Аж 18 квартир на рік

Кожна третя молода людина в Україні віком від 18 до 34 років живе разом із батьками. Власне житло є лише у 16% опитаних, 20% живуть у гуртожитках, а ще 27% орендують житло - такі результати недавнього опитування ЮНІСЕФ.

При цьому більшість респондентів відповіли, що забезпечення житлом для них актуальне питання, а найоптимальнішим варіантом його вирішення називали державний іпотечний кредит з пільговою відсотковою ставкою.

Проте ось уже третій рік замість необхідного мільярда гривень на вирішення житлових проблем молодих сімей держава виділяє лише 10%. Тобто не більше 100 млн грн на рік.

Христина К., колишня директорка одного зі львівських магазинів, нині перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Дуже тішиться маленькою донечкою. Зі своїм чоловіком вона познайомилася на заробітках у Москві. Кілька років тому вони повернулися додому, але жити з батьками не захотіли, тож винайняли квартиру за 5 тис. грн. Народження донечки принесло багато радості, водночас істотно зменшило сімейний бюджет.

"Добре, що наш знайомий їздить до Польщі і привозить дешеві дитячі памперси. Інакше вся державна допомога на дитину, яка становить близько 900 гривень, пішла б на їх придбання", - каже Христина. Та навіть попри фінансові складнощі переїжджати до котрогось із батьків наміру не мають. "З милим рай і в курені", - жартує молода жінка.

Проте коли серйозно, то вони дуже хотіли б мати свою квартиру. Але поки що грошей на власне житло в них немає, не мають їх і батьки. Отож розраховувати подружжя може лише на себе. Коли це буде - не знає.

"Ситуація з житлом для молоді в Україні жахлива, - каже керівник студентського самоврядування Національного університету "Львівська політехніка", студентський мер Львова Олександр Николяк. - У нас дуже багато науковців мешкають в орендованих квартирах, гуртожитках. Вартість проживання - від 5 до 7 тисяч гривень, - це доволі великі гроші. При цьому посадовий оклад доцента НУ "Львівська політехніка" становить близько 8 тисяч гривень, асистента - 4 тисячі. Тому багато молодих науковців їдуть працювати за кордон".

За його словами, молодіжне кредитування житла - дуже хороша можливість. Але якщо в черзі на отримання житла в університеті стоять люди з 1982 р., серед яких чорнобильці, багатодітні сім'ї, і якщо вони досі не отримали житла, що казати про інших! "Коли кандидати в народні депутати йдуть на вибори, то у своїх програмах декларують пріоритетність молодіжного кредитування, а коли приходять до влади, то вже наступного дня забувають про свої обіцянки. У цих питаннях без сильного політичного лобі нічого робити", - зазначає О. Николяк.

Однією з небагатьох соціальних програм, яка дозволяє молодим сім'ям вирішити свої житлові проблеми, є "Державна програма забезпечення молоді житлом на 2013-2020 роки". Загалом, за роки її існування забезпечено понад 38 тис. молодих сімей. Але до вирішення житлової проблеми ще далеко.

Сьогодні лише у львівському офісі "Держмолодьжитла" в черзі на надання пільгових довготермінових державних кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла зареєстровано 513 громадян. Ще 430 львів'ян різного віку бажають скористатися програмою "Доступне житло".

Як розповіла заступниця директора Львівського регіонального управління "Держмолодьжитло" Ірина Пеленичка, на 2019 рік на реалізацію молодіжних житлових програм з бюджету міста Львова буде виділено 12 609 730 гривень і 1 824 901 гривень - з обласного бюджету. Але цього, за її словами, має вистачити на забезпечення житлом близько 18-20 осіб.

Найбільш приваблива для молоді - програма пільгового молодіжного кредитування під 3%. Проте є низка жорстких вимог. Насамперед - вік претендентів не повинен перевищувати 35 років, вони мають перебувати на квартирній черзі, реально потребувати поліпшення житлових умов, бути кредитоспроможними тощо.

Але якщо у вас удома, звідки ви приїхали, в містах Миколаєві чи Радехові, є великий батьківський будинок або на роботі частину заробітної плати виплачують у "конверті" - вам ні на що розраховувати. У комісіях міськради, швидше за все, також відмовлять, якщо молода людина без пари. Нині акцент на виділення коштів робиться на внутрішньо переміщених осіб та учасників АТО. Для них величина держпідтримки становить 50%, для інших громадян - 30%.

Всього ж в Україні налічується понад 600 тисяч молодих людей, які потребують поліпшення житлових умов. Крім того, до цього списку слід додати близько 250 тисяч учасників АТО і 1300 тисяч внутрішньо переміщених осіб.

Ще 15 років тому, через рік після прийняття Закону України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", молоді, чи не єдиний раз, із Держбюджету було виділено рекордну суму на пільгове житлове кредитування - 122 мільйонів гривень. Але вже у 2005–2008 роках державні установи втрачають увагу до забезпечення молоді житлом. Надалі стан із кредитуванням молодіжних програм цілком залежав від активності окремих депутатів та політичної ситуації в Україні.

Минулими роками (2014–2017) програми взагалі не фінансували з державного бюджету. Відомі випадки, коли через відсутність фінансування молоді сім'ї виселяли з уже частково оплачених квартир. Фінансування пільгового кредитування молоді здійснювалося лише з місцевих бюджетів за місцевими житловими програмами.

"Державні програми доступного житла і пільгового кредитування фінансуються вкрай недостатньо, - розповідає голова правління Держмолодьжитла Сергій Комнатний. - Бюджетні запити, які ми подаємо третій рік поспіль, фінансуються лише на 10%. Просимо один мільярд, а дають 100 мільйонів гривень. Поряд із цим, в Україні діють 110 регіональних програм для різних категорій населення. Найактивніші - Харків, Миколаїв, Херсон, Львів і Полтава. Значно гірше ці питання вирішуються в Києві, Одесі, в Донецькій та Кіровоградській областях. Пояснення одне - на це бракує коштів.

Утім, вихід із ситуації є. Якщо аналізувати досвід європейських країн, а особливо країн, які пройшли через військові конфлікти, то жодна з них своїм внутрішнім фінансовим ресурсом не змогла досягти значних результатів у питаннях забезпечення житлом соціально незахищених громадян. Це, зокрема, балканські країни - Хорватія, Албанія, Боснія і Герцеговина, а ще - Грузія. Завдяки дешевим кредитним коштам Банку розвитку Ради Європи (БРРЄ) як спеціальної інституції вони практично вирішили ці питання. Парламентська Асамблея Ради Європи теж готова допомогти й Україні. У своїй резолюції під номером 2198 вона рекомендує Україні почати співпрацю з банком. До банку має звернутися Україна і почати переговори про вступ. Своєю чергою, кошти Банку розвитку Ради Європи можна використовувати на підтримку житлових проектів для уразливих верств населення України, у тому числі внутрішньо переміщених осіб, які потребують постійного житла, проєктів реконструкції, а також медичних та освітніх установ у найбільш зруйнованих районах".

На жаль, Україна не веде перемовин про умови членства в цьому банку. Більше того, в Україні немає державної стратегії вирішення проблем вимушених переселенців. Цю політику повинне ініціювати Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Багато що залежить від політичної волі влади.

Залишається сподіватися, що нинішній уряд зверне увагу на цей банк, і Україна зможе залучити нові позабюджетні кошти на вирішення житлових програм.

Коментар завідувача відділом розвитку територіальних громад і транскордонного співробітництва Інституту регіональних досліджень НАН України Віктора Борщевського:

- Більшість держав стимулюють не програми з надання кредитів чи молодіжного будівництва. Там є стимулювання певних соціальних програм і стереотипів поведінки. Зокрема програм для розвитку підприємництва. Молодим людям допомагають увійти в бізнес, заробити гроші і самим вирішити свої проблеми. Проте це питання не одного дня.