Хто не в зоні, той поза грою. Деревообробна галузь пропонує уряду вилучити плитне виробництво з переліку видів діяльності територій пріоритетного розвитку

Судячи з останніх подій, у мебльовиків своя революція — в галузі вже не просто обговорюється, а стає дійсністю новий інвестиційний проект, який не лише докорінно змінить ситуацію на ринку, а може стати початком кінця для багатьох цілком життєздатних підприємств. Проблеми, що можуть виникнути у зв’язку з появою на ринку плитних матеріалів України нового надпотужного гравця, торкаються інтересів практично всіх деревообробних підприємств, які виробляють плити (деревостружкові, деревоволокнисті, фанеру). Природно, вітчизняний бізнес б’є на сполох. Проте це зовсім не означає, що він намагається якимось чином уникнути конкуренції. Навпаки, він якраз виборює право конкурувати, але на рівних умовах, з новачком-гігантом, який буде збудований на території пріоритетного розвитку (ТПР) у Волинській області. Фахівці переконані, якщо підприємство-гігант ще й матиме пільги, то дуже скоро конкурентів у нього просто не залишиться. Не дивно, що питання обговорювалося на засіданні асоціації «Меблідеревпром», про нього ж ідеться і в листах губернаторів Івано-Франківської та Рівненської областей, надісланих у Кабмін.

Проти пільг, але за конкуренцію

Минулого тижня інвестиційний проект відомої австрійської групи «Кроношпан» (Австрія) з будівництва нового підприємства у м. Нововолинську потрапив у Мінекономіки, а потім і в галузеве Міністерство промислової політики. Саме там вирішуватиметься доля галузі і бюджету країни. І це не перебільшення, бо інвестор декларує наміри вкласти у виробництво, щонайменше, сотню мільйонів євро. Він збудує завод-гігант із виробництва деревостружкових плит потужністю 750 тис. м2 плит на рік. Для порівняння: у 2003 році загальний обсяг виробництва плит на всіх підприємствах України не перевищив 734 тис. м2.

Здавалося б, ось вони, омріяні інвестиції в Україну, збільшення доходу держави, зростання ВВП, заробітних плат і пенсій… Однак не варто поспішати з висновками, бо новий завод планують збудувати на території пріоритетного розвитку. А, згідно з положеннями Закону «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності пріоритетного розвитку у Волинській області», фактично підприємство автоматично отримує можливість не сплачувати до бюджету протягом найближчих трьох років ані копійки. Такі собі податкові канікули без сплати ПДВ та мита при імпорті обладнання і сировини, а також податку на прибуток підприємств. А потім ще на три роки пільговик отримує право сплачувати податки за пільговими ставками (50% ставки оподаткування), та й то тільки після декларації своїх прибутків.

То чи зможуть витримати таку «економічну конкуренцію» інші оператори ринку? Звісно, ні. Підприємство, яке за обсягами виробництва, по суті, замінить цілу галузь і при цьому за рахунок держави матиме необмежені можливості для цінової конкуренції, повністю диктуватиме умови гри навіть тим небагатьом операторам плитного ринку, котрі якимось чином уникнуть банкрутства.

Ще одна дірка у бюджеті

Тоді постає запитання: а в ім’я якої великої мети держава має надавати пільги підприємству, яке, хоче того чи ні, а фактично стане монополістом ринку завдяки цим самим пільгам? Надходження до бюджету, як ми вже з’ясували, не очікуються. Навпаки, держава втратить і те, що має нині. Загальна кількість робочих місць теж навряд чи збільшиться, особливо з урахуванням закриття менших підприємств.

То, може, деревообробна галузь від цього щось виграє? Та ні. Вона й так останнім часом розвивається прискореними темпами і демонструє, що може успішно працювати поза всілякими спеціальними зонами без реверансів із боку держави. І неабияка заслуга в цьому саме здорової конкуренції на ринку. Ще можна було б зрозуміти логіку податкової дискримінації, якби потужний пільговик працював виключно на зовнішні ринки. Але ж цього від підприємств Волинської ТПР ніхто не вимагає.

Ще один нюанс, який зайвий раз підтверджує обгрунтованість побоювань фахівців, — це сировинна база. На сьогодні на заході України вже працюють чотири досить потужні деревообробні підприємства: «ЛК Інтерплит Надвірна», «Кроно-Осмолода» (обидва в Івано-Франківській обл.), «Свиспан Лімітед» (Рівненська обл.), «Кроно-Львів» (Львівська обл.), які виготовляють понад 40% українського ДСП. Їм уже сьогодні бракує сировини, особливо з урахуванням подальшого розвитку. А тут раптом з’являється сусід, котрий потребуватиме подвоєння споживання технічної деревини і доведення його до 4 млн. кубів на рік. То що буде з цими бюджетоутворюючими підприємствами, які без пільг і додаткових послаблень сьогодні забезпечують випуск продукції, конкурентоспроможної навіть на зовнішніх ринках, коли вони раптом втратять ще й сировинну базу? Вже точно доведеться їм відмовитися від заявлених планів на збільшення виробництва плитної продукції. Не секрет, що у 2005 році ТОВ «ЛК Інтерплит Надвірна» розраховує збільшити виробництво на 30%, а ТОВ «Кроно-Осмолода» та «Свиспан Лімітед» — удвічі. А за цим же стоять податки, на які розраховує не тільки державний, а й місцеві бюджети.

Одним розчерком пера

Саме по собі питання існування ТПР і СЕЗів (спеціальна економічна зона) дуже непросте. Особливо в наших умовах, коли спритні ділки навчилися їх використовувати як такі собі внутрішні офшори, що дозволяють на законній підставі оббирати державу. Проте в даному конкретному випадку цілком очевидно, що немає сенсу в роздачі податкових пільг, які тільки шкодитимуть державі і здоровій конкуренції. Та й підприємство з такою потужністю цілком здатне успішно вести свою бізнес-діяльність і без податкових підпірок.

Якщо все так прозоро, то, здається, нічого боятися сумлінним платникам податку, — згідно з існуючою процедурою, Міністерство промислової політики вивчить проект і зробить висновок про недоцільність створення такого виробництва з використанням пільгових умов.

Якби-то все так просто… Деревообробники ще не забули, як кілька місяців тому рідне Мінпромполітики, замість того, щоб їх захистити, ледь не підставило галузь під удар недобросовісних конкурентів із Польщі та Словаччини. Його керівництво через півроку після початку проведення антидемпінгових розслідувань, результати яких підтверджували існування демпінгу, раптом засумнівалося в доцільності запровадження антидемпінгових заходів.

У кулуарних розмовах бізнесмени прямо висловлюють побоювання, що в умовах політичної нестабільності в державі чиновники можуть не встояти перед спокусою насамкінець одним розчерком пера забезпечити собі безхмарне майбутнє. Погодьтеся — в логіці їм не відмовити: недарма ж проект потрапив на розгляд саме тепер, коли вся країна напружилася в очікуванні нового президента, нової влади, яка покладе край режиму корупціонерів та олігархів…