До самих до околиць...

Громадянське суспільство народжується на наших очах стрімко, минаючи традиційні канали комунікацій. Відсутність доступу до Інтернету серед молоді вважається пороком і ознакою відсталості. Однак досі, маючи на руках, за даними Держслужби статистики, майже 62 млн мобільних номерів, тільки 14,1 млн осіб (переважно у великих містах) використовують мобільні пристрої для виходу в Інтернет.

Мобільний Інтернет, що дав торік активний приріст у заробітках "Київстару" та "МТС-Україна", усе ще залишається занадто дорогим для людей із невисоким рівнем достатку. А фіксований широкосмуговий доступ, зокрема на базі телефонної лінії, мають лише 6,7 млн українських громадян. За даними дослідження Міжнародного союзу електрозв'язку і ЮНЕСКО "Стан широкосмугового зв'язку-2013", Україна перебуває на 79-му місці за рівнем проникнення широкосмугового Інтернету, а мобільного - на 101-му. Близькі до українського показники проникнення мережі Інтернет (56%) спостерігалися у США в травні 2013 р. - тільки стосовно групи "65 років і більше".

Такий стан речей позбавляє мільйони людей права на об'єктивну інформацію. Тим більше що, зайшовши у політичне протистояння, яке триває з того листопадового дня, коли уряд "заморозив" переговори про асоціацію з ЄС, ЗМІ перетворили навіть найстійкіших громадян на жертв інформаційних бомбардувань. При тому що можливості для зворотної реакції аудиторії досить обмежені. Важко уявити, як можна проявити свою громадянську позицію, розмовляючи з радіоприймачем або телевізором. А ось соціальні мережі, стрічки коментарів під новинами на сайтах і відеосервісах дають можливість негайно реагувати і спілкуватися, загалом, із живими людьми. Крім того, маючи альтернативну інформацію, можна зробити свої висновки, тут-таки обговорити їх у колі друзів і разом вийти когось бити або, навпаки, рятувати від побоїв - залежно від ситуації.

Кожен має право робити висновки про події в центрі Києва, самостійно, а не з допомогою людей, котрі плутають журналістику з політичною пропагандою. Однакові можливості на доступ у мережу й скачування інформації, необхідної для навчання та роботи, підключення до мережевих телеканалів і відеосервісів, гарантований зв'язок із зовнішнім світом - це гостра потреба. І таке право вже було реалізоване в найбільших європейських державах, США, Росії, Канаді etc через створення фондів, які компенсують витрати на побудову необхідних комунікацій. Відтак у Фінляндії доступ до Інтернету має 91% населення, а в нас - менше половини, і то нерегулярно.

За словами заступника директора Gfk Ukraine в Україні Гліба Вишлінського, ситуацію могли б виправити капітальні вкладення бізнесу в розвиток технологій. Однак доходи провайдерів від надання послуг доступу до Інтернету зростають украй повільно, вони віддають перевагу стабільному "вчорашньому дню" перед невиразним завтра. "Оскільки до насичення ринку ще дуже далеко, єдине пояснення - несприятливі умови для інвестицій у розвиток мереж. Відповідно, можна очікувати, що й у 2014 р. розвиток мереж фіксованого широкосмугового доступу не витіснить послугу комутованого доступу", - вважає експерт.

За його словами, поки що держава не усвідомлювала розширення доступу до широкосмугового Інтернету як цілеспрямовану політику. "А розвиткові швидкісного мобільного доступу в Інтернет взагалі заважає, не видаючи ключовим учасникам ринку ліцензій на мобільні технології нових поколінь", - зазначає Вишлінський.

Дією з протилежним знаком стала реєстрація наприкінці 2013 р. у Верховній Раді трьох законопроектів - №3842, 3843, 3844. Вони пропонують поправки до "Закону про телекомунікації", Бюджетного й Податкового кодексів. Нардепи запропонували піти багатократно випробуваним шляхом і створити вітчизняний Фонд загальнодоступних телекомунікаційних послуг у складі бюджетного спецфонду. Відповідно до задуму, всі оператори і провайдери телекомунікацій зобов'язані перераховувати в нього 3,5% від доходів за надавані абонентам телекомунікаційні послуги.

Це менше, ніж у США (5%), але більше, ніж у Росії (1,2%). Кошти на суму приблизно 1 млрд. грн. запропоновано пустити на досягнення рівних комунікаційних можливостей жителів сільських і гірських районів у різних куточках країни, в тому числі й малозабезпечених громадян, пенсіонерів та інвалідів. А також на забезпечення телекомунікаційними послугами шкіл, лікарень та інших соціально значимих об'єктів, гарантуючи їм доступ до лінії зв'язку, а й отже - й до Мережі. Наприклад: у Франції, Нідерландах і США кошти таких фондів ідуть на забезпечення доступу до Інтернету в освітніх і медичних установах. А в Італії - на забезпечення телефонним зв'язком.

Однак ця пропозиція викликала цілком передбачувану реакцію учасників ринку. Основні контраргументи, вже висунуті Інтернет асоціацією України та операторами мобільного зв'язку, полягають у тому, що більшість країн світу відмовилися від практики застосування фондів універсальних послуг, а населення загалом забезпечене доступом до мобільної мережі. Крім того, опоненти прогнозують запровадження нового податку "фактично на всіх громадян України", при тому що кількість домашніх телефонних апаратів постійно зменшується.

Останнє - справді незаперечний факт: за останній рік абонентів дротового зв'язку, за даними Держслужби статистики, стало менше на 334,5 тис. Однак це стосується, знову ж таки, міст, де немає сенсу платити за номер, якщо в сім'ї чотири мобільники і вай-фай з необмеженим доступом за 100 грн на місяць. А власні кошти бізнесу, волею держави спрямовані на потреби суспільства, лише змінюють акцент у інвестиціях на сільські й гірські райони. Такі, де звичайний телефон є тільки в сільраді, а мобілка бере лише в одному місці. І тому дискусії про податок для населення - наслідок звички перекладати свої витрати на покупця.

Набагато доречнішою була б дискусія про навантаження, яке кожен із найбільших операторів ринку зобов'язаний узяти на себе. Законопроект пропонує призначити відповідальним органом Нацкомісію з питань регулювання зв'язку та інформатизації (НКРЗІ). Оскільки ж кошти виділяються тільки під виконання "Плану розвитку загальнодоступних телекомунікаційних послуг на період до 2021 р.", що його затверджує згадана комісія, постає питання якості цього плану й рівних умов субсидування. І, вслід за досвідом таких країн, як Чилі, Перу і США, кошти спрямовуються насамперед у райони з високим рівнем витрат та райони, що не обслуговуються, в освіту і охорону здоров'я.

"Рівень поширення Інтернету на сьогодні в Україні поки що сягнув рівня районного центру і лише поступово починає спускатися "вниз" - в окремі малі населені пункти", - каже журналіст і політичний експерт Євген Магда. На думку експерта, держава повинна створювати умови приватним операторам для загального поширення доступу до Інтернету - у найдальші і найбільш важкодоступні райони, де абонентів стільникової мережі "вітають" у роумінзі Бєларусі, Росії або Польщі з Румунією. "Держава має стимулювати приватну активність у цій сфері для того, щоб Інтернет ставав якомога доступнішим. Причому це стосується як мобільного Інтернету, так і звичайного дротового", - підкреслив Магда.

Росія, яка вже випередила нас у створенні профільного фонду, вибрала модель надання загальних послуг телефонного зв'язку з використанням таксофонів, а передача даних і доступу до Інтернету провадиться через телефонні центри. Можливо, щось подібне слід зробити й Україні, і це - знову предмет для дискусії. Тим більше що в нас уже давно немає державних операторів телекомунікаційних послуг. А ось необхідність відповідального державного підходу й дотримання рівності прав усіх громадян нікуди не зникла, незважаючи на "воєнні" інформаційні дії.