Будинок, який заселиш ти

Голка, яка проколює мильну бульбашку, вилізає з геть несподіваного боку

Дахів достатньо, але їхня ціна...

Невеличка математична задача на логіку. За статистикою-2006, в Англії налічувалося 718 тисяч порожніх приміщень, понад 663 тисячі з них — житлові. Більша частина апартаментів пустує по півроку, а то й довше. Головною причиною їхнього запустіння є те, що ці самі житлові будинки й квартири за узвичаєними стандартами житловими можна назвати з деякою натяжкою, тобто вони підлягають капітальному або доволі серйозному ремонту. Водночас того ж року в країні було побудовано 185 тисяч одиниць нової житлоплощі. Разом маємо близько 850 тисяч перспективних будинків-фортець для створення сімейного затишку, робочої обстановки або маленької держави — це вже на розсуд мешканців.

Далі в умови задачі нахабно вкочується величезна мильна бульбашка, роздута зацікавленими людьми на ринку нерухомості. Завдяки їй маємо нові дані в умовах: у листопаді того ж 2006 року середня ціна на англійський будинок становила майже 207 тисяч фунтів стерлінгів. Середня ж по Англії рента житла в лютому цього року — 558 фунтів на місяць за двокімнатну квартиру. Тепер слід було б опустити величини, від яких однаково нічого не залежить, як-от: рівень життя й середньої зарплати. Відтак логічно напрошується запитання: навіщо сплачувати купу грошей за дах над головою, якщо цих дахів повнісінько на кожному кроці й під ними ніхто не живе?

Сквотер у законі

А в тому, що цих дахів повнісінько, можна переконатися дуже просто. Варто лише прогулятися вулицями й вуличками того ж таки Лондона. Що далі від центру, то таких апартаментів більше. Та й розпізнати нежилий будинок чи квартиру зазвичай легко — їхні двері й вікна відносно надійно забиті залізними листами. Чому «відносно» — буде далі. Ці листи й іще, мабуть, сигналізація, і є знаряддям захисту власників порожньої нерухомості від небажаного вторгнення зовні. Бо якщо в будинок хтось уліз не з примітивною метою пограбувати чи побешкетувати, а з насущною метою пожити, то в такому випадку на поліцію не завжди можна розраховувати. Заняття чужого порожнього приміщення з метою в ньому влаштуватися й пожити називається сквотуванням, а самих окупантів іменують сквотерами.

Неписаний закон «мій дім — моя фортеця» вже давно став для будь-якого англійця негласним писаним. На підтвердження цього сквотер, заселившись у порожнє помешкання, вивішує на дверях застереження, яке, ґрунтується на англійському кримінальному кодексі, розділ 6: «Візьміть до уваги, що ми живемо в цьому приміщенні, це наш дім і ми маємо намір тут залишитися... що будь-яке вторгнення або спроба вторгнення в це приміщення без нашого дозволу є кримінальним правопорушенням... якщо ви маєте намір насильно вторгнутися або погрожуєте насильницьким вторгненням у наш будинок, ми вживемо всіх заходів з тим, щоб вас піддали кримінальному покаранню, яке полягає в тюремному ув’язненні строком до 6 місяців, і/або штрафу до 5 тисяч фунтів...» (Legal Warning, Section 6 Criminal Law Act 1977 as amended by Criminal Justice and Public Order Act 1994). Після цього «той, хто сидить навпочіпки» (саме так перекладається з англійської squatter) деякий час сидить безвилазно в чотирьох стінах, аби захистити свою новоявлену фортецю від усіляких драконів: господарів зайнятого ним будинку чи квартири або їхніх агентів. Тим, хто намагається виманити його — хто батогом, хто пряником, сквотер зачитує цитати з того ж таки кодексу, зокрема й поліції.

Презумпція невинуватості

Стосунки сквотера з поліцією — взагалі окрема історія. Річ у тім, що поліція має право виставити сквотера за двері далеко не завжди. Вона може це зробити, наприклад, коли зайнятий будинок чи квартира є постійною резиденцією власника — мовляв, вийшов у магазин (поїхав у відпустку), повертаюся, а тут — сквотери. Але так буває вкрай рідко, адже сквотери зазвичай полюють на будинки, які давно й довго стоять порожні, оскільки це зменшує шанси на швидку появу їхніх власників. А у всіх інших випадках — ні, оскільки те, чим займається сквотер, є не кримінальним, а адміністративним правопорушенням, отже, розбиратися з нежданим гостем хазяїн повинен самостійно через суд. Щоправда, «пришити» сквотерові кримінал усе-таки можна — якщо наявні сліди злому. Але й тут рідко коли підкопаєшся, адже в кожного фахового сквотера в особистому арсеналі є все, що потрібно для чистої й акуратної роботи — від лома до кусачок по металу. Втім, найчастіше буває достатньо на провокаційне запитання «Як ви сюди потрапили?» відповісти «Двері/вікно були відчинені». Або на поліцейську цікавість «Чи ламали ви замок/залізні листи (про них уже згадувалося вище) на дверях?» урочисто й ображено парирувати «Ні!» (у цьому разі сквотерам навіть не доводитися брехати, просто людину, яка безпосередньо робила це, на момент розмови з поліцейськими відправляють погуляти). А далі вже настає презумпція невинності.

Поки дійде до суду

Так і виходить, що поки власник окупованої нерухомості збере всі потрібні документи, щоб подати на окупанта до суду, поки надасть суду ці документи, поки суд їх розгляне і винесе вирок, мине не місяць і не два. Іноді судові провадження тривають близько року, що дає сквотерові час обжитися на місцевості й навіть нагледіти собі потенційне нове житло. Правда, іноді бувають дивовижні хепі-енди. Власники, познайомившись зі сквотерами, доходять висновку, що ті є непоганими хлопцями, й залишають їх пожити на якихось мінімальних умовах — приміром, з умовою сплачувати рахунки за електроенергію. До того ж будинок буде підтримуватися в «жилому» стані, буде захищений від інших сквотерів. Бувають і взагалі «чудеса» — власник не з’являється: чи то помер, чи то поїхав, розбиратися особливо нема кому. Сквотер, що прожив у порожньому будинку 12 років, може стати його повноправним хазяїном. Але реальна картина така: життя на сквоті — це життя на валізах, оскільки ніколи не знаєш, коли тебе виселять — через півроку чи через тиждень.

Сквотер-банкір

Сквотерів можна розцінювати по-різному. Можна з погляду букви закону, можна з погляду справедливості-несправедливості. Якщо з першої позиції, то в Англії за законом кожна людина має право на житло. Якщо з другої — то чи є справедливість в таких величезних цінах на нерухомість за такої кількості порожніх будинків? Офіційно сквотери завжди вважалися людьми радикальними, антисоціальними, з численними політичними переконаннями. Можливо, тому, що далеко не всі могли зрозуміти, як можна жити в будинках, де часом немає гарячої води й електрики, що їх доводиться налагоджувати самим, де в кімнатах бруд, а в туалеті розбитий унітаз. Нові власники все ставлять на свої місця, перетворюючи мертве занехаяне приміщення в соціальний центр, кіноклуб, дискотеку чи майстерню художника. До слова сказати, сквотування — непоганий вихід для тих, хто в житті хоче займатися речами, які не приносять особливого прибутку, але оскільки доводиться звідкись брати гроші на оплату найманого житла, змушені ходити на постійну роботу, що забирає весь час і сили. Тобто раніше намалювати портрет сквотера було доволі просто. Аж поки в Англії не почала намічатися одна досить цікава тенденція.

Дедалі більше серед сквотерів можна зустріти людей сучасних звичайних професій — веб-дизайнерів, архітекторів, юристів і працівників банків. На їхніх банківських рахунках більш ніж достатньо грошей для оплати затишної відремонтованої квартирки з усіма зручностями. Вони молоді й розумні, вони грають на біржі, відкривають свої компанії і ходять по аукціонах нерухомості. Вони розуміють, що мильні бульбашки недовговічні й порожні. Вони знають, що тільки твір мистецтва може коштувати мільйони, а завищення цін на речі першої необхідності — це лише погана політика, яка найчастіше закінчується революцією. Тому вони беруть те, що потрібно, а не те, що підсовують. Отже, знають правильну відповідь на вирішення задачі. А це свідчить про те, що ера «золотої молоді» й неформалів в армійських черевиках підходить до логічного завершення. На зміну приходить нова конгрегація. Хто дасть їй ім’я?