Консервація бідності

Сьогодні реальними ризиками для України є деіндустріалізація і падіння рівня доходів. Одним з наслідків деградації економіки є різке скорочення кількості населення України, яке тільки за перше півріччя 2016 р. зменшилося на 100 тисяч. Небезпека полягає в тому, що йдеться не про нову тенденцію: аналогічна за характером динаміка спостерігалася й торік.

Здрастуй, інволюціє?

Експерти київського Інституту еволюційної економіки (ІЕЕ) вважають, що українська економіка демонструє дуже рідкісне в сучасній практиці, а тому недостатньо досліджене явище, - еволюційне згортання системи в цілому - інволюцію, регрес, деградацію. Жодна країна, жоден народ або його уряд, окрім хіба що деяких латиноамериканських і африканських, у наш час не допускали того, щоб настільки небезпечне явище зайшло так далеко, - завжди запускалися захисні антикризові заходи. У нашому випадку керманичі економіки країни бачать небезпечне сповзання економіки України по низхідній, але при цьому не завжди вживають дієвих заходів для його гальмування, часом навіть складається враження, що своїми діями сприяють прискоренню цього процесу.

Довідка

Інститут еволюційної економіки - незалежна громадська організація, що об'єднує вчених України, дослідників інновації та пов'язаних з нею національних інноваційних систем, еволюційної економіки, макроекономіки, інституціоналізму й інституціональної структури суспільства, механізмів соціально-економічних циклів, екстремології системних криз, що займаються прогнозуванням, а також розробкою антикризової політики й комплексу питань, з нею пов'язаних.

Якщо не ввімкнути по-справжньому гальм, то в якийсь момент процеси в економіці можуть набути необоротного характеру, і для її відновлення може знадобитися надзвичайно тривалий період, обчислюваний багатьма роками.

Уточнимо, депресія "по-українськи" - це тривалий період відсутності хоч якихось значних інвестицій, неможливість сталого економічного розвитку, брак внутрішнього попиту з боку населення й бізнесу, що пригнічує всі без винятку сфери громадського життя.

При цьому економіка стрімко скочується до найменш перспективної аграрно-сировинної моделі, яка не просто штучно підтримує масове зубожіння населення, бізнесу і країни в цілому, а й консервує його.

Вимушена ставка на сільське господарство призводить до деградації промисловості й убиває економіку в цілому. Адже навіть найефективніше сільське господарство США і Європи, з їхньою величезною продуктивністю, не може вижити без великих державних субсидій і протекціонізму. А значні держуливання якраз і беруться з інших сфер економіки. Жодна країна не може стати багатою без розвиненої промисловості й сфери послуг.

Крім того, згасання промисловості спричиняє дуже значне зниження продуктивності праці, у тому числі й у сільському господарстві. Усі нерозвинені країни мають одну спільну рису: у них слабка індустрія. Набагато перспективніше, якщо сільське господарство стає придатком до добре розвиненої і процвітаючої промисловості. Здебільшого аграрна країна - це скорочення прибутковості, різкі цінові коливання, постійна залежність від природних явищ, у багатьох випадках некваліфікована праця. А ще - мізерні зарплати й доходи населення, які втримуються переважно на межі прожиткового мінімуму.

Зазначені обставини не можуть бути свіжою новиною для наших чиновників. Але, на жаль, складається враження, що це саме так, і історія їх нічому не вчить.

Наповнюватимуть бюджет студенти?

Що робити, якщо промисловість у занепаді, послуги, образно кажучи, надавати особливо нема кому через тотальну бідність населення, а інноваційних секторів економіки навіть не починали створювати? Тут якраз є два шляхи.

Перший - активізувати інноваційні процеси. Терміново вжити заходів для відновлення промислового потенціалу країни (що колись входила до числа найрозвиненіших промислових країн світу). Запустити стимулювання ділової активності в інноваційних секторах з боку банківської системи. Реформувати управлінський сектор (країною мають управляти макроекономісти, професіонали з наукової та освітньої сфер). Звільнити з аж занадто міцних законодавчих та адміністративних лещат самозайняте населення і провести ревізію законодавства, вилучивши з нього все, що стримує ділову активність, порушує пропорції економіки й пригнічує інноваційний розвиток.

Другий шлях - продовження добре відомого старого, тобто того, чим, власне, й займається наша країна протягом останніх років, уповаючи на те, що аграрії всіх нагодують. При цьому діри в бюджеті затикаються не зароблянням гривні, долара й євро в економіці, а тихим знищенням середнього класу країни, одночасно прибиваючи й без того невисокий попит внутрішнього ринку. Про це промовисто свідчать новації останніх років: податок на нерухомість, податок на депозити, податок на бажаючих жити трохи краще за жебраків - на працюючих пенсіонерів. А ще - збільшення тиску на малий і середній бізнес, різке посилення каральних законодавчих санкцій проти "малих" і "середніх". Ну й, звичайно ж, - "інновація по-українськи": нова комуналка, яка (і це особливо й не приховується) вдарить насамперед по тих, хто на субсидії претендувати не може, по тих, хто ще недавно міг вважати себе представником середнього класу, тобто по прошарку, на який спираються всі розвинені країни світу.

Тепер, замість збирати кошти на купівлю авто, нової квартири або якісної побутової техніки тривалого користування, як це було в колишні роки, середній клас постійно і, судячи з наполеонівських планів, "завжди" підгодовуватиме безальтернативні монополії - приватні й державні структури, з їхнім рівнем життя як у скандинавських країнах, з непомірними видатками, з роздутим управлінським апаратом, із щомісячними, без перебільшення, мільйонними зарплатами й іншими гарантованими "багатим" державою "радощами".

Небезпека такого шляху в тому, що грошей для бюджету все одно постійно не вистачатиме, апетити держави зростають мало не в геометричній прогресії, уражаючи нові й нові верстви населення. Не дивно, що в поле зору чиновників потрапили вже й скромні студентські стипендії.

Реіндустріалізація й створення нових робочих місць підмінюються думками про "добровільно-примусові" "запозичення" в пенсіонерів, студентів, матерів-одиначок, дрібних підприємців, всього населення загалом.

Вирощування держборгу

А оскільки грошей, по суті вилучених у середнього класу країни для утримання громіздкої, неефективної державної машини, не вистачає, другим джерелом поповнення держскарбниці обрано зовнішні запозичення де тільки можна, чого тільки можна і як тільки можна. У такий спосіб нарощується держборг - не щодня, а щогодини.

Усього лише два з половиною роки тому, на 1.01.2014 р., державний і гарантований державою борг становив близько 585 млрд грн. Протягом 2014-го відбувалося потужне нарощування держборгу, а в 2015–2016 рр. цифри на графіках просто "збожеволіли". На 1.07.2016 р. держборг сягнув фантастичної величини й перевищив півтора трильйона гривень (точніше 1,668 трлн грн), тобто держава, безпрецедентно в українській історії, потроїла свої зобов'язання.

Щоправда, цунамі державного й гарантованого державою боргу за останні роки в гривневому вираженні спричинене передусім, звичайно, курсовим обвалом, безпрецедентною, більш ніж триразовою девальвацією гривні.

У доларовому еквіваленті цифри трохи "веселіші". Зокрема, на 1.01.2014 р. борг становив близько 73 млрд дол., на 1.01.2016 г. підсів до 65 млрд. Однак уже на 1.07.2016 г. тренд розвернувся у протилежний бік, і доларовий тягар країни за першу половину поточного року підскочив на 2,5% - до більш ніж 67 млрд дол.

Довідка

Державний і гарантований державою борг у доларовому еквіваленті станом на кінець 2015 р. становив 65,5 млрд дол. США, що відповідало рівню близько 80% ВВП.

Як відомо, критичним вважається 60-відсоткове співвідношення держборгу і ВВП країни. Таким чином, за цим показником економічного здоров'я Україна застрягла в глибині "червоної зони".

Якщо 2010-го кожен українець заборгував "світу" близько 6 тис. грн., то цього року кожен з них, включаючи немовлят, "заборгував" зовнішнім кредиторам уже близько 40 тис. грн.

Болісне загострення цілої низки старих проблем і постійна поява нових уже призвели до значного погіршення рівня життя величезної кількості людей.

Запорука сильної економіки - високий рівень внутрішнього споживання, яке базується в тому числі на високій споживчій спроможності громадян (тобто на високих доходах). Однак сировинна й переважно сільськогосподарська економіка характеризується великою часткою некваліфікованої праці, а отже - відсутністю передумов для зростання реальних заробітних плат.

Зарплат не можна намалювати, їх треба заробляти

Останнім часом почастішали розмови про те, що "мінімалку" піднімуть (у відриві від реальних можливостей депресуючої економіки) на нові рівні. Здавалася б, добре діло.

Але штучне підвищення зарплат, яке не ґрунтується на зростанні продуктивності праці й економіки в цілому, або спроби просто "намалювати" високу мінімалку, змусивши дрібних і середніх підприємців "показувати" значно більшу зарплату, ніж вони платять насправді, заведе лише в черговий глухий кут.

Збільшення податкового тягаря, згортання підприємницької і ділової активності, закриття й ліквідація "дрібних" і "середніх", маргіналізація суспільства, масове безробіття, поява нових "зайвих ротів" на біржах зайнятості й міграція, що зашкалює, - це лише деякі аспекти можливого запровадження "намальованої" для гарних цифр "мінімалки".

Зарплат і доходів не можна "малювати", їх треба заробляти, у т.ч. відродженням міцної фінансової системи, реіндустріалізацією, створенням робочих місць і демотивацією працездатного населення до міграції в інші країни в пошуках гідного рівня життя.

Адже в Україні, за даними Державної служби статистики, середня зарплата в країні "скотилася" до межі близько 200 доларів. Навіть у сусідній Білорусі середня зарплата становить
357 дол., а в хронічно й давно небагатій Молдові - 254.

Як кажуть, нижче вже нікуди. Багато громадян просто змушені мігрувати в економічно більш розвинені країни, щоб банально вижити…

Українці обвалили ринок праці сусідньої Польщі

Низькі доходи провокують постійний і сильний відплив населення. Найперспективніші верстви населення на тлі екологічної, економічної й гуманітарної катастрофи у власній країні стають платниками податків уже в інших юрисдикціях.

Так, наші заробітчани вже обвалили ринок праці в сусідній Польщі. Замість звичних раніше 12–15 злотих за годину (вартість одного польського злотого - близько 6 грн 50 коп., до 2014 р. його вартість дорівнювала 2 грн 50 коп.) поляки тепер платять некваліфікованим "нашим" близько 7–9 злотих за одну годину роботи.

За даними Асоціації підприємців і роботодавців Польщі, майже мільйон іммігрантів з України принесе державному бюджету Польщі в масштабі року прибутки в розмірі від
7 до 9 млрд злотих. Як раніше заявляли вищі держчиновники Польщі, країна прийняла близько мільйона трудових мігрантів з України. З нашої країни їдуть переважно молоді люди, які не бажають працювати без перспектив.

Основний потік мігрантів іде в Польщу, Чехію і Канаду. Їдуть і найобдарованіші - кількість учених, які емігрували з України, зросла втричі. Масовий виїзд українців за кордон, у т.ч. і на постійне проживання, на тлі несприятливих демографічних показників, невисокої народжуваності й досягнення значною частиною населення пенсійного віку - це вже національна трагедія.

Довідка

За даними служби зайнятості України, у країні рівень безробіття молоді до 24 років становить 25%. Загальна кількість безробітних у першому кварталі 2016 р. становила 1 млн 800 тис., що на 100 тис. більше, ніж іще рік тому.

У 2013-му офіційний рівень безробіття становив 7,7%, у 2014–2015 рр. - 9,5–9,7, у першому кварталі 2016 р. досяг уже 10,3%.

Цінові війни - симптоми хвороби економіки

Макроекономічні показники країни давно в "червоній зоні". Ось лише кілька тривожних сигналів. Згідно з дослідженням НБУ, близько 50% українських промисловців очікують зменшення замовлень у зв'язку з відсутністю ринку збуту й попиту та відсутністю фінансових ресурсів. Про надзвичайне падіння ділової активності свідчать цифри падіння продажу бензину (на 7,7%) і дизпалива (на 12,7%) у червні поточного року, зростання заборгованості з виплати зарплат у тому ж червні становило 5%, навіть в умовах відсутності закупівель газу й за мінімального імпорту вугілля (але ж попереду опалювальний сезон!), торговельний баланс України залишався від'ємним.

Спад у промисловості, безумовно, обернеться черговим витком зростання безробіття й подальшим падінням купівельної спроможності. А й без того надзвичайно кволий внутрішній попит напевне доб'ють нові тарифи. Економіка може потрапити в пастку стагнації. На жалюгідних копійках, зекономлених на студентах і матерях-одиначках, далеко не поїдеш, тому всі надії на вже погоджений транш МВФ, грошей якого ніяк не можуть дочекатися.

Україна стала дуже залежною країною від коштів Міжнародного валютного фонду.

Адже затримка траншу, накладена на зменшення експортних надходжень і дефіцит держбюджету, може запустити друкарський верстат. Треба ж чимось забезпечити закупівлю енергоносіїв до опалювального сезону й підвищення соціальних стандартів на тлі падіння економіки!

Отоді стагнація може перетворитися на ще більше зло - стагфляцію (падіння економіки одночасно зі зростанням цін). Водночас можна буде замислитися й про перспективи обмінного курсу, який зараз тримається майже виключно на факторі тотальної убогості населення й мізерних доходів бізнесу.

Про проблеми бізнесу свідчать не тільки різко мінусові показники торговельного роздробу в окремі місяці, а й конкретні дії учасників ринку.

Так, чи не вперше в історії останніх десятиліть, цього року ми стали свідками цінових воєн на тютюновому, пивному, шоколадному й інших ринках. Багатьох виробників продукції спіткало обвальне падіння продажів і, відповідно, виручки від роздрібної та оптової торгівлі. А вона потрібна на виплату зарплат, сплату податків, оренди приміщень, які непомірно зросли не тільки для населення, а й для підприємств, тарифів за споживання енергоносіїв та на інші видатки виробничої діяльності.

Якісь компанії почали демпінгувати, а далі "пішло-поїхало". Виробники заходилися наввипередки знижувати ціни, у результаті цінники на багато товарів (пиво, безалкогольні напої, "тютюн", шоколад, "кондитерку" та інші позиції) часто знижувалися на 25 і більше відсотків.

Насправді нічого хорошого в цьому, окрім тимчасової економії споживачів в умовах цінової війни, немає. Адже в результаті до мінімуму скоротилися прибутки підприємств-виробників, менше сплачено податків державі, менше виплачено зарплат працівникам, менше можливостей для розвитку й модернізації виробництва…

Але виробники, часто працюючи за окремими позиціями мало не в нуль, буквально "вигризають" у конкурентів залишки споживчого попиту зубожілого населення.

Цінові війни таким чином внесли свою "посильну" лепту в черговий виток деградації вітчизняної економіки.

На дні…

Кілька слів про основний індикатор економіки - нерухомість. Останніми роками саме на ній, як на "останньому з могікан", так-сяк трималася українська економіка. Люди рятували кошти з потопаючого фінансового корабля банківської системи, вкладаючи в те, що залишається після будь-яких криз і потрясінь: у квартири й офіси. Тим більше що ціни на багато об'єктів стали досить "цікавими". Разом з нерухомістю співіснували й суміжні ринки - будматеріалів, меблів, побутових товарів тощо. Відповідно, підтримувався "статус-кво" і на ринку праці.

Але й ринок нерухомості країни, який, здавалося, вже й так упав "нижче плінтуса", навіть досягши свого дна, почав копати глибше. Це означає й майбутню жорстку посадку суміжних ринків.

Фахівці ринку нерухомості зазначають: старі запаси в населення скінчилися, а нові "серйозні" гроші заробити в країні стало майже неможливо…