Довгі гроші не в пошані

Інтервал як показник "важливості"

6 квітня ц.р.у Верховній Раді вперше за чотирнадцять років пройшли парламентські слухання на тему розвитку туризму. Прикметно-показовим є таке ставлення законодавчої влади до галузі, яка, зважаючи на потенціал (природний і культурно-історичний, про що DT.UA інформувало неодноразово), здатна наповнювати десятками мільярдів гривень бюджети всіх рівнів, створювати нові робочі місця, підносити міжнародний авторитет країни, бути дієвим та ефективним засобом патріотичного виховання (чи зайве останнє в умовах уже дворічної війни - питання, очевидно, риторичне). Обнадійливою була хіба що назва заходу - "Розвиток туристичної індустрії як інструмент економічного розвитку та інвестиційної привабливості України".

Голова парламентського профільного підкомітету пані Романова на власній сторінці у Facebook так прояснила ситуацію: "Парламентські слухання - це не ділова конференція, а можливість привернути увагу на найвищому державному рівні до проблеми! Та прийняти у ВР резолюцію, яку буде спрямовано до всіх виконавчих органів влади". На Полтавщині на подібне народ реагує так: "Не тратьте, куме, сили - спускайтеся на дно".

І якщо Кабмін демонструє бодай позірну увагу до цієї царини (за півроку відділ туризму та курортів Мінекономрозвитку "виріс" до департаменту, а його керівник І.Ліптуга ініціював, і це тішить, створення Наукової ради з туризму та курортів), то народним обранцям вона - не до шмиги. Дивуватися не варто, туризм - це довгі гроші, а з ними ті, кого "прийшли" у ВР, воліють справи не мати: ніхто ж не знає, скільки часу доля (в особі нинішніх очільників держави) їм подарувала, аби вирішити "свої" проблеми.

Невідомо, і якою буде згадана резолюція, оскільки головуюча на слуханнях заступник голови ВР О.Сироїд закликала присутніх надати пропозиції. А от чи буде в резолюції враховано "Рекомендації…", з якими мали змогу ознайомитися всі учасники слухань, питання.

Про що не сказав Міхо?

Запальна промова на слуханнях колишнього президента Грузії, який нині очолює Одеську ОДА, зірвала (й не раз) аплодисменти залу, проте вражаючого у ній було небагато. Про успіхи його батьківщини багато хто чув, проте нам болить Україна, у тому числі й Одещина, яка має значний потенціал для розвитку туризму та курортів, проте скористалася ним лише частково і здебільшого через анексію Криму.

Всім, певне, пам'ятні емоційні заяви-гасла М.Саакашвілі у перші дні його перебування на найвищій в області посаді, які стосувалися розвитку туризму. Проте й до сьогодні мені невідомо (попри те, що не раз звертався до відповідного управління Одеської ОДА), чи надавав відповідне розпорядження обласний очільник щодо розробки креативної (а як же інакше цю сферу розвивати?) програми розвитку туризму і курортів та чи запрошували до цієї співпраці принаймні одеських експертів і фахівців у галузі курортної справи.

Спіч М.Саакашвілі про "естонського інвестора", якому "місцеві бандити" заважають належно реалізувати 100-мільйонний (у доларах) проект створення 12-кілометрової набережної, також не зачепив, натомість викликав запитання щодо ефективності діяльності відповідного (промоційного) структурного підрозділу ОДА.

Нічого не сказав одеський керманич і про часто згадувану ним раніше автостраду (вона, до слова, є одним із міжнародних транспортних коридорів), яка, поєднуючи Південну Пальміру з прикордонним містом Рені, мала набути європейського ґатунку. Якщо ж Одеська митниця (попри гучні заяви про участь зароблених нею коштів в осучасненні згаданої автомагістралі) канула в Лету, то дуже вчасними є пропозиції арабів інвестувати в український туризм. Однак про ініціативи Одеської ОДА щодо залучення зазначених коштів (ідеться про мільярди доларів) мовчить не лише наука, а й ЗМІ. Як тут не згадати один із перлів чи не найвідомішого одесита М.Жванецького: "Тщательнее надо,
ребята!".

Любіть Україну!

Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв (Дипсервіс), яка перебуває у складі Державного управління справами при президентові України, не дуже відома широкому вітчизняному загалу, проте її знають багато гостей нашої держави. Ця інституція не лише будує споруди для дипломатів і забезпечує дипломатичний корпус усім необхідним, а й повинна виконувати ще одну важливу державницьку функцію - сприяти активному відпочинку, пізнавальному і культурному розвитку, образно кажучи, своєрідному влюбленню в Україну зарубіжних гостей. Кілька років тому гендиректор Дипсервісу П.Кривонос зауважив, що із пропонованих його підлеглими поїздок Україною ніхто ще засмученим чи незацікавленим не повертався. "Оскільки завдання будь-якого дипломата - донести до своєї країни якнайширшу інформацію та реальні факти життя Української держави, наше завдання - показати все найкраще і найцікавіше", - додав він. Проте питання, чи все показують дипломатам і, відповідно, чи ще краще вони пізнають Україну, далеко не риторичне. Адже у переліку турів, які пропонує іноземцям відділ з питань культури та туризму Дипсервісу, відсутні Закарпаття і Слобожанщина, Одещина і Галичина (одна екскурсія до Львова погоди не робить), Волинь і Буковина, Донбас і Крим (такими останні два регіоні були і 2013-го). Натомість із 49 пропонованих турів левова частка (31) - Києвом.

Чому б не дослухатися до UNWTO?

На найбільшому в світі туристському ярмарку в Берліні (ITB Berlin 2016), що відбувся в березні, Всесвітня туристська організація (UNWTO) представила звіт із державно-приватного партнерства, в якому однією з шести найвагоміших складових цього виду відносин названо "управління спадщиною".

Тож не лише громадам, товариствам та іншим формам об'єднань національних меншин України зазначене варто б узяти до уваги. Чому? З двох причин. По-перше, здійснене позаторік кафедрою країнознавства та туризму столичного університету імені Тараса Шевченка опитування громадян двох десятків країн засвідчило, що дев'ять із десяти респондентів хотіли б відвідати в Україні місця, які стосуються представників їхнього етносу. Отже, є попит на етноекзогенний вид туризму*.

І по-друге, мало не всі національно-культурні товариства держави давно хворіють на безгрошів'я, тож про їхню активну діяльність не доводиться говорити уже впродовж десятиліть. Українській державі я не дорікаю: який піп (читай - керівництво), така й парафія (кошти для задоволення потреб тих же меншин). На жаль, але в найближчій перспективі ознак поліпшення, навіть зі свічкою, не відшукати. Отже, зазначене становище мало би мотивувати керівників національних громад до пошуку тих, хто: 1) професійно студіює питання історії та сьогодення нацменшин (діаспор) і, відповідно, володіє належною інформацією; 2) фахово надає туристські послуги. Аналіз же стану діяльності гравців вітчизняного турбізнесу засвідчив, що з майже 10 тис. суб'єктів підприємницької діяльності в цій сфері відповідні тури (до яких також існують численні конструктивні зауваження) в своєму арсеналі мають лише одиниці. Зокрема, із 16 туроператорів Закарпаття лише кілька пропонують угорські тури. Поза увагою залишилися чехи і словаки, румуни і євреї, німці і поляки, роми, італійці та австрійці. Але ж їхня спадщина цікава й величезна.

На Житомирщині, відомій С.Ріхтером та Ю.Зарембським, Я.Налєпкою та Поліною Віардо, одним із п'яти найкрасивіших (у світі!) польських кладовищ, найбільшою в Україні спільнотою поляків, Чеською Крошнею та трьома (!) святими для хасидів місцями, діє лише один (!) туроператор, у "репертуарі" якого відсутні згадані постаті та об'єкти.

Столиця держави пам'ятає німців і поляків, чехів і словаків, французів та австрійців, італійців і ще чимало іноземців. А от її керівники (у тому числі й туристські) страждають чи то на забудькуватість, чи то на невігластво (єдиний на майже 4-мільйонне місто туроператор "Интересный Киев" до уваги не беру, погоди він не робить). Адже, продовжуючи думку посла Фінляндії в Україні Л.Рейніля, висловлену ще на початку 2000-х, що іноетнічність - це дуже цікаво, додамо - і прибутково. Зокрема, тим таки фінам цікава їхня історія, пов'язана з українськими теренами (у тому числі перебуванням там К.Маннергейма).

Парадокс полягає й у тому, що, на відміну від вітчизняних невігласів, за кордоном не лише пам'ятають видатних уродженців землі української, а й популяризують їх. Зокрема, на нових (випуску 1989 р.) банкнотах Ізраїлю з-поміж зображень видатних євреїв домінують народжені в Україні. Так, на 20-шекелевій - уродженець Херсона, перший в історії Ізраїлю міністр закордонних справ і другий (1954–1955) прем'єр Моше Шарет, на 50-шекелевій - уродженець Бучача (Тернопільщина), Нобелівський лауреат Шмуель Агнон, на 100-шекелевій - полтавчанин, другий президент Ізраїлю Іцхак Бен-Цві. Зауважу, що і на банкнотах попереднього (1985 р.) випуску також присутні наші співвітчизники, а саме: на 5-шекелевій - уродженець Оратова (Вінницька область), четвертий прем'єр-міністр Ізраїлю Леві Ешколь, на 10 шекелях - киянка, міністр закордонних справ, внутрішніх справ, праці та соціального забезпечення, п'ятий прем'єр Голда Меїр (уроджена Мабович). А на новітній (в обігу з позаминулого року) 50-шекелевій - уродженець Михайлівки (Запорізька область), поет Саул (Шаул) Черніховський.

Продовжуючи єврейську тему, пригадаємо і відзначених нобелівськими преміями видатних науковців з українським корінням - харків'янина Іллю Мечнікова, уродженців Дубровиці (Рівненщина) Жоржа Шарпака (Георгія Харпака), с. Нова Прилука (Вінницька область) Зельмана Ваксмана, Золочева (Львівщина) Роалда Гофмана (це саме йому належать слова "Україно, обітована земле мого серця!"). З харківським університетом пов'язана доля ще двох нобелівських лауреатів - Саймона Кузнеця та Льва Ландау.

Уже не на банкнотах, проте в анналах історії залишились імена сотень і сотень чужоземців, якими славна наша земля. Одних вона привела в цей світ, інші зростали або ж ставали на ній особистостями, збагачуючи українські культуру і науку, освіту і економіку. Німці батько та син Шраги, Й.-Г.Шедель і М.Х.Бунге, О.Ейхельман і М.Порш, поляки Джозеф Конрад та Ю.Словацький, В.Городецький і Т.Рильський, литовці А.Меркіс і М.Чюрльоніс, чехи І.Нєтушил і Й.Главка, словаки М.Штефанік і Я.Налєпка, естонець Я.Ряппо й угорець Ш.Петефі. Перелічувати можна довго, проте sapienti sat.

Прикро, але й на вітчизняних спеціалізованих (туристських) сайтах і порталах відсутня структурована інформація про визначних іноземців (яка, очевидно, мала би містити посилання як на друковані, так і на електронні джерела інформації). Тож інтернет-спільнота поки що лише аматорам-одинакам завдячує появою відповідної інформації (зокрема, на сторінках у Facebook "Чехи в Україні", "Німці в Україні", "Київське товариство литовської культури ім. Майроніса" та ін.).

Бідні на відповідну інформацію і сайти українських диппредставництв. А кому ж, як не їм, доносити її до тамтешніх громадян з огляду на те, що всі вони - потенційні туристи до України? Якщо вже мова йшла про євреїв, то сайт українського посольства в Ізраїлі має розділ "Про Україну", складовою якого є "Закордонні українці". А чому не, наприклад, "Єврейські адреси України"? Чи було проведене опитування ізраїльтян щодо того, що їх цікавить більше? Допоки дипломати не лише науку (у тому числі й соціологію з психологією) зневажатимуть?

Пригадуючи сказане українцям Т.Г.Масариком ("матимете те, що виборете"), залишається покладати надію як на здоровий глузд керівників національно-культурних товариств, так і на завзяття і наполегливість вітчизняної туристської спільноти.

Фото Василя АРТЮШЕНКА

*Етноекзогенний (грец. етнос - народ, група, плем'я; англ. екзоґенетик - зумовлений зовнішніми причинами) туризм передбачає відвідання місць у певній країні (регіоні), у той чи інший спосіб пов'язаних з нетитульними (алохтонними) етносами. Об'єктами показу в етноекзогенному туризмі є і населені пункти, які засновані (або заселені згодом) представниками цих етносів і в яких по сьогодні вони проживають, і споруди культового (синагоги, костьоли, кірхи, мечеті тощо), громадського (дитсадки, школи, богадільні, музеї, адміністративні будівлі тощо), промислового (фабрики, заводи тощо) та сільськогосподарського (елеватори, стайні та ін.) призначення діаспор, і будівлі, авторами проектів, власниками або ж ініціаторами зведення яких були іноземці, інші об'єкти (заповідники, парки, пам'ятники та ін.), засновані і створені ними ж, і місця (у тому житлові будинки, театри, спортивні споруди), в яких народилися, проживали, працювали, виступали, короткий час перебували, померли (загинули) та поховані (перепоховані) визначні іноземці - державні, політичні та громадські діячі, науковці, митці, підприємці, військові, меценати тощо, і пам'ятники (монументи, меморіальні та пам'ятні дошки) видатним іноземцям, і некрополі (цивільні та військові) та поодинокі поховання, де упокоїлися представники нетитульних етносів, а також будинки, в яких розміщувалися (і нині розташовані) органи державної влади, освітні установи, мас-медіа тощо, в компетенції яких - задоволення потреб нацменшин. До цього переліку відносяться й сучасні представництва іноземних фірм, фондів, дипломатичних установ, спільні підприємства, а також інституції (у тому числі підприємницькі структури, створені за участі іноземного капіталу) та різноманітні заходи (наукові, мистецькі, благодійні, спортивні та ін.), учасниками яких були іноземці, національно-культурні товариства (громади) тощо.