Інвестиційний статус "тубільної території"

Хай вибачить нам народ України, але напередодні міжнародної інвестиційної конференції з відновлення Донбасу (або "українського плану Маршалла") ми напишемо щось неканонічне. Час такий, на межі обриву. Рідкісний момент, коли дозволено називати речі своїми іменами.

Почнемо з історії нашого "походу в Європу". Поклавши руку на серце, його можна сприймати дуже по-різному. Залежно від того, ким ми самі себе уявляємо. Можна розбалакувати про "возз'єднання стародавніх європейських націй, можна сказати про "другу Францію" зі своїм давнім європейським корінням. А можна скромно міркувати про спробу такої собі тубільної території притулитися до своїх освіченіших побратимів. Звісно, завжди хочеться бути рівним серед рівних. Проблема в тому, що необ'єктивна оцінка свого статусу часто призводить до трагічних наслідків. Оскільки випереджальне впровадження завищених європейських правил на якійсь не зовсім цивілізованій території може виявитися неприйнятним ні для самих наставників, ні для учнів.

Дамо спокій "великим гуманітарним цінностям", але висловимо крамольну думку: принаймні у внутрішній підприємницькій культурі попередніх 20 років ми рухалися в напрямку, докорінно протилежному тій-таки "європейській культурі". А саме - у напрямку лукавства, обману, рейдерства, невиконання зобов'язань і нехтування податковими правилами. Не будемо кривити душею: за це наша територія в багатьох іноземних інвесторів заслужила статус "білої Африки". І те, що по ній, зрештою, почали бігати з автоматами й стріляти в сусіда, - тільки підтвердило побоювання. А стрілянина одне в одного з гаубиць перевершила африканські очікування.

А як же все починалося! Скажіть, що з самого початку було такого кримінального в європейському податку на додану вартість, коли його запровадили на нашій території понад два десятиліття тому? Тільки те, що в освіченій Європі заведено вірити контрагентові. І тут, як у старому анекдоті про Петьку, якого Чапаєв послав в Англію грати з джентльменами в преферанс, той раптом усвідомив, що "йому пішла карта". І відшкодування податку з бюджету перевищило його сплату. Освічена метрополія зачудувалася й запропонувала не вірити на слово: порадила податкову накладну з підписом та печаткою. Ну що ж, тримайте фіктивний підпис і липову печатку. І жоден "краплений реєстр" не допоможе в цій національній азартній забаві з власною державою. Закінчується тим, що сам наставник дозволяє як тимчасовий захід впровадити для контролю над розрахунками окремі ПДВ-рахунки. Зі справжньою грошовою заставою на суму 20% від обороту. Для оздоровлення суспільної моралі. Інакше вже ніяк.

Такий розвиток подій важко було передбачити? Для європейського освіченого місіонера - напевно. Але для керуючого місцевого аборигена - непростимо. Що буде, коли тепер продовжити впроваджувати в середовищі тубільців великі європейські традиції? Мабуть, усі й далі висловлюватимуть свою повагу і, більше того, наполягатимуть: "Шліть намиста ще!" Приблизно це тепер і відбувається. Причому в оновленій владі полку освічених місіонерів явно прибуло: посади прогинаються від інвестиційних менеджерів та аудиторів міжнародного рівня. І, на жаль, їхні пропозиції незмінно далекі від народу. Що там у нас на черзі? "Реанімаційний пакет реформ"? Господи, та було б кого повертати з потойбічної "тіні"...

Ось тільки-но завершили показовий проект останніх років: "Поверніть вирахування податку на прибуток до бухгалтерських стандартів!" Це буцім істотно підвищить наш інвестиційний рейтинг. Повернули. Тепер наступний крик: "Караул! Податкова починає контролювати бухгалтерський облік!" Дивно, а яким бачився кінець такого заходу? На повній інтелектуальній довірі? Згадується все той самий старий анекдот про Петьку, якого Чапаєв послав в Англію грати з джентльменами у преферанс...

"Караул! Податкова вторгається у правила бухгалтерського обліку!" А які ще варіанти були в країні з "перехідною економікою"? Варіант перший: фіскальна служба має свій податковий облік і регламентує його як хоче. Недавно проходили. Варіант другий: ви допускаєте її в міжнародні стандарти обліку, і вона починає пристосовувати їх під себе. Інакше в "перехідній економіці" не буває. Це як із "продрозверстки" спробувати відразу стрибнути в "комунізм". Тільки ще в радянському анекдоті говорилося, що в проміжку їсти буде нічого. Так само і з "планового податкового навантаження" не можна одним махом перейти до МСФЗ. Натреновані попереднім досвідом вітчизняні бухгалтери вам відразу замість податків покажуть дулю (можливо, в кишені). Причому не тільки для "європейських місіонерів".

Що там у нас ще на порядку денному? Ах так, ми вкотре змінюємо спрощену систему оподаткування... Проблема тут у тому, що місіонерам із західною освітою в принципі не зрозуміти, навіщо вона потрібна. Не було в них такого в теорії. А по приїзді їм навіяли, що в цих аборигенів є такий місцевий амулет для розвитку малого бізнесу. До того ж керівні попередники передчасно зникли, так і не поділившись досвідом, що вони з цим робили.

А й справді, точилася ж у нас така тривала дискусія між податком з обороту і податком на додану вартість. Типу, ким же краще бути: чесним, але бідним чи багатим, але негідником. Відтак, прийшли до того, що ПДВ ми скасовувати не будемо, але кожному дамо можливість вибирати. Принаймні коли впроваджувалися додаткові групи єдиного податку зі збільшеним оборотом, задум був саме такий: можеш і далі гратися зі своїми партнерами в ПДВ (на власні страх і ризик), а можеш побудувати свою вертикально інтегровану структуру. І тобі буде вигідно платити єдиний податок з обороту. Тобто не залежати ні від кого. Даруйте, а хтось підкаже, з якою метою ми реформуємо групи єдиного податку?

Насправді, коли добре подумати, про податкову систему ще багато чого можна сказати неканонічного. Ось у теорії сказано, що податок на додану вартість не є зовнішньоекономічним бар'єром. Ніби як: скільки заплачено при імпорті, стільки ж заплатить вітчизняний підприємець при виробництві. Рівність. При порівнянних цінах. А ось у середовищі аборигенів Білорусі подивилися на це трохи інакше. На взаємодію зразу кількох податків. І вирішили, що коли збільшити ПДВ і зменшити податок на прибуток, це стане несподіваним бар'єром на шляху імпорту. Оскільки ПДВ при експорті іноземному виробникові відшкодовується, а податок на прибуток - ні. І тому імпортний товар приходитиме з більшим податковим навантаженням, ніж вітчизняний. Цікаво? Цілком. Але ж самі придумали.

Власне, в нас ПДВ тепер теж виконує роль митного бар'єра. Тільки негласно й трохи іншим (тіньовим) шляхом. Бо на кордоні товарні потоки все-таки краще контролюються. А потоки внутрішнього виробництва простіше від цього податку "відмиваються". Ось запровадимо ми з 1 січня ПДВ-рахунки, і зникне ця таємна перевага внутрішнього виробника. Чи враховують це наші "освічені європейські й вітчизняні місіонери"? Навряд.

Крім того, ніколи не траплялося, щоб розмова з іноземним інвестором починалася з ознайомлення з системою бухгалтерського обліку та оподатковування нашої тубільної території. Найбільш поверхове ознайомлення стосується такого: у вас "цивілізована" система оподаткування чи "нецивілізована"? "Цивілізована" - це означає, що податки становлять якусь частку від чистого прибутку. І в цьому сенсі вона завжди прийнятна: працюй більше - більше залишатиметься. Сама ставка податку не має такого вже принципового значення.

Зовсім інша річ у "нецивілізованій" системі, де є абсолютні вилучення з переліку витрат (читай - податкові різниці). У такому разі формально можуть існувати які завгодно форми фінансової звітності, але об'єктивний фінансовий результат завжди існуватиме в паралельній реальності. Особливо коли безліч "вилучень" пишуться твердою рукою на ресторанній серветці. І в принципі не мають свого аналога у статтях бухгалтерського обліку. Адже що там у нас сьогодні (точніше - досі!) у податківців у ходу? Вислів "витрати з чистого прибутку, який залишається після оподаткування". Та це ж термінологія з далекого радянського минулого. У нинішніх бухгалтерських стандартах фігурують витрати, що належать і не належать до операційної діяльності. Ви вважаєте, що хабарі й відкоти не належать у нас до повсякденної операційної діяльності? Дарма ви так...

Тому потенційний інвестор, оцінюючи тубільну територію, цілком імовірно, звернеться не до райдужних нормативних актів зі ставками податків, а до свого сусіда по бізнесу. І запитає: "А як там, взагалі? Працювати можна?" І йому, в кращому разі, скажуть: "Як домовишся..." І за результатами цієї "аналітичної оцінки" взаємодія, швидше за все, буде така: я свій фінансовий інтерес закладаю в цінах на кордоні, а ви вже там у себе всередині - працюйте як зможете. Залишиться прибуток - він весь ваш. Тільки б процес підтримувався.

Яка в такому разі оптимальна тактика "тубільної території"? Перший і найдоступніший варіант - здатися на милість цивілізації. Хай яка завгодно метрополія побудує на цій території відокремлений укріплений форт, всередині якого будуть школа, чесний суд і в'язниця для перевиховання негідників. Щойно кілька місцевих аборигенів знайдуть у цьому вогнищі цивілізації довгоочікувану справедливість, у решти почнуть разюче змінюватися порядки й переконання. Те, чого жодні самотні місіонери (не від світу цього) домогтися вкрапленням у місцеву владу тепер не в змозі.

Другий варіант - обрати розумну тактику "офшора" при кордоні з якоюсь багатою і розумною метрополією. Причому не обов'язково фінансового. Хоча деякі заморські території Великої Британії непогано в цій сфері влаштувалися. Однак офшор може передбачати й інші переваги: у вас там - "довго", "дорого", "планово", "бюрократія". У нас тут - "простіше", "швидше", "дешевше", "зрозуміліше", "на ініціативі". Або хоча б: "тут не ставлять дурних запитань..." Ось якраз Туреччина ніби рухається в цьому напрямі. І вже майже не обтяжує себе кінцевим запитанням: "То коли ж ми все-таки будемо в ЄС?" Бо цілком можна непогано прилаштуватися і поруч із землею обітованою. Але, на жаль, за "планом асоціації", ми саме рухаємося в докорінно протилежному напрямку. Ми маємо намір оперативно будувати рай у себе на території, а не прилаштовуватися поруч із ним. А в стані перманентної "білої Африки" це доволі проблематично. Бо досвід оздоровлення підприємницького середовища Сінгапура характерний не тільки тим, що там позбувалися високопоставлених корупціонерів. Він характерний ще й тим, що там із часів колоніалізму збереглися виховні удари ціпком по п'ятках для місцевих хуліганів. Причому розвиткові економіки це анітрохи не заважає.

Нарешті, найбільш непопулярний для нас варіант, якщо на цю бідну змучену територію, привчену до пострадянського безладу, корупції й злодійства, механічно додати ще й розвинену європейську бюрократію. Яка претендує на таке ж "європейське фінансування". Можна бути впевненим, що результат виявиться "приголомшливим". У буквальному сенсі слова.

На жаль, на цей момент варіант діяльності "місіонерів із вищої влади" абсолютно не зрозумілий. І в рамках реалізації "європейської стратегії" явно відчуваються лише дві місіонерські стратегії: "За бажання кожна розумна людина зуміє на Біблії довести свою правоту" і "Той, хто клянеться на Біблії, зовсім не зобов'язаний знати її реальний зміст".