Без права на порятунок

На українських шахтах масово порушуються вимоги техніки безпеки

За роки незалежності України в результаті 41 великої аварії на вугільних шахтах загинуло 887 шахтарів. Тому питання безпеки для гірничодобувної галузі завжди є першочерговими. Однак сьогодні в Україні державні органи фактично перестали контролювати виконання вимог правил безпеки й заплющують очі на масові порушення на вугільних і рудних шахтах. Склалася критична ситуація із забезпеченням гірників і співробітників воєнізованих гірничорятувальних частин (ВГРЧ) засобами індивідуального захисту органів дихання (саморятівниками й ізолюючими респіраторами). Виправдання директори підприємств і держчиновники шукають у недостатньому фінансуванні й важкій економічній ситуації. Але чи тільки в цьому річ?

У розпорядженні редакції є документ, який далекому від життя шахтарів громадянинові може здатися малозначним. Однак у Незалежної профспілки гірників України (НПГУ), звідки він до нас і потрапив, він викликає шквал емоцій і праведного обурення. По суті, цей папір наочно, у концентрованій формі, демонструє купу нинішніх проблем з безпекою праці гірників.

Листом від 10.03.2016 р. №02/371 за підписом першого заступника начальника Головного управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Донецькій області М.Кишканя на підставі заходів шахти Краснолиманська і листа Красноармійського міського управління Держсанепідслужби з посиланням на право, надане ст. 29 Закону "Про охорону праці", шахті Краснолиманська дозволено виконувати повторне тренування в "димній" камері двох підземних працівників, використовуючи при цьому один індивідуальний (!) саморятівник (СР) на двох; а також спускати в шахту підземних працівників, які не пройшли повторного тренування в "димній" камері. Показово, що кандидатуру керівника обласного управління Держпраці затверджує голова ДСУПП за погодженням з міністром соціальної політики. Виходить, вищі органи влади готові розділити відповідальність за подібні "експерименти" на шахтах?

Як показує світова статистика, протягом року задіюються для порятунку життя близько 5% діючих СР. При цьому нині самих лише СР українського виробництва по всьому світі експлуатується близько 500 тис. Іншими словами, це 25 тис. урятованих життів шахтарів щорічно!

Згідно з Правилами безпеки у вугільних шахтах, керівництво шахти має організувати в "димній" камері навчання правилам умикання й використання СР для нових підземних працівників і раз на два роки проводити повторні тренування шахтарів. При цьому люди повинні тренуватися правильно реагувати на задимлення навколишнього простору, правильно включатися в СР і дихати в ньому. Саме ці принципові, виписані смертями, Правила безпеки й дозволяє порушити згаданий вище лист Держпраці - органу, що здійснює державний нагляд за дотриманням Законів і норм у сфері охорони праці (ОП) на вугільних шахтах.

Виправдовуючись нестачею СР для проведення тренувань, відсутністю грошей на їх закупівлю, керівництво шахт почало практикувати навчання кількох людей на одному списаному саморятівнику. Лише перший з них справді вчиться, як правильно вмикатися в СР, розкрити його, запустити й дихати. Потім він знімає апарат, горілкою протирає загубник і передає наступному. Подихали - розпишіться, що ви пройшли тренування. Це приблизно те саме, якби пілоту видавали посвідчення на підставі того, що він уже після зльоту, проведеного інструктором, у польоті потримався за штурвал. Використання списаного обладнання, від якого залежить життя гірників, саме по собі є кричущим фактом. Подібної практики немає в жодній країні світу. Однак відповідальності за це в нас ніхто не несе.

Більше того, лист, що дозволяє проводити такі "тренування", далеко не єдиний. В останні два роки листи з рішеннями про зміну строків застосування вимог нормативних актів щодо ОП з посиланням на ст. 29 Закону "Про охорону праці" стали сумною практикою для регіональних структур Держпраці, стверджують шахтарі.

"Популярна" серед керівників шахт ст. 29 дозволяє роботодавцеві "у випадку неможливості повністю усунути небезпечні й шкідливі для здоров'я умови праці" звернутися з клопотанням про встановлення необхідного терміну для виконання заходів із приведення умов праці на виробництві або робочому місці у відповідність до нормативних вимог. Держпраці розглядає клопотання і за наявності підстав може як виняток ухвалити рішення про встановлення іншого терміну застосування вимог нормативних актів щодо ОП.

Керівники служби Держпраці при цьому дозволяють не тільки тренування кількох працівників з одним саморятівником, а й тимчасово зменшувати загальну кількість засобів захисту на шахті до явочного складу працівників. Хоча СР має бути індивідуально закріплений за кожним гірником. Слід зазначити, що відповідно до правил експлуатації саморятівник має бути закріплений за конкретною людиною, і тільки в цьому разі гарантується термін експлуатації 5 років. Але це положення постійно порушується. Практика, коли той самий СР передається шахтарями "з рук у руки" і замість однієї зміни на добу експлуатується дві–три, досить поширена. У результаті такої експлуатації речовина, що містить хімічно зв'язаний кисень, зазнає додаткових навантажень і втрачає свої властивості. Це загрожує тим, що саморятівник, навіть не прослуживши 5 відпущених виробником років, може не відпрацювати номінальний час захисної дії в екстремальній ситуації.

"Ми купували СР у минулому й позаминулому році і повністю ними забезпечені, - каже Олександр Стойловський, головний інженер шахти "Надія". - Але згодом проблема може виникнути й у нас. І до війни ціни на СР зашкалювали. А зараз вони продаються за ціною 7300 грн. Навіть якщо шахті треба буде 100 шт., то виходить сума понад 700 тис. грн, а якщо 500 - то 3,65 млн. Тому керівники шахт законними й незаконними методами продовжують терміни експлуатації наявних СР і не купують нічого. Якщо ж ми їх усе ж таки купимо, то нам не вистачить грошей на виплату зарплати". Психологія керівників, на превеликий жаль, не змінюється - зберегти копійку важливіше, ніж убезпечити життя людини. Такою логікою вони керуються і вибудовуючи стосунки з трудовим колективом, пропонуючи угоду: "Зарплата - замість засобів індивідуального захисту". Тим більше в ситуації, коли шахти, нарікаючи на брак коштів і високу вартість обладнання, не зменшують закупівлі засобів захисту до вимушеного мінімуму, а просто перестають їх купувати. Абсурду ситуації додає також той факт, що неофіційно на українському ринку надається підтримка польським виробникам СР, чия продукція дорожча за вітчизняну більш ніж удвічі. Керівники держшахт зазначають, що питання охорони праці у вугільній галузі багато в чому залежать від політики держави, причому коригувати її для захисту гірників, схоже, ніхто не збирається - немає ні листів, ні службових записок, ні доповідних про жалюгідний стан справ із засобами захисту на підприємствах.

"СР завжди не вистачало. Просто раніше завжди була держпрограма, що виділяє кошти на ці цілі, - вважає Олександр Шевченко, заступник гендиректора ДП "Селидіввугілля". Цими аргументами керується більшість керівників шахт.

І сьогодні ми можемо спостерігати жахливу статистику. Якщо у 2012-2014 рр. тільки держшахти купували по 9,5 тис. СР на рік, то в 2015-му - усього 76 шт., а в 1-му кварталі 2016 р. - жодного. У держбюджеті на ці цілі не передбачено жодної гривні. Зазвичай шахти закуповували СР за рахунок коштів держпідтримки. Зараз шахтам виділяють кошти від реалізації вугілля для закриття поточних питань, у т.ч. і питань охорони праці. За результатами I кварталу 2016 р. шахтам з виручених грошей виділили 30 млн грн на вирішення питань щодо ОП. Але це тільки 30% від потреби.

При цьому згідно з даними, наданими редакції службою Держпраці, станом на 01.06.2016 р. забезпеченість СР державних вугільних підприємств Міненерговугілля становить 72% (засобів індивідуального захисту не вистачає майже 10 тисячам гірників).

Не набагато краща ситуація на приватних шахтах. Середня забезпеченість СР там становить 92% щодо облікової чисельності. Так, у листі голови Обласного об'єднання НПГУ Західного Донбасу №69 від 29.03.2016 р. В.Грека значиться, що загальна нестача СР у "ДТЕК Павлоградвугілля" становить 1247 шт.

"Не дай Боже аварія - люди гинутимуть. У 2002 р. на шахті "Україна" загинуло
35 людей, - згадує Михайло Волинець, лідер НПГУ. - Сьогодні гірники при працевлаштуванні змушені самі купувати не тільки СР, а й спецодяг. Ще й хабар дають".

"Такого в нас ще ніколи не було, - скаржиться Віктор Турманов, голова Профспілки працівників вугільної промисловості. - У нас сьогодні ні копійки не відпускається на охорону праці. Придбати СР своїм коштом підприємства не можуть. Вони й так на ладан дихають. Навіть зарплати виплачуються з великою затримкою. Охорону праці й безпеку перетворили на ніщо. Розформували держтехнагляд. Усіх фахівців розігнали. Трапиться лихо - нікому буде розбиратися". При цьому й штат самої Держпраці значно недоукомплектований. Як може служба в таких умовах ефективно контролювати дотримання правил безпеки в галузі? Виходить, що доки грім не вдарить - мужик не перехреститься. Однак коли в ролі "мужика" виступають держчиновники вищого рівня і перші керівники вугільних підприємств, це виглядає досить тривожно, насамперед для гірників.

У 2016 р. фахівцями Держпраці були відзначені порушення стану ОП і правил безпеки в частині забезпечення працівників підприємств СР на 30 шахтах, підконтрольних Міненерговугілля. За даними експертів, у зв'язку із цим до МЕВП було надіслано лист з вимогою усунути це порушення. Чи була реакція на цей лист з боку міністерства, а найголовніше - чи був результат - ніхто не знає.

"Коли термін гарантії СР закінчуватиметься, люди все одно з ними ходитимуть. Хоча після п'яти років експлуатації гарантії, що СР нормально відпрацює, ніхто не дасть", - повідомив на умовах анонімності заступник директора шахти з охорони праці. Фактично, експлуатуючи це обладнання у дво-, тризмінному режимі або продовжуючи термін його експлуатації понад 5 років, шахти беруть на себе відповідальність за життя людей.

Складнощі з відновленням парку засобів індивідуального захисту органів дихання є й у гірничих рятувальників. ВГРЧ використовують не СР, а респіратори з терміном дії дві і чотири години. Але і їм засоби виділяються практично лише на придбання запчастин і ремонт засобів захисту. У результаті в екіпіруванні рятувальників можна зустріти респіратори навіть 1987 р. випуску.

"У нас є і респіратори, і СР як резервні. Фінансування тільки не вистачає, - каже Олександр Штода, заступник начальника Центрального штабу Державної воєнізованої гірничорятувальної служби. - У нас респіратор закріплений за конкретною людиною, яка розуміє, що йому буде зобов'язана життям у випадку екстремальної ситуації. Тому вона його сама обслуговує, стежить за його технічним станом. І якщо термін експлуатації сплив, респіратор щомісяця перевіряється. Тільки на цьому й виживаємо. Фінансування вистачає лише на запчастини для ремонту й технічного обслуговування".

Гірничорятувальники чудово розуміють, що такий стан речей не передбачений нормативною базою. "Але якось існувати треба, - додає О.Штода. - Я ж не можу не виїхати на аварію, сказавши, що в мене неробочий респіратор…"

Проблема ще й у тому, що контроль ВГРЧ за шахтами має рекомендаційний характер. Тоді як Держпраці має повне право зупиняти роботи до усунення виявлених порушень правил безпеки, однак не користується цими повноваженнями і своєю бездіяльністю потурає подальшим порушенням.

Очевидно, що відсутність фінансів не може бути причиною відходу від вимог ОП, написаних кров'ю. Дорожнеча й підвищення цін на обладнання, на що нарікають вуглярі, як аргументи також неспроможні. На світовому ринку є цілий ряд виробників подібної продукції. І на сьогодні в Україну активно заходять китайські, російські й польські виробники СР. Цьому сприяють надто ліберальні умови сертифікації. Фактично 24 експертно-технічні центри, що входять до структури Держпраці, видають сертифікати, які просто підтверджують наявність у виробників певного переліку документів, проте не проводять повноцінних випробувань обладнання й досліджень у вітчизняних лабораторіях. Таким чином, продукція іноземних виробників у спрощеному порядку отримує дозвільні документи і допускається до реалізації на території України. При цьому польський виробник у себе на батьківщині цього року вже відкликав свою продукцію з шахт через проблеми з якістю. Відтак польські шахти почали віддавати перевагу українській продукції, яка більш ніж удвічі дешевша за місцеві аналоги і демонструє повну відповідність усім вимогам безпеки. Що ж до китайських СР, відомі випадки, коли виробники з КНР копіювали зовнішній вигляд українських саморятівників, не забезпечуючи необхідного рівня якості. Також останнім часом в Україну почали проникати "гаражні" виробники з РФ. Зауважимо, що в українських СР, на відміну від європейських і китайських, за всю історію не було жодної рекламації.

Сьогодні, щоб виконати вимогу закону про охорону праці, необхідно разово закупити тільки на держшахти 9,2 тис. СР. При цьому всі розуміють, що рано чи пізно вирішувати проблему й закуповувати засоби захисту все одно доведеться. Однак Держпраці продовжує давати шахтам дозволи не купувати засобів захисту в необхідному обсязі й не здійснює ефективного контролю їх наявності. Що мимоволі наводить на думку про корупційну складову проблеми. Тим самим створюється штучно відкладений попит на СР. А масштаб проблеми зростає як сніжна лавина.

Керівники Держпраці не мають права "зважати на становище" шахт, але роблять це, прикриваючись у тому числі діючим в Україні мораторієм на проведення перевірок підприємств. При цьому в самій службі розуміють, що поширення його дії на шахти - підприємства підвищеної небезпеки, м'яко кажучи, помилкове. Керівництво Служби робило кілька спроб розібратися: мораторій стосується тільки податкових перевірок чи й їхньої діяльності? Однак, як випливає з листа, підписаного першим заступником голови Держслужби з питань праці Олегом Павлюком, задовольнилося відсутністю відповіді від Мін'юсту. Хоча, по-хорошому, через критичну ситуацію з дотриманням правил техніки безпеки на шахтах саме ця організація мала першою бити на сполох і порушувати питання про зняття мораторію щодо вугільних підприємств. Як, власне й профспілки, які поки що обрали досить пасивну позицію. Спільні зусилля громадських організацій і відповідних державних служб могли б зробити контроль за дотриманням правил охорони праці більш ефективним. Але цього не відбувається. Тим часом вугілля видобувається дедалі менше, а його ціна, вимірювана в людських життях, на жаль, не знижується…