Квартира в Монреалі

Квартирне питання псує людей. За останній рік я зіштовхнувся з ним одразу в кількох містах і згоден із месиром Воландом. Але все ж таки порівняймо.

Скажімо, своячка взяла кредит і купила будинок. Не так уже й дорого, за 200 тис. дол. Щоправда, це лише коробка за 30 км від центру, без внутрішнього опорядження та опалення, в яку, як вони з чоловіком вважають, доведеться вкласти ще тисяч п’ятдесят. Ну-ну. Мерфі не читали. Добре, коли вкладуться в сотню.

Мій син живе в іншому місті, де за такі гроші купив би квартиру вже завтра, за п’ять хвилин, якщо на метро, чи за тридцять хвилин пішки від центру. На жаль, суми від продажу донецької чотирикімнатної не вистачить, і ми сподіваємося на допомогу доньки. Продай він квартиру в Києві — інша річ. Але хто ж їде з Києва? Хіба що до Москви.

У принципі, можна взяти кре­дит. Ставка буде висока, 6—7% річних, і за тридцять років становитиме таку ж суму, що й сама позика, але тут усі так живуть. Коли ж на вашому рахунку в банку буде тисяч шістдесят, то можна знайти кредит і під 5,5%! Можна й не купувати житло, а наймати — орендна плата (від 600 до 1200 дол. за квартири середнього рівня) за такий термін дорівнюватиме сумі відсотків. А можна стати в чергу в кооператив, там і плата менша, і ти сам собі хазяїн. Загалом є різні варіанти. Та лише в цьому прекрасному місті.

У третьому місті, де живе моя донька (і я з коханою дружиною), варіантів для нас немає — занадто дорога нерухомість. Найдешевша односпальна коштує двісті тисяч, скромний будинок чи чотирикімнатна метрів на 80—100 зашкалить за півмільйона, оренда ж починається із 1200 дол. Як, втім, і в тому відомому мегаполісі, де живе своячка. А тепер відгадайте, про які міста йдеться. Я допоможу. Два з них починаються на букву М, а третій Бруклін.

Ну, як? Гаразд, не мучтеся, — своячка живе в Москві, ми в Брукліні, а син у Монреалі. Купівля квартири в Монреалі це зовсім не те, що в Брукліні чи Москві. Цікава вже сама манера ведення справ ріелторами, недарма гарячі американці називають цю країну сплячою. Чи то позначається французька педантичність, чи то квебекський соціалізм, але з вами не будуть працювати, допоки ви не доведете, що здатні купити житло. Як давно ви працюєте і скільки заробляєте? Довідку, будьте люб’язні. Скільки у вас на рахунку в банку? Довідку, будь ласка. Яку суму банк згоден видати вам у кредит, на який строк і під які відсотки? Довідку не забули? Яку квартиру ви бажаєте? Цю, за 320 тисяч? На жаль, мсьє, але, згідно з довідками, ви не можете дозволити собі житло дорожче трьох­сот тисяч! І що особливо вражає росіян — про готівку ніхто й чути не хоче! Її навіть бояться. І росіян, і великих сум готівки. Починають цікавитися, а звідки у вас ці гроші?

Звичайно, після іпотечної кризи й у США посилилися вимоги до надійності клієнтів. Часи, коли ледве не першому зустрічному видавали кредит, пішли в минуле, але й тепер вам спочатку все покажуть, щоб привабити й заохотити, і тільки потім почнуть з’ясовувати ваші можливості. А от із ними проблеми. Багато будівництв, розпочатих кілька років тому, на піку зростання цін, досі не закінчені — поруч із нашим будинком кілька таких кондомініумів, хоча заморожувати гроші в незавершенці не в американському стилі. Вони мають працювати!

Нічого не поробиш, відсотки за іпотекою виросли, а надійних покупців не вистачає. Криза? Нібито. Але ціни на будинки впали незначно, орендна ж плата лише зростає. І Бруклін продовжує будуватися. Вся надія на іммігрантів, рано чи пізно їхня кількість перейде в якість. Вони стимулюють економіку, дають нове дихання стагнуючим містам, і тим самим оживляють ринок житла. Звичайно, колір шкіри й розріз очей городян можуть змінитися, але за все треба платити.

Що ж стосується московського будинку, то мильна бульбашка столичної нерухомості ніяк не лусне. Виходить, не така вже вона й мильна. Думаю, так і триватиме, поки в країні є нафта, а Москва — столиця Росії. Києву, наприклад, і відсутність нафти не заважає. Московські зарплати зростають і наближаються до монреальських, де середня становить близько 35 тисяч на рік. Це нижче, ніж у Торонто чи на Заході, який бурхливо розвивається, але дозволяє сім’ї з чотирьох людей непогано жити на одну зарплату.

У Москві так не вийде, тому своячці доведеться нелегко. По-перше, кредит на будинок видано строком не на 20—30, як заведено в Америці, а всього на сім років, ну а про відсотки в російських банках і про стабільність банків ви й самі чули. По-друге, будувати чи добудовувати з кожним роком стає все дорожче. Отож квартирне питання продовжує псувати москвичів, і скільки часу, грошей і сил піде на його вирішення — бозна. І хай Господь буде не лише всевідаючим, але й милостивим.

Між нами кажучи, я не впевнений, що він так уже часто цікавиться цим містом, зате месир Воланд ненадовго покидав його того весняного вечора. Зважаючи на все, він обрав його своєю резиденцією...

Краще повернімося до Монреаля. Він приваблює не тільки красою, чистотою, європейським стилем життя, культурою, спокоєм і затишком, але й тим, що можна придбати житло на скромні заощадження. Ви не повірите, але всього лише років сім тому їх вистачило б на двоповерховий будинок із гаражем і басейном! Зате я вірю, що коли не придбати квартиру тепер, то через рік буде пізно. Міркуйте самі. Влітку трикімнатну в Розмон (це район, де я починав писати ці рядки) можна було знайти за сто двадцять тисяч, тепер зима, і дешевше ста шістдесяти вже немає. Так, до речі, син уже купив квартиру за сто сімдесят, але не там, а на веселій вулиці Сен Катрін, поруч із річкою, за дві зупинки метро від центру.

Зрозуміло, що ціни неодмінно виростуть слідом за цінами на нафту, та й життєвий досвід підказує: не може така локальна флуктуація тривати надто довго. Одне лише бентежить — це не Бруклін, де можна прожити все життя, не надто напружуючись вивченням англійської. У Монреалі потрібно знати не тільки англійську, але й французьку! Втім, нашим емігрантам це не заважає, і багато хто починає займатися нерухомістю. Достатньо отримати кредит у вісімдесят тисяч (а це реально) — і можна на виплат купити чотириповерховий кондомініум, щоб здавати житло.

При цьому господарі живуть не в цьому своєму будинку, а у квартирі, субсидійованій дер­жавою, — у Квебеку соціалізм, знаєте, і широкий набір соціальних пільг для емігрантів, особливо для молодих, із маленькими дітьми й охочих навчатися! Грошові допомоги, субвенції, знижки, стипендії — на дитячий садок, на дитину, на житло, на навчання. Я навіть дивуюся, чому ще не вся Україна переїхала сюди? Господарям корпорації з такою назвою варто задуматися, як би не залишитися без робочої сили...