ЧИ СТАНЕ УКРАЇНА ЧЛЕНОМ СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ У 2004 РОЦІ?

Під час березневих парламентських слухань «Про стан підготовки до вступу України до СОТ» зала була заповнена лише на десяту частину. Більшість виступаючих з’являлася прямо перед виступом і щезала відразу після нього. І настрій панував здебільшого мінорний. Зокрема, міністр економіки та з питань євроінтеграції Валерій Хорошковський пояснив присутнім, що «весь імпорт, який би мав бути в країні, він уже в Україні. … він заходить або реально-легальними засобами, або нелегальним способом». Отже, наш ринок уже давно відкритий для світу і боятися нам нічого. А питання залишається —

«Буде неможливим переконати Робочу групу з питань вступу (України до СОТ. — Ю.М.) доти, поки все необхідне законодавство не буде прийняте і члени СОТ не задовольняться взятими Україною зобов’язаннями стосовно відкриття ринків».

Майкл Джонсон,
радник з питань торговельної політики, Велика Британія

17 березня у Брюселі міністр економіки та з питань європейської інтеграції Валерій Хорошковський та комісар з питань торгівлі Єврокомісії Паскаль Ламі підписали Двосторонній протокол про доступ на ринки товарів та послуг. Такі ж протоколи було підписано з Чехією та Словаччиною під час нещодавнього візиту української делегації до Женеви. Наприкінці березня у Вашингтоні було нарешті розв’язано одне з найпроблемніших питань у торговельних відносинах зі Сполученими Штатами – ухвалено нову редакцію ветеринарного сертифікату на імпорт курячого м’яса, загальновідомих ніжок Буша. Підписання самого двостороннього протоколу планується до кінця року.

Отож цивілізований світ готовий мати справу з Україною за загальновизнаними правилами. Але чи готовий до цього претендент? Якщо згадати, що наша країна веде переговорний процес ще з 1993 року, а той же Валерій Хорошковський ще кілька місяців тому оприлюднив песимістичний прогноз щодо дати вступу до СОТ, зроблений на підставі висновку консультативного документа Канадської програми допомоги країнам Центральної та Східної Європи, — далекий 2010 рік — то, мабуть, не все так добре в «датському королівстві».

Програма діяльності уряду Віктора Януковича передбачає як загальні заходи — завершення переговорного процесу з розгляду заявки України про вступ до СОТ, наближення законодавства до норм і стандартів СОТ, так і конкретні — запровадження процедури автоматичного і неавтоматичного ліцензування. Але й тут не обійшлося без різночитань. За наявності положення щодо забезпечення доступу нерезидентів до сфери надання аудиторських послуг, відсутнє положення щодо надання іноземним банкам права на відкриття філій в Україні (нацбанківський законопроект на цю тему відкликано, він перебуває на доопрацюванні). Не дуже переконливо звучить урядова обіцянка про щорічну гармонізацію не менш як 500 національних стандартів з міжнародними (за 10 років гармонізавано лише 300 стандартів).

У щорічному посланні Президента цілу тематичну доповідь, присвячено проблематиці приєднання України до СОТ. І першопричиною затягування процесу вступу названо неприйняття Верховною Радою України низки законодавчих актів.

З формальної точки зору, це справді так. Друга фаза графіку введення в дію пріоритетних законопроектів з метою гармонізації національного законодавства провалена повністю. З квітня 2002-го по березень 2003-го з 15 пріоритетних законопроектів розглянуто десять та схвалено чотири. Хоча не варто звинувачувати в усьому тільки народних обранців. Два законопроекти досі не подано урядом. Перший — стосовно скасування обмежень для іноземних громадян та юридичних осіб іноземних держав щодо заснування інформаційних агентств і обмежень обсягу іноземних інвестицій у статутному фонді таких агентств — знято з розгляду Кабміном як передчасний, його розгляд перенесено на червень. Другий — «Про внесення змін до статті 13 Закону «Про телебачення і радіомовлення» стосовно збільшення частки іноземного капіталу у статутному фонді телерадіоорганізацій — взагалі планується перенести на 2005 рік. Можливо, що фінансово незалежні ЗМІ до президентських виборів дещо не на часі, проте як це пояснити нашим партнерам по Світовій організації торгівлі?

Одне з найважливіших для України питань — аграрне. Судячи з усього, дискусії триватимуть аж до самого вступу нашої держави до СОТ. Справа в тому, що правила цієї організації не передбачають безпосереднього скасування субсидування. Ставиться вимога комлексної трансформації системи підтримки, що має надаватися сільському господарству з боку держави. На переговорах Україна обстоює внутрішню державну підтримку сільського господарства на рівні 1,37 млрд. дол. США (взято за базовий період 1994—1996 років). Натомість деякі члени СОТ, маючи сильні аграрні позиції, бажали б, аби ці розрахунки робилися на основі періоду 1997—1999 років — тоді сума державної підтримки аграрному сектору становитиме лише 60 млн. дол. США.

Найменш узгоджене питання переговорів — це тарифна квота на цукор-сирець. Українська позиція на даному етапі така: обсяг — 200 тис. тонн на рік із ставкою мита 2%, із щорічним збільшенням до 260 тис. тонн у 2005 році. Проект положення про розподіл тарифної квоти, підготовлений українською стороною, гарантує отримання країнами–традиційними постачальниками цукру-сирцю з тростини обсягів квоти не менше, ніж було використано за попередній рік.

П’ять країн (Куба, Бразилія, Австралія, Аргентина, Індія), які є основними експортерами цукру на світовому ринку, зацікавлені в експорті до України. Вітчизняні виробники, природно, проти. Зокрема, Національна асоціація «Укрцукор» наполягає на максимальному скороченні тарифної квоти на ввезення цукру-сирцю тростинного до нашої країни, посилаючись на можливі негативні соціальні наслідки. Що ж до пересічного українця, то його значно більше турбує сезонне підвищення цін на цукор, яке вже розпочалося, а не його походження.

Не менш цікава історія під назвою «Текіла і мескаль». Можна припустити, що кілька років тому під час переговорів з представником уряду Мексики, яка є членом Робочої групи, українські урядовці пристали на його прохання дозволити ввезення до України цих відомих напоїв за смішним митним тарифом у розмірі 3% після вступу нашої держави до СОТ. При розгляді вказаного питання у сесійній залі 28 листопада минулого року екс-міністр економіки Олександр Шлапак одразу погодився з висновком профільного комітету з питань фінансів та банківської діяльності про неприйнятність вказаної пільги. 18 березня, під час обговорення перед повторним першим читанням, заступник держсекретаря Мінекономіки Володимир Стеценко взагалі не порушував цього питання. Та в обох випадках суми можливих втрат бюджету так і не було названо. А вони, до речі, в перспективі можуть бути досить значними.

І справа тут не лише в можливій раптовій любові вітчизняних пияків до таких екзотичних напоїв, як текіла і мескаль, у випадку їх істотного подешевшання, а і в наступній появі, навіть у найвіддаленіших сільських крамницях таких раритетів, як шотландське віскі чи знаменитий «Hennessy» (справжніх, чи фальсифікованих, то вже інше питання). Адже, за правилами СОТ, з дня вступу України до цієї шановної організації інші виробники ексклюзивних спиртних напоїв, отримавши доступ до підписаних протоколів, також здобувають право вимагати від України згоду на експорт своєї продукції на тих же умовах, що й Мексика, за так званим принципом «найбільшого сприяння». Навряд чи народні обранці в курсі усіх цих нюансів, але слід визнати, що нюх на безмитне спиртне у них бездоганний, що було підтверджено голосуванням 3 квітня: пільгового ввізного мита на текілу та мескаль не передбачається.

Зі свого боку представник Мексики, яка першою серед країн–членів Робочої групи підписала з Україною двосторонній протокол про доступ на ринки товарів та послуг, під час 10-го засідання Робочої групи в Женеві підтвердив готовність своєї країни підтримати приєднання України до цієї організації. Він, напевно, свято вірить у непорушність слова українських урядовців. Який же вихід? Швидше за все, вибачитися перед Мексикою і запропонувати доповнити підписаний протокол певною квотою на безмитне ввезення до України текіли і мескалю.

Можна не сумніватися, що це не єдина «міна» в підписаних українськими урядовцями двосторонніх протоколах — склад делегації протягом майже десятирічного вступного процесу, природно, постійно змінювався. Просто їх сховано від громадськості грифом «ДСК», тому суть стає відома лише після направлення до парламенту (згідно з міжнародною практикою, повний зміст двосторонніх протоколів оприлюднюється з моменту вступу країни-кандидата до СОТ). Як мені пояснив один із урядових клерків, «коли підіжме термін, куди ті нардепи дінуться. Проголосують за що завгодно…». Проте чи слід покладатися на випадок у такій серйозній справі, як приєднання до СОТ? У парламенті, як відомо, засідають далеко не бідні люди, але до американських чи російських колег їм іще далеченько. Тому відкриття вітчизняного ринку перед транснаціональними корпораціями для більшості з них автоматично означатиме коли не крах, то значні фінансові втрати, і необхідність грати за загальновизнаними, а не придуманими під себе правилами. Природно, до цього мало хто готовий.

Німецький політолог Александр Рар досить точно підмітив вказану національну особливість: «Психологічно Україна не зможе відкрити свій ринок для західного капіталу настільки, наскільки цього вимагають правила СОТ. Олігархічні структури, що мають в Україні велику вагу, чинитимуть спротив приєднанню. Українські олігархи бідніші західних концернів, а останні з радістю підуть на український ринок, як тільки буде забезпечено рівні правила гри». Про це переконливо свідчать статистичні дані про значне зростання іноземних інвестицій відразу після приєднання наших сусідів — Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, країн Балтії — до СОТ.

Звісно, приєднання не є панацеєю від усіх бід. Це лише потужний інструмент, який дозволяє (якщо добре знаєш, як їм користуватися) значно прискорити поступальний рух конкретної країни вперед, про що яскраво свідчить приклад Китаю та країн Балтії. У випадку ж неготовності місцевої еліти вступ до СОТ лише сприяє ще глибшому вгрузанню в болото злиднів і корупції. В умовах, коли двоє українців з трьох вимушені більшою чи меншою мірою обмежувати свій харчовий раціон, не мають задовільного медичного та пенсійного забезпечення, а відповідальність за всі свої біди покладають на владу та олігархів, розмірковувати про нашу готовність, м’яко кажучи, передчасно. І саме це, на мою думку, є нашою найбільшою інтеграційною проблемою.

Що ж до ймовірності приєднання України до СОТ вже у 2004 році, то в цьому питанні є вагомі причини залишатися песимістом. З осені поточного року українська політична еліта втягнеться у передвиборчі перегони. І в усіляких лобістів з’явиться чудова нагода торпедувати законопроекти по гармонізації вітчизняного законодавства, якщо вони хоча б якоюсь мірою обмежують фінансові інтереси та реальну владу певних груп. А от обіцянкам «прискорити» й «поглибити» не буде кінця…