Без заробітчан. Як уряд безробітних рахував

Мабуть, дехто пам’ятає старий анекдот про те, як єврей-крамар давав решту покупцеві в крамниці. Згідно з його арифметикою двічі по сорок копійок виходило рубль сорок. Схоже, цей математичний «парадокс» узяв на своє озброєння й уряд Віктора Януковича. Йдеться про методику й дані підрахунку рівня безробіття в Україні за минулий рік.

Єврейська арифметика Кабміну

Однак усе своєю чергою. 24 січня на брифінгу в Кабінеті міністрів віце-прем’єр з гуманітарних питань та «шанувальник» «узкого круга украиноязычной интеллигенции» Дмитро Табачник бадьоро відрапортував про соціальні досягнення уряду. Зокрема, він без зайвої скромності похвалився, що на кінець року рівень безробіття в Україні сягнув нечувано низького рівня в 6% і додав, що за цим показником Україна подібна до Великої Британії — країни з одним з найнижчих рівнів безробіття в Західній Європі...

Минув тиждень, і 31 січня після чергового засідання Кабінету міністрів уже інший урядовець — міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв — знову на брифінгу так само вихваляв соціальні здобутки уряду. Під час виступу Папієва авторові цих рядків пригадалися слова Дмитра Табачника про безробіття в Україні, а саме — про підозріло низький його рівень. Цифра в 6% видалася, м’яко кажучи, сумнівною.

Судіть самі. В Україні проживає близько 46,5 млн. громадян, з них реально працездатного віку — з 17 років (після здобуття повної середньої або професійно-технічної освіти, а також студентів вузів, які зазвичай теж працюють) і до пенсійного віку 55 років для жінок та 60 років для чоловіків — максимум близько 35 млн. людей. Отже, 6% від цього числа дають 2,1 млн. І це при тому, що за кордоном постійно перебуває, за різними неофіційними (тому що офіційної статистики не існує) даними, від 1 до 6 млн. заробітчан.

Голова парламентського комітету з питань нацбезпеки і оборони Анатолій Кінах на днях заявив, говорячи про загрозу втрати Україною кваліфікованих кадрів, що за кордоном працюють 4 млн. українських громадян. У нас немає підстав не довіряти обізнаності колишнього голови РНБО, і тому для подальших розрахунків візьмемо на озброєння це число.

Ідемо далі. Якщо врахувати цих 4 млн., що де-факто і де-юре в Україні не працюють, і додати до них ще 2,1 млн., то отримаємо майже 17,5%.

Методика — крайня

Читач може запитати, чому необхідно додавати заробітчан, а не включати їх в «урядові» 6%. По-перше, тому, що навіть самі заробітчани дають близько 12% безробіття. А, по-друге, тому, що, виявляється, методика, за якою ведеться облік числа безробітних українців, заробітчан ВЗАГАЛІ не враховує, що й підтвердив Михайло Папієв. На запитання, чи були враховані в обчисленні рівня безробіття, громадяни, що працюють за межами України, він відповів, що методика обрахунку не дає змоги це зробити.

Міністр розповів, як здійснюється підрахунок. «Береться статистична вибірка домогосподарств, де наявні люди, що не виїхали, а живуть тут, і вони заповнюють відповідну анкету, і всі дані з регіонів надсилаються для підбиття підсумків до Державного комітету статистики». Далі Михайло Папієв розповів, що це — методика Міжнародної організації праці, яка включає до свого опитування громадян віком від 15 (!) до 70 (!!!) років, і що нею послуговуються європейські країни, зокрема Польща, Велика Британія, Німеччина...

Зупинімося детальніше на цій методиці. Не знаємо, як там у Британії, а в Україні люди в переважній більшості в 69 і навіть 60 років не працюють з тієї простої причини, що з нашим рівнем життя не доживають до такого віку. І навіть якщо врахувати тих відносно здорових пенсіонерів, що мають ще силу працювати, то очевидно, що більшість із них працюють не від жадібності до грошей, а у зв’язку з «великими» пенсіями.

Окрім того, викликає здивування і нижня межа працездатності. Даруйте, панове урядовці, але в 15—17 років юним громадянам України ліпше заробляти не гривні, а хороші оцінки в школі, щоб у майбутньому заробити цих самих гривень якомога більше.

Ситуація із працездатним віком від 15 до 75 нагадує старий комедійний фільм про Гітлера, де голос за кадром повідомляє, що Фюрер у зв’язку з наступом ворога на Берлін оголосив про мобілізацію німців віком від 15 до 75 років. Про Гітлера — смішно, а про наш уряд-мобілізатор дітей і пенсіонерів на трудові подвиги — не дуже.

До речі, в бесіді з автором цього матеріалу Михайло Папієв здивувався, чому не можна вважати заробітчан працюючими, «адже вони працюють», — сказав міністр.

Так, вони працюють — за кордоном, переважно нелегально і за невеликі для країн перебування гроші, роками не бачать своїх дітей і батьків, зате щорічно інвестують в українську економіку мільярди, які складаються з коштів, що їх вони надсилають своїм родинам.

Можливо, таке працевлаштування уряд вважає своєю заслугою? Насправді ж влада, схоже, списала з рахунків мільйони працездатних громадян, оскільки навіть не враховує їх у статистиці.

Хоч що кажіть, а справа Сергія Ківалова, на прізвисько «Підрахуй», живе, процвітає і шириться, у сенсі поширюється не тільки на сферу діяльності ЦВК, а й на Держкомстатистики і діяльність міністерств.

Звісно, в усьому винна методика, а не урядовці. Проте, як відомо, ЦВК теж рахувала голоси виборців за специфічною методикою, оцінку якій дав Верховний суд.

У даній же ситуації покладатися на суд не доводиться, проте з неї є щонайменше два можливі виходи: змінити методику, а ліпше — уряд, який замість реальних показників демонструє «фільчину грамоту», а вину за все звалює на закордонних творців недосконалої методики.

Висновки

Їх багато, але найпрагматичніший із них — слід із великою обережністю ставитися до офіційних урядових рапортів, у яких мало не щодня декларується «поліпшення нашого життя вже сьогодні», а насправді «маємо те, що маємо».

І ще. Віктор Ющенко, балотуючись на посаду президента, десятки разів повторював тезу своєї програми про створення 5 млн. робочих місць за 5 років. Проте якщо і надалі робочі місця творитимуться в такий спосіб, то невдовзі в нашій державі виявиться дефіцит робочих рук.