ІНТЕГРАЦІЯ: З РІЗНОЮ ШВИДКІСТЮ

Якби сьогодні соціологи провели опитування щодо необхідності вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) — відповіді, швидше за все, були б нейтрально-гнітючими. Воно, за великим рахунком, і зрозуміло. Пересічні громадяни заклопотані зароблянням хліба насущного, політичний бомонд — касетним скандалом і заразом імплементацією, у Кабміні приймають і пригощають колядників... Країну не збурюють демонстрації під гаслами форсування в Женеві переговорів із питання вступу. Як не прикро, подробиці переговорного процесу, що з перемінним успіхом триває з 1993 року, коли наша країна подала офіційну заявку на приєднання до системи ГАТТ/СОТ, відомі, очевидно, лише невеликій групі фахівців Мінекономіки, депутатів, учених та представників міжнародних організацій у Києві. Їх і запросили минулого тижня в Будапешт на засідання міжнародного «круглого столу» на тему «Приєднання України до СОТ: парламентський вимір», організоване Інститутом «Схід—Захід» за сприяння USAID.

Угорщина — Польща — Естонія — Україна. Вже сам перелік країн, звідки прибули учасники «круглого столу», свідчить, що ми вкотре задовольняємося роллю учня. Якщо поляки й угорці, приєднавшись до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), стали 1995-го разом з багатьма іншими країнами засновниками нової організації, що отримала назву СОТ, а тепер активно працюють над гармонізацією свого законодавства з європейським, готуючись до вступу в ЄС; якщо естонці приєдналися до СОТ у листопаді 1999-го, після шести років переговорів, то український переговорний процес 2000-го, після майже дворічного «простою», лише продовжився — у липні відбулося чергове, сьоме засідання Робочої групи. Оптимісти кажуть, що робота, попри її трудомісткість і складність із юридичної точки зору, може завершитися вже до кінця цього року. Потім треба буде, щоб підготовлений у Женеві протокол приєднання ратифікувала Верховна Рада — і... Але до цього довгожданого моменту досить далеко, і, будьмо відверті, — віддаляється він значною мірою завдяки «українській специфіці».

«Делегація, яку ви посилаєте на переговори до Женеви, повинна мати конкретний мандат, а також підтримку уряду й парламенту. Туманний мандат і відсутність політичної підтримки — це зволікання процесу», — такий перший і головний висновок, якого дійшла Яана Ванавескі, начальник управління в естонському МЗС, яке займається питаннями СОТ. Багаторічна діяльність української делегації також певною мірою підтверджує це спостереження. І керівника нашої делегації «на переправі» міняли, і статус її членів, адже, ліквідуючи в запалі адміністративної реформи МЗЕЗторг України й фактично понижуючи на службовий щабель його співробітників, розробники відомого президентського указу навряд чи подумали, як це позначиться на ході переговорів із приєднання до СОТ.

Про парламентську підтримку й зовсім геть непросто говорити. І через традиційно складні відносини Верховної Ради з урядом, і з тієї простої причини, що, як зазначив заступник представника Угорщини в Раді Європи Ондраш Баршані, «членство в СОТ дуже ускладнює персональне лобіювання, яким займаються депутати. Бо йдеться про скасування митних обмежень, за які виступали представники тих чи тих регіонів або галузей». Дуже актуальне, за нашими мірками, зауваження, чи не так?

Поставмо собі елементарне запитання: чи може парламент ухвалити закон, який суперечить нормам СОТ або ЄС? Ще й як може, відповість читач, котрий не забув епопеї зі створенням тепличних умов для «АвтоЗАЗу» з Daewoo, що викликало свого часу шквал критики України з Брюсселя. Однак може статися, що історія українського автомобіля з корейським акцентом — це ще квіточки. Нині, коли, відповідно до закону про єдиний митний тариф, виключне право змінювати тарифні ставки має парламент, фахівцям важко навіть уявити, як члени української переговорної групи зможуть щось пообіцяти своїм партнерам з інших країн у плані зниження тарифів — але ж саме це і є найголовнішою метою двосторонніх переговорів. Адже відповідний кабмінівський законопроект Верховна Рада може з однаковою імовірністю й ухвалити, і відхилити. А то й «відредагувати» так, що й рідний прем’єр не впізнає...

Тут ми логічно підходимо до проблеми гармонізації українського законодавства з загальноєвропейським, а також із нормами та принципами СОТ і... наштовхуємося на такий феномен, як стихійність депутатської законотворчості. За словами директора Інституту законодавства Рустема Валєєва, «коли депутатських законопроектів у Верховній Раді вдесятеро більше, ніж кабмінівських, а контроль профільних комітетів над цим потоком слабенький, та й не завжди вистачає знання європейських стандартів, стандартів СОТ, навіть незначна депутатська ініціатива може порушити в принципі сформовану схему гармонізації законодавства».

В Угорщині, як пояснював депутат із комітету з конституційних питань Іштван Вітань, така «самодіяльність» неможлива. З шести представлених у тамтешньому парламенті партій п’ять вітають майбутній вступ країни в Європейський союз, тому жодної поправки, яка суперечитиме законодавству ЄС, не проголосують. «Ми злагоджено працюємо з урядом», — особливо наголосив пан депутат, заявивши, що угорське законодавство гармонізоване з європейським уже приблизно на 80%.

А от свіженький приклад з Естонії. Тут цивілізувалися настільки, що в процесі переговорів про приєднання до СОТ прирівняли — хоча й не без протестів громадськості — акцизи на пиво для іноземних та вітчизняних виробників, які раніше різнилися майже вдвічі. Добряче поміркувавши, естонці вирішили, що свої пивовари, звісно, ближчі, але їх, зрештою, можна підтримати й іншими методами — не обов’язково дратувати світ різними акцизними ставками. А от вступ до СОТ для такої маленької країни — питання і політики, і престижу, це перехід на загальновизнані у світовій торгівлі правила, які дозволяють сильним суб’єктам економіки конкурувати на зовнішніх ринках і, в разі успіху, закріплюватися на них.

Чи скоро до такого розуміння дійдемо й ми, звичні вбачати у вступі до СОТ лише відкриття нашого ринку для агресивних виробників з усіх сторін світу (з усіма наслідками, які з цього випливають)? Чи багато хто в нас знає, що угоди СОТ передбачають і можливість тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу, і підвищення імпортного мита, і цілу низку інших заходів для захисту внутрішніх ринків, до яких, за умови коректного обгрунтування, можуть вдатися члени цієї організації (їх, до речі, сьогодні вже майже 140)? Здається, чимало води спливе, доки ідея інтеграції перестане бути в Україні політичним жупелом, наповнившись для всього суспільства реальним, я навіть сказала б, утилітарним змістом. І дискусій, на кшталт будапештської, пройде чимало...