Довільна інтерпретація

Податкова консультація вже не вирішує конфлікт норм, а створює його

Рік тому набрання чинності Податковим кодексом спочатку вселяло надію на те, що влада запровадила хоча й не цілком однозначні і не завжди справедливі, але загалом зрозумілі і, найголовніше, обов’язкові для всіх, включно з самою владою, правила гри в податковій системі держави. Правила, які не змінюватимуться у процесі самої гри залежно від настрою, мети й короткострокових завдань негайного наповнення бюджету. А якщо й змінюватимуться, то бодай завчасу, в заздалегідь встановленому простому, але такому не милому серцю української влади всіх мастей законотворчому порядку.

Однак уже тепер з упевненістю можна констатувати: надії не справдилися. Давня українська традиція регулювання податкових відносин на рівні листів і роз’яснень, які суперечать нормам закону і викликають гнівне обурення бізнесу, однак, за фактом, мають більшу силу, ніж норми закону, воскресла в новітній правозастосовній практиці державної податкової служби (ДПС). І якщо до 2011 року таку практику можна було пояснити різнорідністю й суперечливістю податкових норм, які містилися в десятку різних неузгоджених законодавчих актів, то тепер пояснити свавілля податкових роз’яснень не можна жодними об’єктивними обставинами.

За межею між правом і зловживанням

Поза сумнівом, конфлікт інтересів державної податкової служби і платників податків закладений у самій природі податкових відносин. Його не можна скасувати у принципі, і бажання податкової служби стягнути в дохід держави якнайбільше обов’язкових платежів таке ж зрозуміле, як і небажання платників їх платити. Державна податкова служба зобов’язана працювати над новими можливостями поповнення державного бюджету, вишукуючи приховані об’єкти оподаткування, виявляючи й припиняючи неправомірну оптимізацію оподаткування з боку платників і, звісно, витлумачуючи колізійні норми податкового законодавства виключно на користь держави. Це те, що лежить в основі діяльності податківців, те, що доручило їм суспільство, і те, у чому ми не маємо права їх обвинувачувати. Зіштовхуючись із завжди пояснимим, але інколи не цілком обґрунтованим небажанням платника платити податок, конфлікт переростає в судово-правову площину, де й отримує, якщо дасть Бог, справедливе правове вирішення.

Але ситуація змінюється, коли дії податкової, спрямовані на досягнення її цілей, переступають певну межу, що відділяє реалізацію права від зловживання ним, а інколи - і правомірну дію від правопорушення. Коли ДПС діє, відверто порушуючи норми права або даючи власне тлумачення правових норм, яке суперечить законам формальної логіки і просто здоровому глуздові. Саме такі прояви податкового цинізму з боку органів державної податкової служби, що свідчать про правовий нігілізм її чиновників, насправді не тільки не створюють передумов для збільшення податкових надходжень, а й дискредитують саму ідею справедливого оподаткування, яка лежить в основі будь-якої цивілізованої системи оподаткування. Таким чином, котрій зі сторін податкових правовідносин більше шкодить авантюризм окремо взятих чиновників, охочих до підміни норм податкового закону власним його тлумаченням, невідомо. Вважаємо, що однаковою мірою від таких дій потерпають інтереси і платників податків, вимушених адекватно реагувати на податкову сваволю чиновників, і держави, змушеної виправдовуватися в таких діях як перед ук­раїнським суспільством, так і перед міжнародними організаціями, виправдовуючи й так небездоганний інвестиційний імідж української економіки на міжнародній арені.

Згадаємо хоча б вересневий лист (№828/3/15-1212 від 08.09.2011 р.) тодішнього глави Державної податкової служби В.Захарченка, в якому він «вибачав» збитки минулих періодів усім платникам податків, «рятуючи», як йому здавалося, 7 млрд. гривень недонадходжень у державний бюджет. Реакція на це, як із боку платників податків, так і міжнародних організацій, як із боку опозиції, так і деяких представників від влади, примусила Віталія Юрійовича неодноразово пошкодувати з приводу вияву одноосібної нормотворчості, що суперечить нормам закону. Зазначимо, що настільки ж однозначна, наскільки й масштабна реакція бізнес-спільноти на податкове свавілля з боку керівництва ДПС України примусила податкову службу певною мірою переглянути своє ставлення до збитків минулих періодів, однак, як з’ясувалося згодом, не створила необхідних передумов для утримання від такої податкової нормотворчості в майбутньому.

Штраф уже обкладається ПДВ?

Протягом осені 2011 року кількість зловживань податківців своїми правами, як і прямих порушень ними правових норм, кратно зросла, більше того - набула нових форм. Сьогодні ми можемо говорити про масовість таких зловживань як про одну з основних характеристик сучасної державної податкової політики в Україні.

Чого тільки вартий багатостраждальний податок на додану вартість (ПДВ). З непередбачуваністю й розмаїттям тлумачення ДПС норм, котрі регулюють його сплату, можуть посперечатися хіба що тлумачення китайської Книги перемін. Але спосіб, у який чиновникам-тлумачам вдається знаходити приховані таємні сенси в нескладних і суто слов’ян­ських гексаграмах книги п’ятої Податкового кодексу, дивує не тільки платників податків. Як, скажімо, аналізуючи п.188.1 статті 188 ПК, можна було дійти висновку, що податком на додану вартість обкладається штраф за договором за затримку оплати або поставки товару? Воістину тут треба мати толкієнівську фантазією і неабиякі креативні здібності. Адже в нормі, котра пропонує відносити до бази оподаткування ПДВ будь-які суми, передані продавцеві у зв’язку з компенсацією вартості товару, знайшли натяк на те, що штраф за несвоєчасну поставку товару (тобто гроші, які сплачує не покупець продавцеві, а навпаки - продавець покупцеві) є компенсацією його вартості! Як і штраф за несвоєчасну оплату вартості товару! Але саме такого висновку дійшла Державна податкова служба в листі (або «тлумаченні») №6727/7/15-3417-26 від 19.11.2011 р. У дусі найкращих традицій чорнокнижного тлумачення абсолютно невмотивований документ дає можливість органам ДПС зробити донарахування «несвоєчасно» сплаченого» у державну скарбницю податку на додану вартість із сум штрафів, а також штрафи (вибачите за каламбур), нараховані на суму недоїмки у зв’язку з необкладанням податком штрафів. Хіба ефемерні доходи держбюджету у вигляді донарахувань відповідних сум недоїмки можуть зрівнятися з дискредитацією державної податкової політики внаслідок прий­няття такого, м’яко кажучи, не­однозначного роз’яснення?

Відмова і в добровільній, і в обов’язковій реєстрації…

Ще приклад. Усі експерти позитивно оцінили доповнення ст. 182 ПК, згідно з яким право на добровільну реєстрацію платником ПДВ отримали особи, чий статутний капітал або балансова вартість активів перевищує 300 тис. грн. Але де між рядками цієї ж ст. 182 податківці виявили, що така юридична особа до заяви про

реєстрацію платниками ПДВ має додавати документ, котрий підтверджує майновий стан засновників, тобто довідку з органів державної податкової служби про подану декларацію або висновок аудитора про фінансовий стан юридичної особи - засновника? А як вам вимога про надання висновку оцінювача про вартість внеску, якщо внесок сформований у натуральній формі?! Хто взагалі наділив ДПС повноваженнями перевіряти правомірність формування статутного капіталу юридичної особи? У якому законі, відповідно до ст. 19 Конституції України, це записано? Такого закону немає. Зате є лист ДПС України від 01.11.2011 р., у якому заступник глави цього шанованого відомства, з посиланням на загальні положення ПК, що дають податківцям право на збирання податкової інформації, реко­мен­дує податковим службам витребувати відповідну інформацію з влас­ної ініціативи. Оскільки пов­но­важення податкових органів виписано в кодексі дуже широко, при­пустімо, що відповідні до­кумен­ти можуть бути витребувані у платника. Але тоді постає інше запитання. А коли в платника таких документів немає або вони не підтверджують його фінансового стану - чи є це підставою для від­мо­ви в реєстрації платником ПДВ? Звісно, ні! Відповідь очевидна для правової системи, в якій встановлено пріоритет дії закону над його тлумаченням. Водночас, як свідчить правозастосовна практика української податкової системи, в Україні відповідь на поставлене запитання далеко не однозначна.

Що вже й казати про загально­прийняту у 2011 році практику відмови в реєстрації платників ПДВ, котрі підлягають обов’яз­ковій реєстрації! Їм просто масово відмовляють у такій реєстрації на формальних підставах, тобто у зв’язку з порушеннями при подачі заяви про реєстрацію. Логіка дій податкової проста. Платник податків, зобов’язаний зареєструватися платником ПДВ, повинен нараховувати податкові зобов’язання, починаючи з 11 числа місяця, наступного за місяцем, у якому він досяг відповідного обсягу оподатковуваних операцій. Реєстрація платника потрібна особі виключно для нарахування податкового кредиту з ПДВ, на суму якого він має право зменшити своє податкове зобов’язання.

Таким чином, як і у випадку з анулюванням реєстрації платника ПДВ, держава отримує вигоду, «вибачаючи» платникові нарахований податковий кредит із ПДВ у повному обсягу. Але якщо у випадку з анулюванням реєстрації податкова зазвичай має для цього вдосталь формальних підстав, і платник податків, який, скажімо, перебуває не за своєю юридичною адресою, як правило, винен сам, - то у випадку з відмовою в реєстрації осіб платниками ПДВ законних підстав у податкової не багато, у зв’язку з чим податківці, виконуючи неформальне розпорядження, мусять імпровізувати, фактично вигадуючи формальні підстави для відмови в реєстрації. Звісно, таку відмову можна оскаржити, але це забере багато часу, протягом якого бізнес не може стояти. Ось і шикуються платники у довгу мовчазну чергу прохачів до податкового керівництва.

Нівелювання приписів закону його виконанням

«Практика податкового тлумачення» найсильніше використовується стосовно ПДВ, однак ним не обмежилася. Вище наведено тільки окремі приклади зловживання застосовувачів податкового права у сфері оподатковування окремими податковими платежами. Але такі підходи поширюються на всі сфери податкового регулювання. Так, листом від 26.09.2011 року №2096/6/22-2314-115 податкова служба фактично скасувала для рішень про проведення перевірок платників дію п. 56.1 ст. 56 ПК, якою встановлювалася процедура дворівневого оскарження рішень податкової служби. Тепер такі рішення не можна оскаржити в адміністративному порядку. Підстави для цієї позиції державної податкової служби виписані досить туманно і прикриваються більш ніж неоднозначною аргумента­цією. Хоча, здавалося б, чим ризикує податкова, розглянувши скаргу (у межах тієї ж таки системи податкових органів) на рішення про проведення перевірок платника? І хіба не корисніше було б для підтримки власного іміджу та бодай якоїсь подоби справедливості все ж таки дати таким скаргам хід у межах процедури адміністративного оскарження? Однак турбота про власний імідж, мабуть, не найбільш пріоритетне завдання керівництва податкової служби, яке, успадкувавши найгірші традиції ручного управління податковою системою, створені до проголошення незалежності України, а вдосконалені опісля, активно впроваджує практику нівелювання приписів закону його виконанням.

Саме ця практика сьогодні найнебезпечніша не тільки для української податкової системи, а й для економіки загалом. Адже Податковий кодекс, прийнятий поспіхом наприкінці 2010 року, досі має величезну кількість колізій і недоробок, що є джерелом конфлікту між бізнесом та податковою. Більше того, самі собою податкові відносини вкрай конфліктні за своєю природою. Таким чином, точок докладання знань і досвіду професіоналів у ДПС цілком достатньо. Але коли ці знання й досвід використовуються всупереч закону, коли податкова консультація не вирішує конфлікту норм, а створює його, очевидно, що ситуація розвивається, м’яко кажучи, у неправильному напрямку. Можливо, саме час нагадати працівникам ДПС України про пункти 4.1.4, 56.21 ПК, які закріплюють один із ос­нов­них принципів податкового права - презумпції правомірності рішень платника податків у тому разі, коли податкова норма може бути витлумачена на користь як платника податків, так і податкового органу? І це якщо допускається неоднозначне тлумачення внаслідок недосконалості правової норми, а не породжується самим податковим органом!

Так чи інакше, сьогодні тенденція регулювання податкових відносин на рівні роз’яснень ще може бути зупинена, і це, звісно, залежить не так від свідомості податкових чиновників, як від того, наскільки системно виважено й послідовно діятимуть представники платників податків, бізнесу. Адже якщо кожен вияв податкового свавілля не залишатиметься поза увагою суспільства, незалежно від того, чиїх інтересів він стосується, отримуватиме незалежну оцінку та критику, а також оскарження в суді, - шансів уникнути встановлення тотальної диктатури буде значно менше.

Свої ідеї для рубрики «На злобу дня» читачі можуть надсилати на редакційний e-mail - sledz@mirror.kiev.ua