Що це було?..

Підписаний 30 березня меморандум між Кабінетом міністрів і власниками нафтопереробних заводів залишив багато запитань. Головні з них - що підписали й навіщо?

Сильно застаріла та вже відверто відпрацьована ідея галузевих меморандумів (перший був підписаний в лютому 2002 року урядом А.Кінаха) знову з’явилася на порядку денному минулого лютого, у розпал дебатів про введення мит на імпорт нафтопродуктів. Початковий проект двічі переписували, залишаючи в основі дещо ультимативну ув’язку зобов’язань НПЗ із уведення мит. Однак 13 березня спочатку
Ю.Бойко, а потім і Микола Азаров заявили, що для мит нині не час, ціни високі, а мита додадуть 1,5-2,0 грн. до ціни літра нафтопродуктів. Меморандум забуксував.

Що, зрештою, підписали 30 березня - невідомо, знайти фінальний текст поки що не вдалося. Не виключено, що численні зауваження змусили прем’єра утриматися від підписання меморандуму (це зробив Ю.Бойко), хоча на церемонії Микола Янович був присутній.

Не все гладко було і з власниками НПЗ. Кажуть, «Лукойл» привіз свій варіант меморандуму, але всім миром главу компанії Вагіта Алекперова вдалося умовити підписати те саме, що й усі. Завжди дуже лояльний, російський гігант, схоже, починає втрачати самовладання. Воно й не дивно: обрізавши Одеському НПЗ «Лукойла» обидва трубопровідні маршрути поставки нафти й тим самим зупинивши завод, тепер українська влада вимагає його запустити, а заодно обривають телефони з проханнями не підвищувати цін на АЗС.

Такого Алекперова в Україні раніше не бачили: на камери він заявив, що без трубопровідних поставок завод не запуститься (раніше Міненерго розповідало, що робота відновиться в квітні). Поганий настрій одного з найбагатших людей Росії джерело в «Лукойлі» пояснило ще й тим, що за неповні три місяці 2011 року «стабілізація» цін на АЗС уже принесла компанії 14 млн. дол. збитків.

Не порадував Вагіта Алекперова та його колегу з ТНК-ВР Германа Хана й український прем’єр. Порушену росіянами проблему імпортних нафтопродуктів і необхідності запровадження мит Микола Азаров назвав перебільшеною, зазначаючи важливість міжнародних зобов’язань України. А на пропозицію обнулити ПДВ на імпорт нафти в Україну прем’єр сказав, що навряд чи уряд зможе задовольнити побажання нафтопереробників у повному обсязі.

Зумів здивувати цього дня, причому як колег по ринку, так і чиновників, Ігор Коломойський - лідер групи «Приват», яка контролює 25% українських АЗС, 50% НПЗ, десятки нафтобаз, морські нафтоперевалочні комплекси та ще невідомо що. Спочатку він фактично визнав відставання українського бензину за якістю. Так, на запитання журналістів про те, чому український споживач змушений платити високу ціну за неякісний бензин, І.Коломойський зазначив: «Ми тільки за те, щоб ви платили за якісний (бензин). Для цього є альтернатива - імпорт». Потім він зауважив, що «ситуацію з цінами необхідно поліпшувати». «Я думаю, їх (мита. - С.К.) не запровадять. Просто нерозумно запроваджувати на тлі зростання цін», - ошелешив журналістів Коломойський, якого багато хто в галузі вважає автором і основним лобістом мит на імпорт разом із ТНК-ВР.

На тлі яскравих заяв якось загубився сам винуватець торжества - меморандум. Найбільш конкретним зобов’язанням у ньому є готовність держави дати заводам випускати поганий бензин і дизпаливо (а нам, відповідно, подихати цим) до кінця 2012 року, хоча старі держстандарти мають померти
1 липня цього року. А найнеприємніше полягає в тому, що виробники цього палива - «приватівські» Дрогобицький і Надвірнянський НПЗ, а також «наківський» Шебелинський ГПЗ - не мають навіть теоретичної можливості вкластися у відведений термін. Заводи в Лисичанську, Кременчуці та Одесі можуть випускати непоганий продукт, але їхня проблема не в якості, а у відсутності економіки переробки.

Як і переважна більшість НПЗ у Європі, українські заводи не приносять прибутку. Їм потрібен ринок, позбавлений пільгових схем, контрабанди і фальсифікату. Боротьбу з цими явищами внесли в документ, немов вона не є прямим обов’язком держави. Цей меморандум спіткає така сама доля, що й усі попередні. Найшвидше, про нього почали забувати, щойно виключилися диктофони і камери. Якщо подивитися на інтер’єр і склад учасників цієї події, то можна дійти висновку, що привернення уваги журналістів із їхніми засобами виробництва було основною метою цього заходу.