КАРТКОВІ ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ ЗАСТРЯГЛИ В ПЛЯШКОВОМУ ГОРЛІ

Україна змінюється. Разюче й необоротно. Дедалі більше наближується «за формою» до країн Заходу. Приміром, готівка в гаманці — в усьому світі давно стала знаком якоїсь фінансової невпорядкованості. Стандартний набір ділової людини немислимий без пластикових карток, а найпопулярніші платіжні системи — Europay International і VISA International — представлені й у нас. Втім, чи відбивають ці формальні ознаки змін суть торговельно-фінансової та платіжної систем роздрібної торгівлі? Чи вплинуло поширення карткових систем на економіку та банківський сектор країни, так, як це очікувалося? Приводом для постановки цих питань стало досягнення VISA International своєрідного рубежу — випуску мільйонної платіжної картки в Україні.

Гра з цифрами

У наших сусідів — Угорщини, Чехії, Словаччини — близько 20% населення сьогодні має картки VISA, у Польщі — 15% населення. Для України сьогоднішній 1 млн. користувачів становить близько 2% населення країни, а зовсім не 5%, як це намагалися представити журналістам на недавній прес-конференції. Не так уже багато, тим паче, якщо врахувати, що в Україні в перерахунку на душу населення є найбільша кількість місць (POS-терміналів і банкоматів) прийому карток VISA у СНД. Крім того, неважко здогадатися, що левова частка знову випущених карток — це результат популярності зарплатних проектів. З тієї самої причини зростає і кількість транзакцій із ними. Справді, дедалі більше людей отримують кревні в банкоматах, але потім роблять покупки в магазинах за ті самі паперові гроші. Чи в цьому суть карткової платіжної системи? Звісно ж ні, а в тому, напевно, щоб користуватися зручністю безготівкових розрахунків у роздрібній торговельній мережі та сфері послуг. Тому одним із недоліків карткових компаній можна вважати те, що вони мало уваги приділяють торгівлі та сфері послуг, від яких багато в чому залежить і зростання кількості користувачів, і попит на певні типи емітованих карток. Кожне роздрібне підприємство саме вирішує, чи варто йому встановлювати термінали для роботи з пластиковою системою безготівкових розрахунків. Це рішення залежить від ряду чинників. Враховують насамперед купівельний пресинг і рівень конкуренції. Приміром, варто було у Великобританії мережі магазинів, які торгують ручним столярним інструментом, встановити в себе POS-термінали, як протягом тижня дві інші мережі конкуруючих магазинів організували в себе те саме. Ніхто не хоче втрачати покупця. У нас поки що далеко до подібної цивілізованої конкуренції за покупця. Піклуються про наявність у себе відповідних терміналів в основному елітні ресторани та бутики, розташовані найчастіше в центрі Києва. Адже їх клієнтура, як правило, активно користується престижними кредитними картками і давно звикла ними розраховуватися, добре, що цьому сприяють закордонні турне.

З іншого боку, супермаркети, які й у нас останнім часом ростуть, як гриби після дощу, далеко не завжди зацікавлені в наявності карткових POS-терміналів у їх залах. Вони встановлюють на своїй території лише банкомати. Воно й зрозуміло: відраховувати 3% від обороту за обслуговування клієнтури з допомогою такої техніки за власної націнки на товар у 7—12% стає накладно. Це ж не ресторан чи бутик, де націнка в 60—100% не рідкість. Тому, приміром, у магазинах мереж «Мегамаркет» і «Білла» подібних терміналів немає, а, скажімо, у супермаркетах «Фуршет» є. За підрахунками експертів, місячний оборот через термінали безготівкового розрахунку одного магазину досягає 150—200 тис. грн. Це чимало, хоча його й не порівняти з 0,5 млн. грн. готівки, які проходять через аналогічний магазин щодня.

Безготівкою виходить довше

Є й інші проблеми. Так, для супермаркетів критичною є загальна нерозвиненість телекомунікаційної інфраструктури, за якої термінали в магазинах мають бути підключені до банківських процесингових центрів. Бувають випадки, що «щасливому» власнику картки доводиться чекати обробки транзакції на терміналі до 10 хвилин, а інколи й годину — у випадку «зависання» інформаційних систем. Зрозуміло, що така робота, яка може вишикувати довгі черги біля кас, насамперед завдає шкоди іміджу магазину. Крім того, готівка, яка проходить через касу, усе-таки більш бажана для торгівлі, ніж операції з безготівкою. І це не лише інерція менталітету, а й реалії вітчизняного бізнесу, який привчили нині чинною системою оподаткування частину свого обороту ховати «у тіні».

Якщо говорити про периферію, то не секрет, що навіть в обласних центрах перераховані чинники виявляються ще більше — лінії зв’язку й обчислювальної техніки ще гірші, а попит — слабкіший.

Крім того, відстаємо ми й технологічно. У Росії, Казахстані, Латвії вже впроваджуються смарт-картки, які не вимагають зв’язку термінала з банком і при цьому набагато краще захищені від шахрайства. Якщо збитки від шахрайства за всіма картками у середньому не перевищують 0,7% від рівня обороту, то з картками на мікрочіпах (вони ж смарт-картки) обіцяють досягти заповітного нуля втрат. Адже такі картки неможливо скопіювати.

Тим паче образливо, що піонером з впровадження смарт-карток (ще 1999 року) виступила африканська Гана. В Україні ж через недостатню кількість користувачів цей проект не рентабельний. Проте він міг би значно змістити купівельний попит від базарів до магазинів. Та й узагалі , безготівкові карткові розрахунки — це не стільки банківський проект, скільки загальний проект сфер торгівлі, послуг та держави. Це вигідніше швидше державі та його фінансовій системі, ніж споживачу. Міжнародна статистика свідчить, що збільшення внесків населення в банках на карткових рахунках на 1% приводить до росту ВВП на той самий 1%. Отже, держава від цього має пряму вигоду. Перехід грошей на карткову форму прискорює оборот капіталів банків, збільшує витрати покупців і продажі вроздріб. Не кажучи про те, що аналіз транзакцій по картках дозволяє багато чого довідатися про своїх клієнтів.

Картки для безгрошових

Виходячи з даних компанії, на сьогодні середній користувач за рік здійснює близько 15 транзакцій і витрачає 700 дол. на рік на покупки за карткою? Чи не мало це? Дивлячись із чим порівнювати. Приміром, картка VISA Classic на Заході — «інструмент середнього класу», тобто призначена для людей, які готові витрачати на себе $700—2500 на місяць, а не на рік, як у нас. Картки Gold — для ще заможніших (і нечисленних). В Україні власників VISA Classic — близько 30 тис., а Gold — 7 тис. З карток Classic — лише 3 тис. кредитних і 27 тис. дебетових. За кредитними картками банк припускає обмежену перевитрату коштів, ліміт довіри залежить насамперед від кредитної історії власника картки, його платоспроможності та вигляду картки: що вона престижніша, то вище overdraft. Найдешевші картки VISA Electron і Cirrus/Maestro завжди дебетові, тобто кредит по них отримати не можна. І з 1 млн. користувачів — лише 10 тис., яким банки менше довіряють і який забезпечують левову частку обороту.

За статистикою, 81% усього грошового обороту наших співгромадян за всіма картками VISA припало на Україну. І лише 19% грошей було витрачено за рубежем. Це свідчить про те, що пластикова картка в основному є місцевим платіжним засобом, і про те, що 1% користувачів карток (кількість кредитних Classic і Gold), яким кошти дозволяють часто їздити за кордон, ухитрилися залишити там майже 19% усіх витрачених грошей!

Зрозуміло, звичайно, що менеджер середньої ланки на Заході може отримувати стільки ж, скільки тут топ-менеджер. Зрозуміло й те, що прошарок нашого «середнього» класу в абсолютних і відносних цифрах набагато менший, ніж у Західній Європі та США. І ще. Дешеві і найменш престижні картки — VISA Electron чи зарплатні Maestro, які, за твердженням банків-емітентів, доступні навіть «студенту та пенсіонеру», останнім саме й непотрібні. Через бідність цих категорій громадян. Крім того, те, що дешево, не завжди зручно — за картками VISA Electron і Cirrus/Мaestro не можна забронювати номер у готелі, авіаквитки або взяти машину напрокат за кордоном. Отже, перспективи подальшого вибухоподібного зростання карткових систем під сумнівом і повністю залежать від зростання купівельної спроможності масового споживача. Сегменти елітарних покупців, швидше за все, картками вже насичені.