2013-й: споживач — на дієті, бізнес — на голодному пайку

Шампанське з присмаком тривоги

Новорічні свята залишилися позаду. Українська душа любить і вміє погуляти. Ось тільки спостереження за споживчим ринком свідчать, що вже кілька років поспіль багато хто відкорковує святкове шампанське з відчуттям невпевненості. Помічено також, що в ніч із 31 грудня на 1 січня тост "аби не гірше" був особливо популярним у наших співвітчизників. Не дарма ж на початку грудня роздрібна торгівля нервувала, хоч би її традиційно щедрий у переддень Нового року клієнт, наляканий похмурими прогнозами, цього разу не пішов у глуху оборону, намагаючись заощадити навіть на святковому столі. Це й не дивно, адже, за деякими даними, грудень забезпечує торгівлі до 30% річного обороту.

До речі, на думку представників малого бізнесу, останній "відчайдушний розгуляй" багато торговців відчули саме у розпал першої хвилі фінансово-економічної кризи 2008–2009 рр. Тоді багато співвітчизників, маючи на руках долар, куплений за 5 грн, продавали його по 8–9 грн і півроку почувалися надбагатими. Втім, купівельне похмілля настало досить швидко.

У грудні 2012 р. ситуація не була такою оптимістичною для більшості українців. Їхня споживча активність прокинулася, по суті, в останній тиждень місяця. Стриманість споживача стимулювали, зокрема, затримки з виплатою зарплати в бюджетній сфері, обчислювані мільярдами гривень. В очікуванні похмурого майбутнього людям не дуже хотілося розлучатися і зі своїми валютними загашниками. Та й продавати долари за курсом нижче 8 грн, погодьтеся, задоволення сумнівне. Тим більше що місяцем раніше було щастям придбати "зелень" по 8,11–8,15 грн.

Але здавати валюту все ж таки довелося. В останні дні минулого року траплялися навіть черги в обмінниках. Прогнози прогнозами, а Новий рік треба зустріти як слід. Недарма ж кажуть: "Як Новий рік зустрінеш - так його й проведеш".

І результат не може не тішити продавців продовольства. Особливо столичних.

- Аналіз передсвяткових продажів за останні п'ять років свідчить: нинішнього року ми досягли максимуму щодо обсягу проданого товару з магазину в середньому, перевищивши докризові показники. Причому основне зростання відбувається не так за рахунок кількості чеків, як за рахунок збільшення середньої кількості товару в кожному чеку на понад 20%. Середній чек грудня 2012 р. зріс на 8%, порівняно з груднем 2011-го, і це попри зниження середньої вартості одиниці купленого товару на 5%, - запевняє комерційний директор компанії "Фудмаркет" Дмитро Каширін. - 2012 р.
максимально наближений до 2008-го. Найпізнішй сплеск новорічної активності зафіксовано у 2009 р., коли новорічні продажі почалися тільки 29 грудня. Всі наступні роки час основних закупівель починався на день раніше, а в 2012 р. українці скуповувалися вже з 26 грудня, тобто на два дні раніше, ніж 2011-го.

При цьому фахівці констатують зростання конкуренції у сфері торгівлі, що має переважно локально-територіальний характер. Але в масштабах країни ринок далекий від насичення якісним рітейлом. До речі, саме власники регіональних торгових компаній відзначають значне зниження купівельної активності, порівняно з минулими періодами. У них зменшилися і відвідуваність, і середній чек у сегменті традиційних передсвяткових покупок, а також у сфері розваг.

Попри певне пожвавлення споживчого оптимізму в передсвятковий період, індекс очікуваного розвитку економіки країни знизився, а побоювання українців з приводу динаміки безробіття, зростання цін, своєчасної виплати заробітних плат і песимістичні настрої щодо курсів національної валюти, навпаки, посилилися. Це вже дані дослідників компанії GfK Ukraine.

У "червоній зоні"

Справді, на початок 2013 р. в економіці України склалася досить невтішна ситуація, яку можна однозначно охарактеризувати одним словом - депресивність.

Результати роботи української економіки у 2012 р. перевершили найпесимістичніші прогнози. Впало промислове виробництво. У третьому кварталі потрапили в "червону зону" і показники зростання ВВП, внаслідок чого практично обнулена динаміка у розрізі року.

Ще один, швидше, негативний, ніж позитивний макроіндикатор - за підсумками 2012 р. зафіксована офіційна дефляція 0,2%, яка востаннє мала місце 2002-го, тоді вона становила 0,6%. Треба сказати, що в усьому цивілізованому світі дефляції (втім, як і гіперінфляції) бояться як чуми, і основні емісійні центри світу за будь-яку ціну намагаються забезпечити контрольовану інфляцію.

Проте в наших умовах упродовж тривалого періоду робилося все з точністю до навпаки - свідомо й активно вживалися заходи монетарного затиску, штучно створювався дефіцит гривні.

В інструкціях із застосування лікарських препаратів завжди пишуть про побічні ефекти. Ось і в наших реаліях, імовірно, не в останню чергу через гіркі монетарні таблетки (фактор падіння світового попиту на традиційні продукти українського експорту, звісно ж, теж беремо до уваги) економіка країни фактично скотилася до стагнації, про загрози якої DT.UA попереджало читачів ще на світанку валютних експериментів, тобто більше року тому.

Ставки за депозитами здуріли

Примусова гривнева дієта мала два аспекти. Перший полягав у вже згаданій банальній відсутності довгого фінансового ресурсу як від приватних, так і від державних фінструктур. Другий - у тому, що навіть за наявності ресурсу, тобто грошових кредитних коштів, і підприємства, з одного боку, і банки - з іншого просто боялися "шикувати" на кредитному ринку в умовах повної валютно-курсової невизначеності.

Фінустанови підстраховуються шаленими відсотками, а бізнес обґрунтовано боїться брати позику за такими неадекватними ставками.

Ближче до кінця року ставки за депозитами навіть у великих і, здавалося б, надійних банках наблизилися до 30%, що можна порівняти з ситуацією початку 2009 р. Правда, на ринках тоді вирували 60-відсоткова девальвація і прискорена інфляція, що дозволило певною мірою спускати пару та відпрацьовувати позахмарні відсотки.

В умовах дефляційних процесів зразка минулого року навіть 20–27-відсоткові ставки за залученими коштами населення починають дедалі більше скидатися на фінансову піраміду.

Втеча з потопаючого корабля

Нагадаємо також, що під час першої хвилі економічної кризи зразка осені 2008-го валютні ризики розділили між собою Нацбанк та українські "дочки" міжнародних фінансових монстрів. Однак іноземці більше не бажають наступати на українські граблі і бути спонсорами нашої економіки, а заодно й тисячі місцевих феодалів, які мають свій відсоток із будь-якого грошового потоку, з будь-якої прибуткової справи. Материнські структури західних грошових мішків або безпосередньо згортають свою діяльність на території країни, або просто виводять раніше вкладені гроші. На вихід із країни прямо-таки черга вишикувалася, дарма що при цьому списуються величезні мільярдні фінансові втрати.

Дуже схоже на втечу з потопаючого корабля.

Останнім часом НБУ прийняв безпрецедентне в нашій історії рішення (насправді все нове - це добре забуте старе, згадаймо облігації СРСР) - у пошуках валюти фактично без посередника, тобто без традиційних депозитів, вийти безпосередньо на населення, запропонувавши держпапери, прив'язані до валюти.

На випадок другої хвилі форс-мажору (саме поняття згадується в кожному банківському депозитному договорі) всі ризики лягають на державу Україна, і держава намертво прив'язала ці ризики до світової валюти, якої нам хронічно бракує і якої, навіть попри гостру потребу, не надрукуєш.

Нагадаємо: під час подій 1998 р. (дефолт Росії) російська держава і тамтешні комерційні банки теж гарантували вкладникам повернення всіх валютних вкладів. У результаті долари росіянам повертали за курсом 7–8 руб. за долар, тоді як курс чорного ринку перевищував 25 руб. за "зелений".

Інакше кажучи, вклавши в банк 30 тис. дол., назад росіянин отримував тільки 10 тис. і радів навіть цьому. Багато вкладників взагалі втратили все до копійки, оскільки структури, яким вони довірили свої накопичення, банально збанкрутували.

І це в умовах, коли рублеві вклади не були прив'язані до валюти.

У нашій країні ризики підвищуються через те, що вживаються всі можливі заходи, аби прив'язати до долара навіть гривневі вклади та цінні папери, формально номіновані в нацвалюті.

Страховик - держава, ось тільки чи знайде вона таку колосальну кількість вільно конвертованих грошей на випадок форс-мажору?

Таким чином, Україна потрапила у своєрідне замкнене коло, на самому початку якого - відсутність системних реформ і реального бажання покласти край всепоглинаючій корупції, розкраданню та кумівстві, які обплутують країну, наче спрут, уже два десятки років.

Підтримувати таку нежиттєздатну систему, а заодно й курс гривні, можна різними способами. Один із них - нескінченне нарощування піраміди держборгу, адже з інвестиціями в нашій країні не заладилося. Інвестори банально бояться наших досить екзотичних правил гри, і особливо наших "найгуманніших у світі судів". Схоже, з допомогою такої нескладної схеми (нарощування боргових зобов'язань) планувалося протягнути мінімум два-три роки. Однак із фінансовою допомогою від МВФ, як відомо, виникли серйозні проблеми.

Лихо не без добра

Проблеми з наповненням держскарбниці і дедалі більша неефективність монетарних методів, яких вживав держапарат для збереження стабільності на валютному ринку, спонукали його піти хоч на якісь кроки з наведення елементарного порядку в економіці.

Здається, усвідомивши, що з малих торговців, які найчастіше й так ледве зводять кінці з кінцями, грошей як з козла молока - більше піде на адміністрування податків, нарешті поглянули у бік "великої риби". Гроші з митниці, які раніше задовольняли чиїсь непомірні апетити, хай поки що й не повною мірою, та все ж таки потекли в бюджет. Можливо, настане час, коли держскарбницю хоч трохи, але вперше за багато років поповнить невелика частина "кіпріотських" грошей. За умови посилення контролю на кордоні не виключено, що держава отримуватиме свій відсоток з кожної або хоча б із більшості одиниць побутової, комп'ютерної та мобільної техніки, що раніше реалізовувалася без використання касових реєстраторів.

Звісно, якби надійшли гроші МВФ, то дуже сумнівно, що всі вище перелічені кроки було б зроблено.

Королівство кривих дзеркал

Проте з допомогою зазначених заходів і без кредиту МВФ країна протягне лише строго обмежений час.

Головні макроекономічні дисбаланси 2012 року - кредитні ставки під 30% на тлі нульової інфляції, постійне зростання бюджетних видатків при майже нульовому зростанні ВВП - того підтвердження.

Економіка України продовжує залишатися викривленою, ми живемо за рахунок імпорту й експорту, а не за рахунок збільшення виробництва додаткової вартості всередині країни і не за рахунок зростання внутрішнього споживання.

Україні на цьому етапі, за великим рахунком, не можна ні приватизувати рештки держвласності, ні, тим більше, розпродувати останнє, що в неї ще залишилося, - власні землі. Більше того, навіть черговий транш кредиту МВФ, який теоретично нам можуть надати навесні поточного року, завдасть країні тільки шкоди, незважаючи на наднизькі відсотки. Оскільки лише жорсткий фінансовий голод примушує чиновників, бодай частково, несміливо й дозовано, та все ж притискати великих впливових "злодюжок".

Таким чином, і в національної грошової одиниці є два варіанти встояти - або з допомогою грошей МВФ (інших реально дешевих і довгострокових ресурсів немає й не передбачаються), або з допомогою наведення елементарного порядку в економіці, ліквідації численних і багаторівневих корупційних схем, посилення митного та "офшорного" тиску, запровадження справжніх податкових канікул для малого бізнесу, культивації тепличних умов для середнього класу і створення надійної схеми соціальної страховки для незаможного населення.

Реформи ж в Україні мають бути профінансовані не коштом незаможного населення, якому, за великим рахунком, ні за що скуповувати долари і євро (до речі, це одна з причин тривалого збереження неринкових курсів).

Оплатити рахунки треба коштом тих, хто десятки років видушував цю країну, як лимон, шляхом запровадження справедливого оподаткування для багатих (як це практикується в цивілізованому світі).

Адже ВВП тане на очах, а капітали обраних "недоторканних", навпаки, зростають як на дріжджах.

Інакше рано або пізно країна опиниться (чи вже опинилася) у міжнародній економічній ізоляції, у повній фінансово-економічній безвиході, і гривні все ж таки "знесе дах", дарма що американський друкарський верстат теж розпечений до краю.