Істина — у «Граніті»

Без новобудов нині не обійтися. Вони з’являються навіть в історичному центрі, де важливо не опинитися в ролі «слона в посудній крамниці». Адже вимоги до вигляду будинків, які сусідять зі старою забудовою, дуже суворі. Якщо не вписати новобудову в навколишній пейзаж, це може викликати особливе роздратування. Тому такою цінною є присутність на ринку будівельної компанії, якій дано осучаснювати міські квартали, не порушуючи їхньої цілісності.

Побудуємо себе — побудуємо і місто

Щоб створити компанію, яка відповідає сучасним вимогам, треба створити себе, відчути, що тобі під силу творити красу і гармонію. Будівельники такого рівня з’являються нечасто. І не на порожньому місці. Віктор Видренко — будівельник у третьому поколінні. Проблем із вибором професії у нього не було. Після закінчення Сибірського автомобільно-дорожнього інституту за спеціальністю «промислове і цивільне будівництво» став інженером-будівельником. Працював у будівельних організаціях, поки не погодився взяти участь у забудові Славутича. Місто вийшло гарне. А потім прийшов побут: новосели на повну силу «освоювали» будинки. Хто на що здатен, згідно зі своїми уявленнями про затишок і красу. Спадковому будівельникові, який шанує логіку форм, впали в око різномасті лоджії. Йому захотілося засклити будинки за одним проектом. Хтось цим «перехворів» би, а він звернувся до мерії — і славутичани дістали можливість замовити якісне засклення лоджій у створеній Віктором і його товаришами фірмі.

Однак відчуття, що йому затісно у вузьких рамках будівельника-виконроба і що час іти у «вільне плавання», прийшло швидко. Та й роботи у Славутичі на 1989-й згорталися. За рік Віктор Видренко відкрив кооператив «Будівельник-90». Але попереду був 1992-й — будівництво заморожувалося. Він із болем згадує, як баштові крани розрізали на брухт, а будівельники займалися продажами. Але Віктор і його товариші вистояли, як граніт. Саме цей матеріал є їхнім символом, еталоном надійності. 1991-й став роком народження не лише України, а й очолюваного В.Видренком МП «Граніт». Починали з невеличких обсягів, із 50—100 тис. грн. Але вже з червня 1999 р. Віктор Миколайович — директор ТОВ «Будівельно-комерційна фірма «Граніт», фактично холдингу, потужної і надійної компанії з будівництва житла, офісів і проммайданчиків. Першої в країні, яка має ліцензію на будівництво об’єктів над станціями метро.

Щоб утриматися на ринку і йти в ногу із часом, у «Граніті» не лише приділяють увагу сучасним інструментам ефективного менеджменту, а й упроваджують міжнародні стандарти. Тут ухвалили стратегічне рішення про створення системи управління якістю, базою для якої став міжнародний стандарт ISO 9001:2000. Система управління якістю, розроблена і впроваджена «Гранітом», успішно пройшла сертифікацію і визнана аудиторами такою, що відповідає вимогам стандарту.

Хоч би якою високою була планка, взята компанією, Віктор Видренко і сьогодні впевнений, що секрет успіху — у створенні колективу професіоналів-однодумців. За час існування фірми партнери з’являлися і зникали, а «кістяк» із чотирьох людей не підводив. У їхньому числі — перший заступник директора Петро Старченко, у структурі менеджменту він безпосередньо курирує будівництво. Ще один заступник — Полікарп Бамбізо відповідає за будівельну й автомобільну техніку. Рідний брат В.Видренка Олександр — його заступник, займається інвестиціями. Сини Віктора Миколайовича теж працюють у фірмі. Старший керує одним із підприємств компанії, молодший координує рекламу, а дочка Олександра Миколайовича очолює інвестиційний відділ. Син Петра Старченка — начальник планового відділу. Згодом діти посядуть вищі пости в холдингу. «Династіями потрібно пишатися», — вважає В.Видренко, приймаючи на роботу дітей співробітників. Недарма одне з найкращих дітищ «Граніту» — комплекс на бульварі Шевченка — назвали «Київська династія».

М’який, інтелігентний і толерантний, Віктор Миколайович не лише прагне залучити в будівельну галузь кращі кадри, а й зберегти їх, відроджуючи традиції радянських часів. Наприклад, працівники «Граніту» лікуються безплатно, оскільки забезпечені медстраховками. Найкращим працівникам, які віддали фірмі багато років, допомагають із кредитами на житло. Відчуваючи турботу про себе, люди відповідають сторицею.

Із хворої голови — на здорову

Всупереч поширеній думці про казкові прибутки в будівельному бізнесі, Віктор Видренко вважає будівництво не найшвидшим способом заробити гроші: «Забудовник, який купує або бере в оренду землю, — готує проекти, затверджує дозволи, робить експертизи. На це він витрачає багато коштів, що потім позначається на кінцевій ціні об’єкта. Але забудовник, якщо він іще й інвестор, отримує і значну частину прибутку при реалізації побудованого. Зазвичай вона становить 20—50%, а не 200—300%, чутки про які поширюються безпідставно. Прибутки ж будівельників, котрі безпосередньо споруджують об’єкти, взагалі не перевищують 10—15%».

«Обов’язково напишіть про хабарі!» — напучували автора рядові будівельники. Що вже казати про вищі ешелони будівельного бізнесу, які втомилися від поборів. Неприпустимо оформляти документи на будівництво протягом кількох років, вважають забудовники. Вони хотіли б позбавити чиновників можливості брати хабар. І тут була б доречною хвалена система «єдиного вікна», застосування якої не лише помітно вплинуло б на згортання чиновницьких апетитів, а й реально допомогло б у боротьбі з корупцією. На словах усі демонструють розуміння необхідності впровадження такої прогресивної форми, а на ділі...

Що стосується цін, то цифра різних податків (читай — поборів: прямих, непрямих) доходить у будівельному бізнесі до 40%. Цей вантаж лягає на інвесторів. «Якби майданчики під будівництво продавали на аукціонах, а не роздавали як «подяку» або не ділили між «потрібними людьми», грошей вистачало б», — вважає В.Видренко.

Обурює його й те, що за проблемою відведення землі криється ще одна — ставлення населення до будівельників, яке формується під впливом деяких політиків і чиновників. З їхньої подачі будівельники, завжди затребувані й шановані, перетворюються на втілення зла. Вони не можуть розпочати роботу, поки не пройдуть громадські слухання, в яких мають брати участь мешканці прилеглих до будмайданчика будинків. Здавалося б, логічно, але... «Усе, що пов’язано з громадськими слуханнями щодо будівельних об’єктів у Києві, поставлено з ніг на голову, — каже Віктор Видренко. — На мій погляд, не забудовники, а влада повинна вирішувати з людьми, можна споруджувати будинок чи ні. А якщо вже вирішили і дали дозвіл, то ніхто нікого не має права пікетувати. Однак чиновники пропонують нам домовлятися з людьми, що призводить до конфліктів. Питання, які виникають у рамках громадських слухань, не є проблемами будівельників. Вони — у сфері обов’язків місцевої влади, котра продала ділянку під будівництво. Адже рішення сесії про виділення чи продаж землі ухвалюється після того, як буде залагоджено всі питання. І якщо люди проголосували за депутатів, то мають довіряти їхнім рішенням, виконувати їх».

Інша річ — оплачені, замовні «ініціативні групи»: вони нібито борються за збереження «історичних» територій, а насправді виконують замовлення конкурентів. Доводиться мати справу і з такими. Забудовники в разі виникнення конфліктів беруть на себе не властиві їм функції — ведуть роз’яснювальну роботу, пропонуючи певну вигоду від такого співробітництва. Є приклади, що свідчать про конструктивний підхід обох сторін. Наприклад, навколо об’єктів «Граніту» постійно ремонтують фасади, будують дитячі та спортивні майданчики, замінюють інженерні комунікації. Що ж до останнього, то інженерні мережі в столиці стали своєрідним бичем для забудовників. Щоразу, коли проектується якийсь об’єкт, виникає проблема техумов. Їх погодження і видачу доручено монополістам — «Київводоканалу», «Київенерго»... Чому ці компанії мають право диктувати, де і як саме підключати кабелі і труби? — обурюються забудовники. Адже виходить, що одні несуть чималі витрати (що теж позначається на вартості об’єктів), а інші підраховують прибутки.

Житло — для душі, політика — для порядку

«Житлом для душі» цінителі по-справжньому гарних споруд уже встигли прозвати нові комплекси «Граніту». Річ навіть не в тому, що інвесторам пропонують повний цикл якісного будівництва, починаючи з відведення земельної ділянки і закінчуючи продажем. Зведені комплекси справді гарні й надійні. Адже до них підійшли з душею. При будівництві житлового комплексу «Граф Толстой» (вул. Л.Толстого, 35—39) було проведено експертизу прилеглих споруд, яка визначила помилки в спорудженні будинку №33. Дослідження вказали на необхідність зміцнення фундаменту сусіднього будинку. А при будівництві «Подільського пасажу» у зв’язку з його розташуванням неподалік метро виникла необхідність проведення заходів для скорочення вібрації та шуму.

Віктор Видренко переконаний, що вихід із кризи починається із відродження будівельної галузі. Він налаштований на добрі результати і перспективи. Україна ввійшла до СОТ, а отже, ринок відкритий для співробітництва з багатьма міжнародними будівельними компаніями. Вплив самого В.Видренка зростає: він очолює київське представництво Асоціації будівельників Росії. «Граніту» не вперше вводити в експлуатацію об’єкти міжнародного класу. Криза була ще на порозі, а Віктор Миколайович із колегами налагоджував зв’язки з будівельними компаніями Мальти, Катару, Лівії, Італії, Польщі, Білорусі. Досвід і традиції «Граніту» позначили стратегічні цілі на шляху подальшого розвитку: створення комфортного середовища проживання, гармонійний і збалансований розвиток інженерно-технічної та експлуатаційної інфраструктури, будівництво з урахуванням збереження історичного обличчя центру.

На думку Віктора Видренка, суспільство більше страждає не від економічної кризи, а від політичної. Спокійному, упевненому у своїх силах керівникові нудно в ролі спостерігача, йому хочеться предметніше впливати на суспільно-політичне життя Києва. Відповідні його рангу знання, досвід, амбіції директор і засновник ТОВ «БКФ «Граніт» має. У нього досить мудрості, щоб ні з ким не сваритися, бути в добрих стосунках із різними політичними силами.

Поки що Віктор Видренко віддає всі сили бізнесу. Це — його політика. Але можна не сумніватися, що вже на найближчих виборах до місцевих органів влади він візьме участь у боротьбі за депутатський мандат як мінімум на міському рівні. Що було б логічно, адже до нього і без того звертаються по підтримку і допомогу представники різних політичних сил. По суті, він уже зробив крок у політику. Втім, як людина обережна, спокійна, Віктор Миколайович не схильний перебільшувати роль політики в житті і не настільки заполітизований, щоб відкрито ставати на бік певної політичної сили. Але не виключено, що бізнесмен такого рівня і класу згодом опиниться й у великій політиці.