Болісні, але не вбивчі

У статті "Послабити зашморг" ("Дзеркало тижня. Україна" №10 від 16.03. 2019 р.) йшлося про загальні підходи до оподаткування фізичних осіб-підприємців "соціальним податком" (ЄСВ) та низку кричущих викривлень, яких при цьому припускається держава, - загалом, про економічний бік справи.

Але намагання зібрати якомога більше ЄСВ призвело до таких самих викривлень у його адмініструванні, цього разу - стосовно підприємців як роботодавців. Встановлені чинним законодавством захмарні штрафи за допуск працівника до роботи без належного оформлення трудових відносин, разом із масованими перевірками, вже стали джерелом корупції та чинником погіршення ділового клімату.

Народні депутати кілька разів намагалися привести їх до рівня, який відповідав би справжній суспільній шкоді від такого роду порушень, але поки що їхні спроби провалилися. Є певні сподівання, що проблему зможе вирішити в комплексі поданий групою народних депутатів законопроект №10012 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення норм, які порушують права та законні інтереси фізичних осіб-підприємців".

Неоформлення або неналежне оформлення працівника є порушенням чинного законодавства, тому підлягає адміністративному покаранню. Але, за одним із базових принципів права, суворість покарання має відповідати суспільній значимості провини. У нашому випадку цей принцип вочевидь порушено. А саме: якщо перевірка виявляє на підприємстві працівника, допущеного до роботи без належним чином оформленого трудового договору або оформленого на неповний робочий час; або такого, про якого працедавець не повідомив податкові органи, розмір штрафу, що накладається на працедавця, сягає 30 мінімальних зарплат (МЗП) - понад 125 тис. грн, згідно з проектом бюджету на 2019 р. Недопуск перевіряльника карається штрафом у 100 МЗП.

З одного боку, принаймні для ФОП, такий штраф - зазвичай вбивчий для бізнесу, адже його розмір становить близько 20% середнього річного обороту платника податку 2 групи єдиного податку (ЄП), що використовує найману працю, або близько 12% для такого платника на 3 гр. ЄП. Таким чином, у разі виявлення зазначеного порушення відповідний бізнес майже напевно збанкрутує; всі зайняті й сам підприємець стають безробітними, принаймні на певний час; відповідно, суспільний добробут зменшується на створену цим підприємством додану вартість, а бюджет навіки втрачає надходження від нього. Для ФОП 3 групи - це близько 55 тис. грн на рік тільки власне єдиного податку. Також, непрямо, втрачаються надходження від ПДВ з витрат, що їх здійснювали сам підприємець та його наймані працівники, хай і неоформлені. Звісно, згодом усі вони, мабуть, знайдуть нову роботу, але не конче в Україні й напевно нижче оплачувану (відповідно, швидше за все - менш корисну для суспільства). Сумнівно, що такий результат - суспільно-вигідний і виправдовує користь (якщо така є) від покарання правопорушника.

З іншого боку, штраф у розмірі 30 МЗП відповідає обсягу ЄСВ, який, за нинішньою ставкою, був би сплачений за працівника, що отримує МЗП упродовж понад 11 років, - тоді як коефіцієнт обороту робочої сили останніми роками становить 25-30% (і це на підприємствах із кількістю зайнятих від 10 осіб, у меншому бізнесі він зазвичай ще більший), тож у середньому працівник на одному місці роботи затримується на 3-4 роки. Таким чином, штраф приблизно втричі перевищує потенційні надходження, яких недоотримала держава.

Тим часом штрафи з інших видів податків, згідно зі ст.11 ПКУ, коливаються здебільшого у межах 10-50% від несплаченого податку, в поодиноких випадках сягаючи 100%, але не більше. В абсолютних цифрах, найвищі суми штрафів передбачено за неподання звіту про контрольовані операції з трансфертного ціноутворення - до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи. Це єдиний випадок, коли застосовуються штрафи, співмірні тим, які є предметом обговорення зазначеного розділу. Але трансфертне ціноутворення у великомасштабних зовнішньоекономічних операціях на сьогодні - найширший спосіб уникнення оподаткування в Україні з оборотом у багато мільярдів доларів, причому втрати бюджету на одній операції можуть сягати десятків мільйонів гривень, що в сотні разів перевищує розміри ЄСВ, не сплаченого за неоформленого працівника. Немає логіки в тому, що несплата саме податку на працю вважається тяжчим злочином, ніж несплата інших податків. Якщо ж розглядати це питання у площині трудових відносин, то й тут максимальний розмір штрафів за їх порушення (зокрема у сфері оплати праці), згідно з КЗпП, становить 10 МЗП.

Надмірний розмір штрафу, за ідеєю авторів цієї норми, має відлякувати підприємців від такого роду порушень. Але, як добре відомо з практичного досвіду в інших сферах боротьби з правопорушеннями, суворість покарання не є замінником його невідворотності - яку, в цьому випадку, вочевидь неможливо забезпечити доти, доки сумарне навантаження на оплату праці сприймається суспільством як надмірне. Таке сприйняття пов'язане з фундаментальними факторами, такими як якість державного управління та традиції, і тому не може бути подолане у стислі терміни. А спроба запровадити надміру суворі санкції за порушення, яке не сприймається суспільством як тяжке, неминуче веде до корупції, надто у країні зі слабкими державними інституціями. Більше того, сама собою наявність таких корупційних уразливостей заважає зміцнювати ці інституції та очищати їх від корупції. В даному випадку це може виявитися меншим суспільним злом, ніж від буквального застосування штрафів, із відповідними наслідками для економіки, описаними вище, - але навіть у такому разі це навряд чи виправдає шкоду, завдану такою корупцією суспільній моралі.

Крім того, загроза вбивчого штрафу ставить легального підприємця у малому бізнесі перед вибором: припиняти порушення чи йти в повну "тінь", аби перевірка просто не мала змоги його знайти. Раціональний вибір залежить від балансу вигод і витрат у кожному з варіантів. Офіційне оформлення працівників означає істотне підвищення сукупних витрат на оплату праці, а також дотримання норм КЗпП (у тому числі неможливості звільнити працівника, який неналежним чином виконує свої обов'язки, або за підозрою в нечесності) та ускладнення адміністративної роботи. Перехід у повну "тінь" ускладнює зростання бізнесу та трохи підвищує ризики. Видається досить імовірним, що, з нинішнім розміром нарахувань на оплату праці та ПДФО, а також наявністю соціалістичного КЗпП вкупі з обтяжливим адмініструванням обліку кадрів, цей баланс буде переважно зміщено у бік тінізації, принаймні для тієї більшості малого бізнесу, яка не планує істотного зростання або наразі не бачить для нього перспектив. Імовірно, замість детінізації вбивчі штрафи призведуть до протилежних наслідків.

Тим часом штраф у розмірі 10 МЗП все ще залишається дуже обтяжливим для підприємства, надто якщо там працюють неоформленими багато співробітників. Але такий штраф - співмірний як із покаранням за інші схожі за тяжкістю провини, так і з податковими зобов'язаннями, - тобто він є здебільшого болісним, але не вбивчим.

Звісно, зазначені в цій та попередній статтях пропозиції, які увійшли до законопроекту №10012, не вирішують проблем, а тільки пом'якшують їх. ЄСВ перестане бути проблемою, тільки коли його скасують взагалі, а для цього треба перебудувати пенсійну систему. Це надважливе, проте дуже амбітне завдання, вирішення якого розтягнеться не на один рік. Воно, безумовно, залишається на порядку денному реформаторів, але поки що пропонується виправити хоча б найбільш кричущі перекоси.