«Либідь» під арештом. Деякі київські чиновники хочуть реалізувати план «прихватизації» відомого готелю?

Тема корупції серед українського чиновництва давно нав’язла в зубах, але, судячи з усього, ще довго слугуватиме поживою для журналістських статей. Позаяк принцип роботи деяких мужів, поставлених біля державного кормила, котрі, судячи з їхніх дій, думають, що це слово походить від іменника «корм», залишається старим: нацарювати сто карбованців і втекти, поки не впіймали. По приклади далеко ходити не треба: на слуху гучний скандал, який назріває навколо одного з відомих готелів Києва з гарною назвою «Либідь».

У її тезки, билинної діви, сестри засновників Києва, як відомо, було три брати: Кий, Щек і Хорив. Тобто, у разі чого, сестрицю свою вони кривдити не дали б. А от у столичної «Либеді», що гордо височить на площі Перемоги, заступників свого часу не знайшлося. Радше навпаки: ті, хто був поставлений пильнувати інтереси підприємства та його колективу, їх просто-напросто зрадили. У результаті один із найстаріших готелів Києва може піти з молотка за чужі борги. Що буде з працюючими тут людьми, залишається тільки гадати.

Звернімося до фактів. Понад сім років тому, у травні 1998 р., Київ приймав учасників щорічних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку. Щоб усе пройшло на найвищому рівні, 1997 року держава виділила Київській міськдержадміністрації (КМДА) на ремонт столичних готелів солідну суму: понад 30 млн. грн. Із них 12 млн. грн. під 12% річних строком на три роки з можливістю продовження ще на два роки отримав від КМДА для проведення ремонту за договором позики №1 від 9.12.97 р. тодішній голова правління ВАТ «Готельний комплекс «Либідь» Віктор Казарцев. Гроші, скоріш за все, було використано за призначенням, але навіть через сім років, які минули з моменту отримання кредиту, «Либідь» розрахуватися не змогла: було виплачено 8 млн. грн. кредиту плюс 4 млн. грн. накапаних відсотків. Решта боргу разом із пенею та відсотками становила на 29 березня ц.р. 7,942 млн. грн. Головне управління готельного господарства, туризму й курортів КМДА в особі його начальника Михайла Шпарика звернулося до Господарського суду Києва із позовом про стягнення зазначеної суми.

Здавалося б, про що писати: типовий господарський спір, у якому практично все ясно. Як говорить українське прислів’я, коли винен — віддати повинен. Але ось тут і починається найцікавіше. Тому що цього боргу не повинно бути в принципі, якби... Втім, по порядку. У жовтні 2003 р. частина акцій ВАТ ГК «Либідь», які належать київській міській громаді, за рішенням міськради змінила хазяїна. Усе начебто було зроблено за правилами: дано оголошення в пресі про продаж на аукціоні пакета акцій у 36,32% від статутного фонду за стартовою ціною в 11,459 млн. грн., вказано всі необхідні характеристики ВАТ, умови продажу. Найважливішим із них було повернення довгострокових зобов’язань ВАТ ГК «Либідь» за станом на 30.06.03 р. у сумі 6,7915 млн. грн. одночасно з оплатою за пакет акцій. Тобто потенційний покупець мусив викласти як мінімум 18,25 млн. грн. Виявилося, як максимум теж, — єдиним бажаючим купити акції було таке собі ТОВ «Інвестиційна компанія «Купава». Ураховуючи, що продавцем акцій за законом виступало регіональне відділення Фонду держмайна України в м. Києві, саме його начальник Ф.Збуржинський підписав договір купівлі-продажу. В якому, до речі, теж було зазначено: «а) покупець протягом 30 календарних днів із дати нотаріального завіряння даного договору зобов’язаний сплатити за придбаний пакет акцій ВАТ ГК «Либідь» 11 459 000 грн.», а далі найголовніше... «б) для погашення довгострокових зобов’язань ВАТ ГК «Либідь» перед Головним управлінням комунального та готельного господарства і туризму КМДА покупець повертає довгострокові зобов’язання на підставі договору про надання фінансової допомоги для погашення довгострокових грошових зобов’язань від 10.10.2003 р. шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ВАТ ГК «Либідь» суми боргу, яка на 30.06.2003 р. становить 6 791 500 грн., протягом 30 днів із дати нотаріального завіряння даного договору».

Документом, який підтверджує виконання зазначеного зобов’язання, є договір про надання фінансової допомоги для погашення довгострокових грошових зобов’язань від 10.10.2003 р., укладений між ТОВ «Купава» і ВАТ «ГК «Либідь».

Після підписання договору гроші для погашення боргу «Либеді» перед КМДА новоявлений акціонер на рахунок ГК «Либідь» перерахував, хоча, за умовами продажу, міг це зробити прямо (!), відразу розрахувавшись із КМДА. У результаті адресат не одержав їх досі. Чому? Річ у тім, що згаданий договір дуже дивний. Датований він... 10 жовтня 2001 р., при цьому в документі стверджується, що директор ТОВ «Купава» Сергій Москалюк, який підписав його від імені цього підприємства, діє на підставі Статуту, зареєстрованого 11 вересня 2002 року. Помилка? Не помічена ніким помилка в два роки? Можливо. Але як тоді пояснити те, що сума майже в 7 млн. грн., яку «Купава» мусила за умовами продажу БЕЗПОВОРОТНО сплатити в рахунок погашення боргів ГК «Либідь», у договорі названа «цільовою ПОВОРОТНОЮ фінансовою допомогою», яку через 72 календарні дні треба повернути «Купаві»? При цьому сторони посилаються на умови продажу, хоча ні в опублікованому оголошенні, ні в самому договорі про продаж 36,32% акцій нічого не сказано про своєрідну «поворотну» процедуру розрахунків за борг, яка вперше спливає в документах уже після операції з купівлі акцій.

Важко зрозуміти, як ЦЬОГО не помітив, підписуючи договір від ГК «Либідь», уже на той момент її генеральний директор Казарцев. Чи не хотів із якихось причин помітити? У кожному разі, напевне і з його згоди в цьому договорі міститься стаття про конфіденційність документа, посилаючись на яку завжди можна відмовитися оголосити його зміст будь-кому (в тому числі і членам колективу «Либеді»), окрім як за запитом компетентних органів. Запитати про це у самого пана Казарцева не є можливим, оскільки в ГК «Либідь» він уже не працює. А зазначений у документах телефон ТОВ «Купава» цій фірмі сьогодні не належить, і сліди її губляться.

Далі було ще цікавіше: через місяць Казарцев, Москалюк і представник ФДМУ в Києві склали акт підсумкової перевірки виконання умов договору, в якому стверджувалося, що умови купівлі-продажу виконано. Головного спеціаліста відділу договірного менеджменту регіонального відділення ФДМУ І.Філіппову, яка поставила автограф від імені Фонду, не збентежило, що погашення боргу «Либеді» перед КМДА чомусь названо «інвестиціями в грошовій формі» (які, за законом, інвестор може вкласти, а може й вилучити), і даний акт був затверджений паном Збуржинським, а справу знято у Фонді з контролю.

Усе! Пастка для «Либеді» закрилася. Після підтвердження представників Фонду, що все гаразд, «Купава» вилучила свої 6,79 із хвостиком мільйона гривень, продала із наваром акції третім особам і вмила руки. А «Либідь» залишилася наодинці з чужими проблемами, котрі стали тепер її «головним болем». Із об’єктивних причин мер хоче повернути гроші місту. Але чому за рахунок ГК «Либідь», а не тих, хто брав на себе зобов’язання? Шукати «Купаву»? Навіщо міським чиновникам ці проблеми, якщо боржник — от він. А, може, «Купаву» навмисно не хочуть знайти і стягти з неї боржок? Начальник ГУ готельного господарства, туризму та курортів Михайло Шпарик, який раніше підписував договір позики, а тепер подає на «Либідь» до суду, схоже, забув, чому так сталося, що готель залишився і без акцій, і з боргами. А те, що у колективу «Либеді» теж немає грошей їх погасити, то є майно вартістю близько 90 млн. грн., на яке, до речі, за рішенням суду вже накладено арешт, хоча сума боргу на порядок менша.

Підіб’ємо підсумки. Як то кажуть, одна випадковість це випадковість, а дві — вже закономірність. Вибудовується чітка система: під час продажу акцій «Купаві» випадково (?) «не помітили», що оплата боргу перетворилася на поворотну фінансову допомогу, потім допомога — на інвестиції, випадково (?) затвердили результати аукціону. Тепер чиновники КМДА «не помічають» тих, хто не виконав зобов’язань перед ФДМ і підносять цей господарський спір як «політичне замовлення», спрямоване проти керівництва Києва.

Старший юрисконсульт ВАТ ГК «Либідь» Василь Поліщук твердить, що представники Київської мерії на контакт не йдуть, свідомо уникаючи будь-яких спроб розв’язати проблему мирним шляхом. А той факт, що «Либідь» змушують платити за чужими фінансовими зобов’язаннями, наштовхує на думку про елементарну змову між деякими чиновниками і керівництвом «Купави». До речі, за словами В.Поліщука, у ВАТ не знають власників цієї компанії, її представники не були на жодних зборах готельного комплексу.

На жаль, не вдалося особисто поговорити з начальником ГУ готельного господарства, туризму та курортів Михайлом Шпариком. На кількаразові звертання «ДТ» відповідь із приймальні була одна: «Михайло Миколайович у відрядженні, зателефонуйте завтра». Секретар заступника мера Івана Данькевича, якому підпорядковується управління пана Шпарика, дізнавшись, що нас цікавить бачення її шефом ситуації навколо «Либеді», пообіцяла, що нам передзвонять. При цьому додала, що, скоріш за все пан Данькевич нічого не коментуватиме. На жаль, так і вийшло.

Колектив «Либеді» уже звернувся по допомогу до народних депутатів, віце-прем’єра В’ячеслава Кириленка, міністра культури та туризму Ігоря Ліхового, до Міжнародної асоціації готелів і ресторанів, яка знаходиться у Франції. І це правильно, адже «Либідь» постійно приймає представників іноземних держав, тому конфлікт б’є по іміджу і України, і народної «помаранчевої» влади, і президента Віктора Ющенка. До речі, Верховна Рада підтримала запит народного депутата Степана Хмари з цього приводу в МВС і Генпрокуратуру. Степан Ількович зі своїми колегами готовий шукати справедливості й у президента.

Залишається, на думку юристів, зробити ще один крок: ВАТ ГК «Либідь» якомога швидше звернутися до суду з позовом до «Купави» з приводу неналежного виконання інвестиційних зобов’язань у частині погашення позики перед КМДА і до ФДМ про визнання недійсним акта перевірки виконання умов договору купівлі-продажу акцій ВАТ. Після цього — клопотатися про призупинення розгляду позову КМДА до «Либеді» стосовно повернення боргу. У правовій державі така справа, безумовно, має судову перспективу. Тому, якщо вдарити «із усіх стволів», домогтися справедливості цілком реально.