостей міста, — брак спеціалізованих виставкових площ. Не все подобається в організації виставок і самим львів’янам. Адже в період їх проведення у місті виникають транспортні затори, тіснява. Це й зрозуміло, Палац мистецтв, де відбувається значна частина цих заходів, геть не пристосований для такої великої кількості як учасників, так і відвідувачів. Це істотно стримує можливості операторів. Як нещодавно зазначила в пресі президент ГО «Форум видавців» Олександра Коваль, організаторам форуму цього року довелося відмовляти значній кількості учасників у розширенні їхніх експозиційних площ. Через брак площ та неможливість дотримуватися низки технічних вимог компанія не може розвивати захід як міжнародний.

Схожі проблеми виникають не лише із книжковим форумом. Чимало незручностей відчувають діти, які відвідують Палац спорту «Україна». Адже більш як на півроку його зал «окуповують» різноманітні будівельні, промислові виставки. У перерві між ними тут улаштовують розпродаж виробів легкої промисловості тощо.

Учасники виставок невдоволені також умовами, в яких доводиться працювати. Немає найелементарнішого: належного телефонного та Інтернет-зв’язку, конференц-залу, навіть немає де поїсти, відпочити. Про решту послуг годі й говорити. Усе це істотно знижує результати їхньої участі у виставках. Те, чого ще кілька років тому було достатньо, нині гальмує розвиток бізнесу. Свій протест «ногами» вже висловили кілька зарубіжних компаній — вони переорієнтувалися на Київ, Харків, Донецьк, інші міста.

Ситуацію могло б урятувати зведення на околицях міста великого виставкового центру, але надто багато часу було згаяно на безплідні розмови. Невдалою виявилася спроба обласної адміністрації пристосувати під ці функції один із промислових корпусів на вул. Городоцькій. Найближче місцева влада підійшла до вирішення цього питання у 2004 році, але відомі події змінили плани.

За двома зайцями

Надія вирішити у Львові задавнену проблему із виставковим центром з’явилася несподівано — разом із рішенням про проведення футбольного «Євро-2012». «У комплекті» із міським стадіоном на одній земельній ділянці на вул. Стрийській мерія пропонує інвесторам звести виставковий центр десь так тисяч на десять квадратних метрів. Таким чином у Львові мають намір одним пострілом убити двох зайців. За словами першого заступника глави облдержадміністрації Валерія П’ятака, зведення спеціалізованого виставкового комплексу на одній інфраструктурі із стадіоном є дуже вигідним для міста. Проте міська рада до цього часу не вирішила питання із виділенням земельної ділянки; не названо й імен самих інвесторів.

Щоправда, не всі фахівці вважають сусідство виставкового комплексу із стадіоном вдалим. «Звичайно, це набагато краще, ніж не мати нічого, — говорить директор ТзОВ «Агентство маркетингу та розвитку» Тарас Ващук. — У жодному європейському місті, де є великі виставкові комплекси, вони не сусідять зі спортивними об’єктами. Через імовірність транспортних заторів постійно виникатиме необхідність розводити в часі спортивні та виставкові заходи. До того ж, як свідчить європейська практика, бізнес любить тишу, йому чужа гамірність масових заходів, якими є спортивні дійства».

Втім, якщо у зведення вис­тавкового комплексу інвестуватиме один із профільних операторів, це, на думку фахівців, може призвести до зникнення з ринку дрібніших гравців. У кінцевому підсумку — до зростання цін на послуги.

Ще один варіант вирішення проблеми запропонувала нещодавно компанія «Лемберг», яка володіє бізнес-центром на вул. Хмельницького, 176. Нині вона повним ходом веде роботи із пристосування виробничих корпусів колишнього заводу «Прикарпатпромарматура» під виставкові площі. Серед плюсів: вигідне місце розташування на околиці міста — в десяти хвилинах їзди до його центру, наявність готелів поблизу. Першу чергу нового виставкового центру компанія планує ввести вже наприкінці цього року. За словами керівника відділу реклами та маркетингу Галини Потабенко, загалом до послуг експонентів буде запропоновано близько 10 тис. кв. м добре обладнаних виставкових площ. Тим часом операторів — потенційних орендарів площ цікавить питання, скільки коштуватимуть послуги «Лемберга».

Що протиставити іноземній експансії?

«Попри весь оптимізм місцевих операторів, фахівці мають чималі сумніви щодо можливості організовувати у Львові достатньо серйозні виставки. Із 25 виставкових заходів, що їх щороку проводять львів’яни, лише три-чотири збирають велику кількість експонентів, які покривають площу в 1,5 тис.кв.м. Решта операторів нездатні забезпечити й їх половину. Про що це говорить? Насамперед про слабкість місцевих гравців цього ринку, їхню неспроможність конкурувати зі світовими гравцями. А це означає, що навіть цілком сучасний майданчик «Лемберга» може не отримати критичної маси виставок, необхідних для підтримання такої інфраструктури на належному рівні. А відтак просто перепрофілює площі під гіпермаркет. А Львів знову залишиться без залу із «вдалим географічним розташуванням» і нереалізованим потенціалом», — підсумовує Тарас Ващук.

На його думку, самостійно вирішити проблему конкуренції з визнаними виставковими центрами львівські оператори неспроможні. Допомогти їм могли б державні та місцеві органи влади, які напряму зацікавлені у становленні та розвитку виставкової діяльності на своїй території. Адже представники цього бізнесу заробляють лише частину коштів, що їх приносять виставкові заходи. Левову частку прибутків отримують готелі, заклади харчування, перевізники, туристичні фірми, банківські структури тощо. Зрозуміло, що місто просто зобов’язане підтримати операторів виставкового бізнесу.

Яким чином?

Один із шляхів — застосування західної практики, де органи влади виступають засновниками чи співзасновниками практично всіх великих виставкових центрів, вважає начальник відділу зовнішньоекономічної діяльності Львівської торгово-промислової палати Володимир Коруд.

Приміром, з метою підвищення конкурентоспроможності регіону, у 90-х роках минулого століття органи влади м.Лейпцига продали старий виставковий комплекс, а на виручені кошти збудували новий. Допоміг і федеральний уряд, який надав практично безвідсотковий довготривалий кредит. Натомість місто отримало ще один важливий інфраструктурний об’єкт. У структурі капіталу виставкового центру «Ляйпцигер Мессе» понад 90% належить місцевій владі.

Чи розуміє свій інтерес львівська місцева влада? Про це дізнаємося вже найближчим часом, коли міська рада Львова на своєму засіданні розгляне питання про виділення потенційним інвесторам земельної ділянки під спорудження омріяного виставкового центру. Як повідомив нещодавно голова робочої групи з питань будівництва стадіону Олег Заставний, для зведення всього спортивного комплексу планується виділити ділянку площею 25 гектарів. Чи знайдеться там місце для виставкового комплексу — невідомо.

Коментують фахівці

Геннадій Кройчик, перший віце-президент АТ «ГалЕКСПО»

— Приміщення — це чи не найголовніше для проведення виставкових заходів, адже не можна влаштовувати, наприклад, оперні вистави там, де немає акустики. На жаль, в Україні нормальні приміщення мають лише Київ і Донецьк, дещо наближені є в Харкові і Дніпропетровську. У інших із цим великі проблеми. Львів має непогані напрацювання в плані змісту самих виставок, які вже зробили собі ім’я. А це означає, що потенційно площі виставок могли б бути набагато більшими. Справу гальмує брак приміщень. Відповідне питання вже неодноразово включали до порядку денного, але так і не довели до кінця.