«ДОНЕЦКАЯ СУПЕР-СВЯЗЬ»

Чутки про зміну керівника Держкомзв’язку, що відбудеться незабаром, ходили давно. Формування нового Кабінету міністрів підвищує ймовірність цієї перестановки найближчим часом. У силу сформованих у нашій країні обставин, зміна державного керівництва в галузі зв’язку призведе до зміни керівництва державного монополіста — «Укртелекому» і, як наслідок, до зміни правил гри на ринку телекомунікацій. Команда Станіслава Довгого, котра нині управляє як ДКЗ, так і «Укртелекомом» — одна з тих галузевих команд, які найбільш «міцно сидять» на своєму місці. Однак донецька фінансово-промислова група, що прийшла нині до влади, має власні, хоч і незначні, інтереси на ринку — компанію DCC, а також має певний кадровий потенціал у галузі. Тому цілком імовірно, що на посаду голови ДКЗ буде призначено ще одного «донецького» міністра — щоб забезпечити DCC підтримку на державному рівні чи просто отримати контроль над ще однією перспективною галуззю...

Спостерігаючи розвиток галузі зв’язку за останні рік-два, мимоволі схиляєшся до думки, що провідні вітчизняні ФПГ ставляться до неї як до об’єкта, що функціонує сам по собі. Немає даних про значні інвестиції наших олігархів у підприємства зв’язку, не чутно про їхній інтерес до приватизації високотехнологічних підприємств (це яскраво продемонструвала купівля контрольного пакета UMC не нашими, а росіянами). Можливо, це викликано необхідністю значних і постійних інвестицій у підприємства зв’язку — адже прибуток вони приносять непоганий (особливо в сегментах мобільного й інтегрованого бізнес-зв’язку). Поки телекомунікаційні оператори потрапляли в поле зору «гроші імущих» винятково в утилітарному плані, як постачальники потрібних діловим людям послуг — мобільного зв’язку, якісного фіксованого зв’язку, доступу в Інтернет (в основному як засобу перегляду порнухи).

І навіть створення вищезгаданої компанії DCC у Донецьку було викликане не бажанням вийти на перспективний ринок із динамічним розвитком, а радше необхідністю організувати доступний зв’язок «для своїх». Компанія створювалася з мінімальними вкладеннями в устаткування (застарілого американського стандарту IS-136), мінімальною ємністю мережі (по кілька базових станцій на місто). Спочатку компанія мала мінімальне покриття (Донецьк), однак потім розширила свою мережу на великі міста Сходу України, куди донецькі бізнесмени їздять у відрядження, і Крим, де вони відпочивають. Ще один виняток — «Київстар», який від початку створювався як «президентський бізнес». Однак сьогодні участь у ньому сім’ї чинного Президента помітно зменшилася (хоча дочка його продовжує обіймати в компанії посаду топ-менеджера).

Особливий інтерес для великого вітчизняного бізнесу представляє монополіст «Укртелеком». Однак не в плані купівлі пакета його акцій, виставленого на продаж, а в плані оперативного управління компанією навіть без права власності. За це право боровся багато хто, проте рішення про призначення керівництва «Укртелекому» неможливе без участі Президента. Якийсь час «Укртелекомом» управляв донеччанин Леонід Нетудихата (нині — віце-президент DCC), тож «донецькі» приклалися і тут. Керівництво «Укртелекому» завжди змінювали «за серйозні недоліки в роботі»: інакше кажучи, керівники компанії рідко утримувалися від спокуси доїти її по повній програмі, не вкладаючи кошти в розвиток мереж. На такому тлі нинішня команда під керівництвом Станіслава Довгого помітно виділяється — хоча б кількістю вчених ступенів її членів. У цій статті ми не ставимо завдання розібратися в плюсах і мінусах команди, нехай це оцінюють нащадки. Прозорішою діяльність «Укртелекому» при них, звісно, не стала, але принаймні модернізація технічної бази підприємства проводиться помітними темпами: будуються магістральні лінії передачі даних, уводяться цифрові АТС та інше. До того ж Станіслав Довгий, котрий прийшов до управління компанією з адміністрації Президента як «наглядач» за приватизацією «Укртелекому», має підтримку на найвищому рівні. Саме він зумів створити існуючу модель управління галуззю: попри його відставку із поста керівника «Укртелекому», більше того, із посади міністра, і в тій і в іншій організації найостанніший клерк знає, що його «найголовніший начальник» — Довгий. З ним мають вирішувати питання взаємодії з держмонополістом і всіма приватними операторами зв’язку. У команди Довгого є противники, але серед противників немає реальних претендентів на контроль над «Укртелекомом» і Держкомзв’язком. Критика в пресі пов’язується не зі спробами усунути цю команду від влади, а лише з бажанням скривджених — Олега Шевчука (попереднього керівника Держкомзв’язку), Леоніда Нетудихати (попереднього керівника «Укртелекому») й інших — помститися.

Однак за останні роки в країні з’явилася група досить потужних операторів, прибутки котрих стали цікавити «серйозних людей». Оператори ці сконцентрувалися переважно в містах, де за радянської влади знаходилися підприємства Мінрадіопрому й інших військово-електронних міністерств — у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі. Деяке уявлення про найпотужніших операторів зв’язку дає список «дев’ятки» — дев’яти операторів, що мають ліцензії на міжнародний зв’язок, які підписали 28 липня нинішнього року Декларацію про взаємодію (яку злі язики охрестили «змовою монополістів проти IP-телефонії»). Окрім «Укртелекому» та його дочірнього «Утелу» (Київ), це DCC (Донецьк), «Укомлайн» (Київ—Одеса), «Київстар» (Київ), «Голден Телеком» (Київ), «Укрком» (Київ), «Інтертелеком» (Одеса), «Телесистеми України» (Київ). До них можна додати «Оптима-Телеком» (Дніпропетровськ), «Велтон-Телеком» (Харків), «Фарлеп» (Одеса), UMC (Київ). Більшість цих компаній надає послуги якісного фіксованого цифрового зв’язку і доступу в Інтернет для абонентів бізнес-сегмента. Проте частина з них — UMC, «Київстар», «Голден Телеком» — надають послуги мобільного зв’язку. Де-факто їх надають також DCC, «Велтон-Телеком», «Інтертелеком» і його придністровський партнер «Интерднестрком» — компанії, що мають надавати послуги фіксованого бездротового зв’язку. А «Телесистеми України», навпаки, маючи ліцензію на мобільний зв’язок, займаються дротовою телефонією.

Однак частина з цих операторів ще не доросла до того, аби до них проявили інтерес великі вітчизняні ФПГ, а частина — переросла. Такі монстри, як «Київстар» і UMC, уже не по кишені вітчизняним олігархам. Продаж контрольного пакета UMC росіянам показав це з усією очевидністю. Купивши UMC, російські бізнесмени заявили про себе як про серйозного гравця на нашому телекомунікаційному ринку. Сьогодні їм належить велика частина UMC, весь «Голден Телеком», не без російського капіталу створювалися DCC і «Велтон». Головні російські інвестори в наш зв’язок — «Альфа-груп» і «Система». Можливо, вони візьмуть участь і в приватизації «Укртелекому».

Попри наявність досить великих гравців на ринку зв’язку, із їхнього боку майже не було успішних спроб створити державне лобі. Радше навпаки — недавнє прийняття парламентом закону про безкоштовні вхідні дзвінки свідчить про його повну відсутність. Навіть у «Київстару». Зате «Укртелеком» має сильне державне лобі, про це сказано чимало.

Цілком можливо, що «щиголь по носу» із безкоштовними вхідними дзвінками, а також зміна уряду підштовхне операторів до спроби поставити керувати галуззю «свого» — не людину, котра вийшла з чиновників чи працівників «Укртелекому», а топ-менеджера комерційного оператора зв’язку. Оскільки уряд нині формують «донецькі» і посада глави ДКЗ теж буде погоджуватися з ними, можна припустити, що розглядатимуть кандидатуру донецького менеджера. Сьогодні реальними претендентами на посаду глави ДКЗ розглядаються екс-президент «Укртелекому» Леонід Нетудихата і сьогоднішній президент DCC Валерій Степаненко. Першого швидше за усе висувати не стануть — уже погосподарював. Другий — своєрідна «нова хвиля»: керівник комерційної структури, оператора зв’язку дійсно може поглянути на управління галуззю з іншого боку. Керівником «Укртелекому» напевно буде висунуто людину з його донецької дирекції — швидше за все заступника директора Валерія Петрова, котрий товаришує з Януковичем.

Найцікавіше, що в команді Довгого також давно визрівав намір замінити як керівника Держкомзв’язку, так і «Укртелекому». Занадто вже явно обидва вони схожі на «зіцголів», призначених на ці пости серйозними людьми, аби ніхто не заважав останнім займатися своєю справою. Команди ж їхніх заступників, навпаки, є досить професійними, і деякі з цих заступників розглядаються в ролі претендентів на перші посади. Зокрема, потенційним керівником Держкомзв’язку називають нинішнього першого заступника голови Михайла Лобунова, який ще навесні очолював запорізьку дирекцію «Укртелекому». У ролі змінника керівника «Укртелекому» називають також першого заступника голови правління Сергія Січкаренка, соратника Довгого ще по «Топаз-Інформу». При цьому сьогодні команда Довгого поводиться досить упевнено, ніхто з керівників галузі не підтверджує можливості кадрових перестановок і втрати контролю над галуззю.

Все вищевикладене — не більш ніж припущення. Чи здійсниться палке бажання двох керівників DCC очолити галузь — питання відкрите. Річ у тім, що для «великих донецьких» — Ріната Ахметова, Віктора Януковича й інших — профільними усе ж є паливно-енергетична, сировинна та металургійна галузі. Вони далекі від проблем галузі зв’язку. І хоча Валерій Степаненко багаторазово виходив на Януковича з пропозиціями віддати йому галузь, але швидше за все це кадрове рішення прийматимуть за залишковим принципом, після розподілу більш значимих портфелів. Щоправда, коли «великі донецькі» вирішать зробити це призначення — Довгий і його команда перешкодити їм не зможуть, вагові категорії у них усе ж занадто різняться. Тому поки існуюча команда буде відсиджуватися в тіні, сподіваючись, що до них черга просто не дійде. Щойно стане ясно, що ДКЗ не входить у сферу інтересів донецької команди, там тихо зроблять кадрові перестановки в рамках діючої команди, і все стане на свої місця. Хіба що як компромісний варіант донецький директор очолить «Укртелеком». На закінчення зазначимо лише те, що коли Держкомзв’язку усе ж опиниться у сфері інтересів «донецької групи», це свідчитиме про розуміння ними стратегічного значення цієї галузі для України, а отже і про новий рівень їхнього економічного мислення.