Хабарники у продуктовій лавці

Його упіймали при отриманні хабара у розмірі 42 тис. дол. У банківському потайнику знайшли майже вдесятеро більше. Утім, арешт Олександра Жука, заступника голови Державного комітету ветеринарної медицини, і вирок суду - вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна, не викорчували корупційного коріння у відомстві.

Так, караючі органи відчикрижили не найтоншу гілляку, проте крони не зачепили: вона буяє! Замість Жука функції «касира» наразі виконує інша особа, котра теж ходить не під Богом, а під кримінальною статтею. Схема збору «податей» з імпортерів м’яса, риби, цитрусових продовжує діяти без збоїв, і сотні тисяч «зелених» «поштарі» потайки носять нагору.

Власне, вражають не складовані банкноти, а те, що, заплативши за дозвільні документи, імпортери ввозять в Україну харчові продукти без… перевірки їх ветеринарами. Така безпечність призведе до того, що «стабільна» держава, в якій спалахує то африканська чума свиней, то сибірка, множаться глисти, воші із гнидами, стане розплідником досі небачених і нечуваних болячок. А вони не вибирають, пересічний українець ти чи чиновник…

Покійний Петро Вербицький, повернувшись на попереднє місце роботи - голови Держкомітету ветмедицини, звільнив Олександра Жука. Було за що! Нове керівництво останнього поновило. Очевидно, зрозуміло, для чого… Ну, скажіть, яка нагальна потреба кликати на відповідальну державну службу чоловіка із серцево-судинною інвалідністю? «Незамінний»?! Можливо, але не безкарний.

Для «визволення» арештованого Жука кошти збирали по всій Україні. Нашкребли, за різними даними, від півмільйона до півтора мільйона доларів. Начебто вони мали слугувати гарантією того, що хабарника високого рангу звільнять від кримінальної відповідальності. Хто з ким «прикривав» і «ділився», але вирок суду усіх приголомшив: вісім років із конфіскацією…

Проте усунення Жука з доходного місця не полегшило життя компаніям-імпортерам. «Данина» залишилася незмінною: 35 дол. з тонни продовольства. Такса, звісно, мізерна проти 200-250 дол., які раніше «стягували» з перевізників митники. Але й вона тягарем, залежно від обсягів, лягає на плечі бізнесменів і в кінцевому підсумку виливається у здорожчання харчів.

Намірилися ви, приміром, завезти з Польщі фуру-рефрижератор м’яса - 20 тонн. Спершу подаєте заявку до районної ветслужби. Потім таку ж - до обласної. Печатки у цих двох інстанціях вам обійдуться малою кров’ю: по 100 дол. за кожну. По суті, вони нічого не вирішують, якщо не «домовитеся» із центральним відомством - Державним комітетом ветеринарної і фітосанітарної служби. Отут треба викластися сповна: згадувані 35 дол. за тонну.

Цікаво, що ця «процедура» не прописана у постанові Кабміну №652 від 1 липня 2009 року «Про затвердження Порядку видачі дозволу на ввезення на територію України тварин, продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, патологічного матеріалу, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів та кормів». Ну то й що? У МінАП заохочують ще й не такі «самодіяльні» витівки!

Скажімо, ця ж постанова застерігає, що дозвіл видається на товари, що ввозяться уперше. Але ветфітослужба всуціль ігнорує цей припис, оскільки від обсягу імпортної продукції залежить розмір доларових «приносин» горішньому начальству. Тому лише після сплати хабара ваш вантаж наші доблесні митники з ветеринарами пропустять без запинок. Навіть не беручи проб на аналіз… Ну, а якщо ви вперті і не заплатили, вирішивши діяти за «білим» сценарієм?

Тоді вантаж не перетне польсько-українського кордону, оскільки ветеринарам не перешлють дозвільних документів з Держветфітослужби. Це - знак того, що ви фінансово не підкріпили «послуги». Поляки, у свою чергу, теж витурять ваш рефрижератор зі своєї зони митного контролю.

Що робити? Вертати назад? Відправник м’яса - охолодженого чи глибокої заморозки, його не прийме, бо не вина виробника, що Україна з якихось причин не допустила вантажу на свою територію. Продати? Теж не вдасться, оскільки документи виписані на кінцевого одержувача - Україну.

Залишається лише один вихід: утилізувати. І от ви шукаєте на чужині спецпідприємство, на якому технологічний процес утилізації обійдеться десь у 10 тис. дол. Після цього сідаєте і лічите збитки. У середньому тонна м’яса коштує 2 тис. дол. Множите на вміст рефрижератора плюс утилізація… Виходить, загалом ви «влетіли» на
50 тис. дол.

Однак колісні перевезення - це дещиця у продовольчому імпорті. Переважно транспортують корабельними нормами, на які припадає до 60% вантажоперевезень. Тут втрати непокірних компаній вимірюються вже мільйонами доларів. Якщо у порт прибув рефрижератор із 1,5 тис. тонн цитрусових, обсягу яких попередньо не «благословила» Держветфітослужба, вашій посудині не дозволять причалити.

Знову множимо. Середньозважену ціну - 2 тис. дол. за тонну на загальний обсяг помаранчів. За фрахт корабля - десь 800 тис. дол. і стільки ж - у зворотному напрямку, аби доставити вантаж на утилізацію. Підбиваємо «бабки» і… рвемо волосся на собі всюди, де воно росте. Скажіть, після цих походеньок ви і далі незворушно протистоятимете знавіснілій системі поборів чи станете у «стійло», як усі? Звісно, станете! Пищатимете, але будете «відстібувати», бо ваш бізнес просто загнеться.

Розмовляв із щасливчиками, яким вдалося без хабарів провезти провіант на нашу територію. Щоправда, для них це був перший і останній раз.

По-перше, ветеринари стають прискіпливими, як ніколи. Щонайменше «знайдуть» у м’ясі чи рибі кишкову паличку, носієм якої є руки кожного з нас. А щоб невідповідність товару була переконливою, контрольні зразки для певності «збагатять» мікробами. Термін розширеного контролю суворо не регламентований і може тривати місяць. А це - вирок для швидкопсувних харчових продуктів. Тобто ветеринарний інспектор повідомляє вам про призначення розширеного контролю, залишаючи вантаж на кордоні. Однак дату початку безпосередньо контролю може встановити на власний розсуд.

По-друге, для експертного висновку, на підставі якого вам випишуть і вручать ветеринарне свідоцтво (Ф-2), інспектори відбирають проби. Скажімо, імпортної яловичини. Так от, методика відбору вельми цікава. Якщо у 20-тонному рефрижераторі все м’ясо вироблене протягом однієї п’ятиденки (з першого по п’яте число місяця, з шостого по десяте тощо), то відбирають одну пробу - 8 кг. А якщо гуртову партію ви сформували у виробника за місяць, то це вже п’ять проб і 40 кг м’яса «на аналізи».

Тепер візьмемо судно із 4 тис. тонн яловичини, виробництво якої датується із грудня по червень. Виходить, ветеринарам для проведення досліджень треба відібрати 35 проб загальною вагою 280 кг. Кожна проба вам обійдеться офіційно у тисячу гривень.

У Світовій організації торгівлі вкорінено практику визнання сертифікатів країни-експортера. Отже, Україна як член СОТ теж мусила би вдаватися до вибіркового контролю харчових продуктів, а не тотального, який побутує сьогодні. Від цього собівартість продукції лише зростає.

А що ж із тими 280 кг яловичини, які під мікроскопом вивчають ветеринари? Невже півтуші пішло на дослідження? Та ні! Це м’ясо з’являється на базарах, у шашличних…

Ветеринарна служба - не єдиний захребетник, який «столується» з імпортерів. Метрологи (Держспоживстандарт), керуючись законами про якість і безпеку харчових продуктів, про рибу, також пробують на зуб ввізну продукцію - в середньому по 10 кг від кожної партії. Аналізи і сертифікат відповідності
коштуватимуть вам 5,5 тис. грн. за кожну партію товару. А ще ж треба мати на руках висновок санітарно-епідеміологічної станції (Міністерство охорони здоров’я). Це ще плюс 2,5 тис. грн. Потрійний контроль, попри те, що дослідження ідентичні, обійдеться вам у кругленьку суму.

До категорії «легальних поборів» можна віднести і збір за утилізацію тари та пакувальних матеріалів. Реалізовуючи постанову Кабміну №508 від 20 травня 2009 року, урядовці створили навіть спеціальне державне підприємство «Укрекокомресурси», яке й повинно переробляти цей мотлох. Насправді ж такі послуги надають сумнівні приватні компанії, що одержали ліцензії, але термін «тара» розуміють лише у контексті «затаритися». За фіктивну операцію компанія-імпортер із середнім обсягом перевалки харчових продуктів сплачує до 100 тис. грн. Щомісяця!

Якщо підсумувати чиновницькі хабарі, державне здирство, то, зрозуміло, імпортери змушені закладати ці витрати у кінцеву ціну. І ми, покупці, переплачуємо за м’ясо, рибу, цитрусові як мінімум 10%.

Лише кільком компаніям ці труднощі ніпочім. Вони не платять хабарів, до них лояльна ветеринарна служба. Отже, і собівартість їхньої продукції нижча порівняно з тією, що не уникла поборів. У редакції зберігається розлогий літопис «трудових звершень» по кожному із цих ТОВ: від створення і по день нинішній. За чутками, «режим найбільшого сприяння» для них створив сам міністр Микола Присяжнюк.

Я не колекціоную пліток! Спираючись на документи і факти, скажу: однією із цих фірм донедавна керував… кум міністра. Свідомо не «засвічую» назв бізнес-структур, прізвищ, аби не підмочити репутації бізнесменів на зовнішньому і внутрішньому ринках, хоча вона і без цього підупала. Так от, кум разом із компаньйонами - земляками–мелітопольцями створили цілу низку структур в Одесі, Криму, Львові, Донецьку, Києві. Багато з них луснули, у решти - незавидне фінансове становище, деякі з них замішані у контрабандних поставках гнилого м’яса. Що ріднить ці торговельні доми та фірми? Оптова торгівля харчовими продуктами.

Як позначається на бізнесовій діяльності однієї із «кумівських» фірм чиновницький омофор? Якщо за друге півріччя 2011 року ТОВ не ввезло в Україну жодного кілограма цитрусових, то за перше півріччя нинішнього - 4 тис. тонн, морепродуктів відповідно - 1 тис. і 6 тис. тонн, м’яса та м’ясопродуктів - 24 тонни і… 15,5 тис. тонн. За загального імпорту м’яса лише у першій половині 2012 року 168 тис. тонн. А Міністерство аграрної політики та продовольства прогнозує, що м’ясна залежність від закордонних поставок знизиться на 11,8% і становитиме 217 тис. тонн на рік.

Це приклад «злету» лише однієї компанії. А скільки їх, працюючих з «благословення» хапких на гроші аграрних чинуш? До речі, у Державній ветеринарній та фітосанітарній службі є неофіційна посада. Її так і називають - «брат міністра». Він має доступ до інформації, яка для редакції тижневика виявилася конфіденційною.

За даними інформаційного агентства «АПК-Інформ», за перше півріччя 2012 року Україна імпортувала 168 тис. тонн м’яса і м’ясопродуктів, 188 тис. тонн морепродуктів і 488 тис. тонн цитрусових. Сукупно - 844 тис. тонн. Перефразую репризу Аркадія Райкіна: якщо з кожної тонни та по 35 доларів, то це - ого-го яка сума!

Назвіть мені відомство, чиновники якого за півроку «наколядували» 30 млн. дол.? Не вірте побрехенькам, буцімто цей фінансовий потічок вливається в «общак» правлячої партії. На ньому просто жирує керівна аграрна еліта.

Узагальнюйте самі: хто в імпортерів «куратор», у кого осідають шалені суми хабарів, якої якості м’ясо, риба, фрукти потрапляють на наші столи… Думайте і «дякуйте» (кожен по-своєму) нинішній владі за те, як вона «покращує» вміст нашого споживчого кошика. Це при тому, що в Україні і дотепер діють допотопні «Медико-біологічні вимоги та санітарні норми якості продовольчої сировини та харчових продуктів», ухвалені ще 1989 року.