А ТО РОЗКРИЮТЬ І ПРИРУЧАТЬ ДО АГРЕСІЇ ЗЗОВНІ ГОТУЙТЕСЯ ЗАВЧАСНО

Поїхати у відпустку або розслабитися на майбутніх різдвяних канікулах і майже водночас втратити контроль над рідним підприємством — ось «райдужна» перспективочка, яка останнім часом нависає, мов дамоклів меч, над керівником закритого акціонерного товариства (ЗАТ). А таких у нас, як відомо, дві третини (близько 23 тис.) від загальної кількості «акціонерок». Більшою мірою це стосується успішних ЗАТ. Життя переконує: надто вже вони привабливі для новоспечених вітчизняних інвесторів. Причому спокушають тих не лише своїми виробничими досягненнями, а й силою-силенною малих акціонерів. Адже утворювалися ці ЗАТ у ході приватизації, коли акції перепадали масовим інвесторам, як крихти від уже з’їденого пирога — голубам. Тоді нікому й на думку не могло спасти, що хтось може зазіхнути на закрите АТ. Здавалося, закон «Про господарчі товариства» й установчі документи чітко розмежували — що для спільного користування, а що для вузького кола своїх, тим самим захистивши родинну зграю від проникнення чужаків. Не життя, а малина. Тільки хорошого, як відомо, не буває багато і довго. Тим більше з урахуванням специфіки нашої країни.

Основна хвиля приватизації спала. Ринки поділено. Але грошей менше не стало, радше навпаки — підприємства стали на ноги, зміцніли, їм хочеться рости, причому рости якнайшвидше. Конкуренція — штука жорстка. Що накажете в такій ситуації робити? Куди подіти підпираючий ресурс? Ось і стали дедалі пильніше позирати набік, переважно чомусь на своїх процвітаючих «колег» по бізнесу. Втім, зрозуміло чому. Адже можна відразу вбити двох зайців. По-перше, прибрати з ринку міцного конкурента. По-друге, змусити його працювати на себе. І послабилися неприступні, здавалося б, редути законодавства. Оголилися його розпливчастість і недосконалість. Як наслідок, зросла спокуса серед агресивніших особин із популяції ЗАТ укусити своїх родичів. Що як вийде, і тоді можна починати тотальний переділ власності, у якому головним козирем будуть гроші, точніше — дуже великі гроші. Юридичні схеми таких нападів удосконалювалися, так само зростала майстерність контратак. І те й друге, гадаємо, дуже корисно знати, особливо тим процвітаючим ЗАТ, які ще належним чином не підготувалися дати відсіч дуже ймовірному нападу. Деякі уроки, мабуть, виснують і майбутні агресори. Однак це не школа нападу, а радше лікнеп із виживання в агресивно-конкурентному середовищі...

Без паніки! Вас уже купують

Відразу хотілося б заспокоїти керівників ЗАТ, серця яких напевно неодноразово стискалися при спогляданні чужих гладіаторських поєдинків за ласі пакети акцій, — відбитися можна. Однак до бою краще підготуватися заздалегідь. Тоді й бою може не бути — хто захоче битися об ваші обкуті залізом двері, якщо в сусіда замість них зяє в стіні величезний пролом.

Навіть попри відсутність чіткості в чинному законодавстві, судова практика вже довела, що закон на боці тих, хто обороняється. Прецедент зафіксовано у серпні поточного року, коли було вирішено спір між ЗАТ НПЦ «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» (був у ролі того, хто захищається) і ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» («нападаюча» сторона). Здавалося б, дрібничка: рядова акціонерка борщагівського заводу продала п’ять своїх акцій конкуруючій фірмі, перед тим не сповістивши про свій намір рідне підприємство. Хоча порядок відчуження акцій був заздалегідь визначений у локальних нормативних актах підприємства, звідки випливає, що першочергове право на купівлю мають колеги по ЗАТ. Але навіть така, на перший погляд, незначна справа могла мати щонайсерйозніші наслідки для Борщагівського й інших ЗАТ, інтерес до яких проявили ззовні. (Адже не має значення, скільки акцій було продано «чужакам». Важливо, що це можна робити, не зважаючи на свої зобов’язання перед підприємством та рештою його акціонерів.) Вважай, оборону ЗАТ, які захищалися, було б прорвано, як це й передбачала частина аналітиків, якби не рішення Верховного суду України. ВСУ розставив усі крапки над «і», визнавши на конкретному прикладі Борщагівка—Дарниця можливість встановлення локальними правовими актами підприємств порядку розпорядження акціями закритих АТ і застосування при спорах із відчуження акцій ЗАТ ст.114 Цивільного кодексу в порядку аналогії закону.

Отже, все нібито стало на свої місця. Закриті АТ на те їх члени й закривали (до речі, цілком свідомо і добровільно, про що свідчать їхні підписи в установчих документах, які за формою і по суті не суперечать закону), щоб акції не мали вільного обігу на ринку і лише обмежене коло осіб отримало першочергове право на купівлю цих паперів. Однак спочивати на лаврах рано. Адже в цій ситуації борщагівців врятувало те, що порядок реалізації акцій на стороні (який полінувалися виписати законодавці) був передбачений локальними документами підприємства. Хтозна, як обернулися б справи, коли б не це. І чи спрацювало б тоді право акціонерів ЗАТ або самого товариства на привілейовану купівлю акцій. Тим ЗАТ, у яких ця «діра» все ще зяє, привертаючи чужаків-хижаків, слід подумати про доопрацювання установчих документів. Варіантів існує предосить. Учитися, як відомо, краще на чужому досвіді. Ще приклади? Будь ласка: маріупольська «Азовсталь», київська «Оболонь», Хмельницька макаронна фабрика...

Тільки не шкодуйте грошей

Окрім цієї дірочки, є ряд щілин, які все ж таки дозволяють розкривати закритих. Наочний приклад того — спроба донецького «Сармата» прорвати оборону київської «Оболоні». Тут на кону лежала не жменька акцій. Йшлося про серйозний пакет, придбаний одним ЗАТ (пивзаводом «Сармат») у малих акціонерів, знову ж таки, закритого АТ (пивзаводу «Оболонь»). Спір ще не завершено в судових інстанціях, але деякі уроки з нього можна виснувати вже тепер. Занадто вони очевидні. І таємниць ми тут ніяких не відкриємо, адже фактаж завдяки ЗМІ був доступний читачам. Його аналіз свідчить, що наслідки для «Оболоні» могли бути серйознішими, хоча установчі документи там були готові витримати атаку агресора. Однак про все по порядку.

Статутом пивзаводу «Оболонь» передбачено обмеження з продажу акцій і порядок їх відчуження. Та навряд чи цього було б досить, аби відбити атаку, якби «Сармат» діяв наполегливіше. Ефективність «підписної» кампанії напевно була б значно вищою, якби в неї виявилася втягнутою не лише «Керамет Інвест», а відразу кілька інвестиційних компаній. Аналітики також стверджують, що слід було б приділити більше уваги психологічній складовій атаки. Дуже корисно, наприклад, посіяти ринковий ажіотаж серед київських акціонерів і використовувати при скуповуванні не один номінал, а ціни, що змінюються в часі. Навіть така примітивна тактика цілком могла б дезорганізувати супротивника. В обстановці, яка швидко змінюється, акціонерам не до моралі, на перший план виходить прагнення якнайбільше заробити.

Головне, що агресивна цінова тактика, по суті, забрала б у киян можливість виставити як ключовий контраргумент нападникам зустрічну скупку, що мала вестися за цінами не нижчими, ніж запропоновано ззовні. Тут слід згадати, що механізм відчуження акцій хоч і передбачає привілеї для ЗАТ і його акціонерів, але питання полягає ще й у ціні, яку просять за акції. Якщо грошей у сьогоднішніх господарів ЗАТ на цей випадок раптом не виявляться, то чужаки все ж таки опиняться у зграї.

У цьому сенсі нападаюча сторона у вигіднішому становищі — вона вибирає час штурму, відповідно, може собі дозволити до нього грунтовно підготуватися, і її завдання — забезпечити раптовість та швидкоплинність акції. Тут «Сармат» не допрацював. Ні, час вибрано ідеально: п’ятниця, субота, неділя, понеділок (29 березня—1 квітня 2002 року). Раптовість також забезпечили: у країні вибори, усі в роз’їздах. Навіть люди, які мають інсайдерську інформацію (колишній головний інженер «Оболоні», менеджери відділів збуту та постачання) були на його боці. А ось грошей пошкодували. Втім, може, й не мали необхідної кількості: вибори в парламент і на місцях — для всіх вибори. Загалом, недооцінили супротивника: швидше за все, розраховували, що підприємство, яке, попри те, що успішно працює, — обтяжене 40-мільйонним кредитом ЄБРР, не зможе чинити належного фінансового опору. Розрахунки підвели: пропонували лише еквівалент 200 дол. США за одну акцію (номіналом 100 грн.), та ще й з виплатою після того, як буде проведено перереєстрацію у списку акціонерів. Щоправда, потім, коли «Оболонь» відкрила зустрічне скуповування за паритетною ціною, схаменулися й почали видавати 100 дол. «авансу». Але час бліцкригу швидкоплинний, за ним традиційно настає період судових розглядів, а він більше на руку тим, хто обороняється. Шанс у «Сармата» був непоганий, навіть за такого розкладу встигли скупити 11,5% акцій підприємства (близько 40 тис. приблизно з 325 тис. шт.).

Мораль така — якщо грошей є достатньо і їх не шкодувати, то розкрити ЗАТ можна. Якщо не для себе, то для когось. Бо коли коштів у ЗАТ, яке захищається, немає в такій кількості, що дозволяє відбити атаку, то воно муситиме або змиритися з продажем акцій нападаючій стороні, або відіб’ється чужими грошима, за що, знову ж таки, швидше за все, розрахується чистотою своїх акціонерних лав.

Незнання закону гірше за безгрошів’я

Знавці антимонопольного законодавства стверджують, що фатальною помилкою для нападаючих може стати скуповування акцій на користь компанії з тієї ж самої галузі. Особливо якщо угода велика, а вимогами з її узгодження з Антимонопольним комітетом знехтувано. Якби, наприклад, контроль над «Оболонню» було встановлено, на ринку з’явився б монополіст із більш ніж 40% пивного ринку. Йому було б неважко усунути решту операторів.

У цивілізованому світі інші правила. Просила ж російська компанія «Вімм-Білль-Данн» у Антимонопольного комітету дозволу на купівлю Харківського молочного комбінату! І їй дозволили. Випадок зі спробою одного пивзаводу стати акціонером іншого пивзаводу змахує на прокол. Те, що тишком-нишком затіяли передплату, це ще півлиха. А ось те, що її почали рівно через два тижні після набрання чинності новим Законом «Про захист економічної конкуренції», — це чи іронія долі, чи найгрубіша помилка організаторів акції. До речі, документ не рівня своєму попереднику — Закону «Про несумлінну конкуренцію»: у ньому врахували практику західних країн, а там, як відомо, набили руку на скуповуваннях, злиттях, поглинаннях. У новому законі чітко визначено, що є концентрація, а що — намір. Як із цієї колізії тепер планує виплутуватися нападаюча сторона, невідомо, але тим, хто піде по її стопах, не завадило б простудіювати закон. Може, й відпаде бажання вплутуватися в бійку.

Кругова оборона ніколи не зашкодить

Час летить невблаганно. Оборона «Оболоні» уже не та, що навесні, її кордони повністю перебудовано. Як це робиться, корисно знати. Немає більше на київському пивзаводі «Оболонь» величезної кількості (близько 1200 чоловік) розрізнених акціонерів, яких команда екс-топ-менеджерів може спокусити обіцянками та грішми. Замість них є жменька ТОВ, у яких вчорашні акціонери стали засновниками, внісши у статутний фонд свої акції. Класична схема зв’язування пакетів акцій у статутних фондах товариств з обмеженою відповідальністю. Акціонери ті ж самі, але за посередництва ТОВ, тому дістати звідти їхні акції вкрай складно. У кожному разі, про бліцкриг годі й мріяти. Тепер 11,5% скуплених акцій, навіть якщо припустити, що «Сармат» таки буде зареєстрований у реєстрі акціонерів «Оболоні», погоди не роблять. (До остаточного вирішення спору, від якого залежить реєстрація, «Сармат» є лише власником акцій, але не акціонером.) У такій ситуації ще невідомо, що краще для «Оболоні» — перекуповувати ці акції у «Сармата» чи платити йому дивіденди. Адже вісім мільйонів доларів на шляху не валяються...

Період дикого капіталізму не безмежний

Відповідь скептикам-правовикам, котрі сумніваються в майбутньому ЗАТ, і Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку, яка ніяк не може однозначно визначитися зі своїм трактуванням положень про ЗАТ, може дати хіба що перспективне законодавство. А воно, якщо орієнтуватися на проект Закону України «Про акціонерні товариства», не забуло про свою закриту половину, точніше про дві третини в загальній кількості акціонерних підприємств. ЗАТ не лише були, є і будуть, але автори документа постаралися, щоб уникнути подальших можливих колізій, чіткіше розмежувати ЗАТ і ВАТ. Заповнюються прогалини в порядку звертання і відчуження акцій. Прописано порядок захисту порушених прав. По суті, положення ст. 114 ЦК уписані в цей законопроект. Тепер слово за депутатами. Не виключено, втім, що комусь із них доведеться поступитися своїми бізнес-інтересами, аби внести ясність у законодавство. Росіяни те ж саме зробили ще 1995 року, записавши в законі: «... акціонери ЗАТ мають переважне право придбання акцій, які продаються іншим акціонерам цього товариства, за ціною пропозиції третій особі пропорційно кількості акцій, що належать кожному із них, якщо статутом товариства не передбачений інший порядок здійснення цього права. Статутом закритого товариства може бути передбачене переважне право придбання товариством акцій, які продаються його акціонерами, якщо акціонери не використали свого переважного права придбання акцій... Якщо ж при продажу порушено переважне право придбання акцій, то будь-який акціонер чи товариство може зажадати в судовому порядку переведення на них прав і обов’язків покупця...»

Одночасно має вирішитися питання максимальної кількості акціонерів у закритих АТ. Буде це 50 власників цінних паперів, як передбачено чинним законодавством Російської Федерації, чи інша цифра, що більше відповідає українським реаліям, суттєвого значення не має. Важливо, щоб інвестори — як внутрішні, так і зовнішні, — виходячи на ринок зі своїми капіталами, не перетворювалися на кровожерливих доісторичних монстрів, які накидаються на свою жертву з засідки, а хоча б училися діяти цивілізовано. Мусить же нарешті й у нас закінчитися період дикого капіталізму. Первинний капітал уже накопичено?..