«Злодії у владі»

Нинішні керівники Аграрного фонду спродали зернотрейдерам за заниженими цінами весь недоторканний запас продовольчого зерна — 1,137 млн. тонн. Через чиновницький умисел над Україною, на тлі підупалої якості врожаю, раптово нависла продовольча небезпека

«Злодії у владі»... Цього вислову не знайдете ні у «Словнику злодійського жаргону», ні в «Тюремній енциклопедії». Зі «злодіями у законі» простіше. Кримінальний авторитет, котрий вирішив стати «законником», навіть із поручницькими «малявами» мусить пройти своєрідне горнило. І лише після «екзамену» його коронують.

Чинна влада «коронувала» своїх висуванців — двох Олександрів: Маренця із Лавринчуком — на хлібні (дохідні) посади в Аграрному фонді. Це — державна спеціалізована бюджетна установа, уповноважена реалізовувати цінову політику в агропромисловому секторі економіки. Чи могли передбачити «поручителі», що обидва «професіонали» зазіхнуть на найбільшу святиню — загальнонаціональний «общак»? Більше того, спустошивши його, хвалькувато брехатимуть президенту, уряду, усім нам, що «ситуація під контролем» і в АФ достатньо коштів і запасів, аби втримати ціну на хліб.

Насправді ж, Аграрний фонд бідніший від конторської миші. Його керівники так хвацько торгували, що тепер нічим здачу давати. Виручених коштів, зважаючи на сьогоднішні ціни, вистачить для закупівлі хіба що 684 тис. тонн. А щоб повернутися на здану ними висхідну позицію — визначений законом незнижуваний запас в обсязі 1,2 млн. тонн «продоволки», треба додатково майже півмільярда бюджетних коштів.

Я вже мовчу про 4—4,5 млн. тонн, які мріє засипати в агрофондівські засіки президент. Із нового врожаю АФ спромігся закупити лише... 33 тис. тонн зерна. Такі дії чиновників розцінюю як державний злочин.

Новому керівництву Аграрного фонду у спадщину дісталося за описом 1,55 млн. тонн зерна. Багато це чи мало? За Законом «Про державну підтримку сільського господарства України», «з метою забезпечення продовольчої безпеки Аграрний фонд формує державний інтервенційний фонд, який стосовно кожного об’єкта державного цінового регулювання не може бути меншим, ніж 20% обсягів їх річного внутрішнього споживання за попередній маркетинговий період». Тобто інтервенційні запаси повинні становити не менш як 1,2 млн. тонн зерна. Це — НЗ, на який не поширюється хлібосольне «хлеба горбушку — и ту пополам». Це, як співав Висоцький, «на случай ядерной войны». Чіпати зась!

А от ту зайвину, якщо можна її так назвати, — 350 тис. тонн — дирекція АФ могла реалізувати. Звісно, за середньозваженими цінами, що склалися протягом трьох попередніх торгових сесій на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах. Але не нижче від ціни закупівлі, з урахуванням витрат за зберігання зерна, його перевезення, навантаження-розвантаження. Власне, на це спрямована і постанова Кабміну №98 від 3 лютого 2010 року «Про реалізацію зерна державного інтервенційного фонду». Якщо керуватися нею, то ціна за тонну пшениці першого класу мала становити 1574 грн., другого — 1491, ходового третього — 1313, жита першого класу — 1177 грн., другого — 1075 і третього класу — 937 грн.

Не знаю, як керівництво АФ трактувало зміни до цієї постанови, внесені наступною, за №333 від 28 квітня 2010 року: «Дозволити Аграрному фонду здійснювати у 2010 році в установленому порядку реалізацію (виділено мною. — В.Ч.) зерна державного інтервенційного фонду», від яких цін воно «танцювало». Факт той, що начальство фонду ніяк не могло визначити мінімальні та максимальні інтервенційні ціни на об’єкти державного цінового регулювання на нинішній маркетинговий рік і тричі їх коригувало. Хоча, як на мене, формула, за якою обчислюють згадувані ціни, зрозуміла і найтупішому. Лише підставляй відповідні величини — і матимеш непогрішний результат.

Якими показниками оперували в АФ, можна лише здогадуватися. Якщо у другому кварталі ціна реалізації тонни пшениці першого класу з усім маркетинговим ланцюжком становила 1607 грн., АФ продавав її за... 1210 грн. Збитки на тонні — 397 грн.! І так — по кожній позиції, по кожному класу зерна. Самі мінуси! Пшениця другого класу — мінус 338 грн., третього — мінус 227, жито першого класу — мінус 311, другого — мінус 297, третього класу — мінус 252 грн.

Не виключаю, що горе-продавці діяли за вигідною формулою: державі — збитки, навар — у кишеню. До такого висновку підштовхують і свідомі маніпуляції з мінімальними та максимальними інтервенційними цінами. Відповідно до наказу МінАП від 23 лютого 2010 року, мінімальна ціна тонни пшениці першого класу становила 1501 грн., максимальна — 1851, третього класу – відповідно 1251 і 1543 грн.

А згідно з наказом від 4 червня 2010 року пшениця першого класу вже скотилася до 1320 грн. (мінімальна ціна) і 1584 грн. (максимальна), третього класу — відповідно 1150 і 1320 грн. За третім наказом Міністерства аграрної політики від 21 липня «продоволка» знову раптово подорожчала, перекривши навіть лютневі котирування. Відтак, мінімальна вартість пшениці першого класу підскочила до 1520 грн., максимальна — до 1824, третього класу — відповідно до 1300 і 1520 грн. за тонну.

Бог з нею, тією хитромудрою формулою: не петраєш у ній — читай Закон «Про державну підтримку сільського господарства України». У ньому чітко сказано: «Розмір мінімальної інтервенційної ціни окремого об’єкта державного цінового регулювання не може змінюватися протягом встановленого періоду державного цінового регулювання щодо такого об’єкта...» Уточнюю: може — якщо це пов’язано із форс-мажорними обставинами, різкими ціновими коливаннями і рішення тоді приймає МінАП. Чи були вагомі підстави так різко «відкочувати» ціни на такий короткий термін — півтора місяця?

Не було! Якщо не враховувати, що саме у цей період — із 4 червня по 21 липня — Аграрний фонд активно спродував задешево «золотий» їстівний запас країни. І не згадувані 350 тис. тонн, на які мав повне право, а недоторканні 1,137 млн. тонн. Та навіть і з тими 350 тис. могли так легковажити лише люди несповна розуму. Бо ще восени через засуху аграрії змушені були перенести строки сівби озимих на жовтень. Перезимівля принесла майже 7 млрд. грн. збитків. Уже тоді погода попереджала: прибережіть зерно! Можуть настати і гірші часи... Але «синоптикам» з АФ видніше, і вони продовжували збувати збіжжя навіть тоді, коли зернова проблема в країні оголилася до непристойності!

Ви запитаєте: а що, попередні керівники Аграрного фонду не продавали зерна? Продавали! Торік АФ реалізував 2,3 млн. тонн. Але й доведене «до двору» завдання з формування державного продовольчого резерву виконав вповні: закупив за заставними цінами 1 млн. тонн і 286 тис. — за форвардними контрактами.

Втім, фонд не обмежував своєї діяльності куцим гаслом «купи—продай». Він надав сільгосптоваровиробникам позик на суму 753,6 млн. грн. під заставу 1 млн. тонн зерна, реалізував 10 тис. тонн солярки, пекарням — 428 тис. тонн пшеничного та 69,4 тис. тонн житнього борошна. Можуть похвалитися хоч дещицею із цього переліку нинішні керівники АФ?

Я готовий спростувати ще один закид. Мовляв, цьогорічний розпродаж зерна пов’язаний із «освіженням» запасів. Після трьох-чотирьох років зберігання збіжжя треба оновлювати... У тому-то й річ, що нинішня дирекція Аграрного фонду у першу чергу продавала минулорічні намолоти, які ще не встигли й злежатися. Причому пшеницю першого та другого класів, без якої не сформуєш помольних партій для випічки соціальних сортів хліба!

І після цього урядовці запевняють: ціну утримаємо! Не дамо... Знаєте, кого вони мені нагадують? Приреченого Чапаєва в однойменному фільмі... Останні кадри із підбадьорливими словами Василя Івановича: «Врешь! Не возьмешь…»

Знаєте, може «взяти». Причому, за живе. Це ще зараз ми на аграрному коні. Гарцюємо: зерна вистачить! Давайте потерпимо ще місяць-два.
Коли пекарі спечуть із нового урожаю коровай, отоді й дізнаємося: задовольняє їх якість цьогорічного борошна чи «сильну» пшеницю доведеться імпортувати? Не опинитися б під копитом...

А тепер — власне інтрига. Як ви гадаєте, кому продав Аграрний фонд високоякісне зерно? Потерпілій від повеней Західній Україні? Жителям Чернівецької області, від чийого імені голова облдержадміністрації Михайло Папієв прохав виділити з Аграрного фонду чи Держрезерву 20—25 тис. тонн продовольчого зерна? Регіонам, де основна маса збіжжя через несприятливі погодні умови не відповідає стандартним параметрам продовольчого зерна?

Ні перше, ні друге, ні третє! А четверте — комерційним фірмам! 90% зерна із проданих 1,137 млн. тонн стали власністю семи зернотрейдерів — компаній «Агропродекспорт», «Інтертрейдінг Україна», «Імперо-Фудз», «Волари-Експорт», «Українські аграрні інвестиції», «КийАгроПродукт» і «Сєрна».

«А що ж залишилося у схронах АФ?» — запитаєте ви. Майже стільки ж, скільки мали право продати, — десь у межах 350 тис. тонн! І ними відомство думає упокорювати цінові стрибки на хлібобулочні вироби?!

Власне, керівництво фонду свято вірить у те, що оборудку з продовольчим запасом воно провело тишком-нишком, і продовжує оперувати неіснуючими обсягами. Генеральний директор АФ Олександр Маренець зі своїм заступником Олександром Лавринчуком буквально тиждень тому запевняли, що фонд має достатні залишки зерна урожаїв 2007—2009 років в обсязі 1,1 млн. тонн і в найближчі два-три місяці сформує необхідний запас.

Цими жданиками нехай годують президента, прем’єра, аграрного міністра, якому підзвітні, а також маленьких і середніх українців, до осель яких разом із подорожчанням газу та комунальних послуг постукає і здорожений хлібець. Можливо, вони ще вірять, я — ні! Бо працівники Держказначейства, котрі скрупульозно відстежують фінансові потоки, підтвердили: саме у згадуваний півторамісячний період торгів на рахунки Аграрного фонду надійшло 1,233 млрд. грн. Перелік компаній-покупців, обсяги, суми... За пшеницю — 1,128 млрд., що відповідає 1 млн. 1,452 тис. тонн, і 105 млн. грн. — за жито, що еквівалентно 136 тис. тонн. Разом — 1,137 млн. тонн.

Ну, добре: «попартизанили» хлопці злегка... А що ж далі? А далі — повна пітьма! Керівництво Аграрного фонду так захопилося «продажним» бізнесом, що прогавило істотні зміни у законодавстві. Якби чиновники вчасно врегульовували власну нормативну базу, то АФ не шукав би сьогодні п’ятий кут. Приміром, фонд до останнього жив за постановою Кабміну №139 від 11 лютого 2010 року «Про закупівлю Аграрним фондом послуг», що дозволяла йому придбавати зерно без проведення тендерів. Але Закон «Про здійснення державних закупівель», який діє із 30 липня ц.р., цей привілей анулював. Тобто АФ мусить формувати державний інтервенційний фонд, оплачувати зберігання зерна виключно за тендерними процедурами.

А ви спробуйте закупити в одного учасника 5 млн. тонн продовольчого зерна! Це — більш як третина зернового експорту України. Та АФ певен, що саме стільки продасть йому ТОВ «Хліб Інвестбуд» навзамін 7 млрд. бюджетних гривень. Щоправда, ця компанія вигулькнула якось зненацька, без конкуренції та альтернативи. І хоча АФ офіційно оголосив її переможцем торгів, в Мінекономіки уточнили: конкурс триватиме згідно із законом...

Однак виграти тендер — це ще не означає, що до кінця року покупець здереться на маківку зернової гори обсягом у 5 млн. тонн і переможно питиме шампанське. Навіть якщо ТОВ і згребе докупи цю масу, треба забезпечити її схоронність на сертифікованих складах. Чи є такі у київського ТОВ «Хліб Інвестбуд»?

По-перше, його ніхто не знає на внутрішньому ринкові зерна. По-друге, мої колеги з ІА «АПК-Інформ» ретельно перелопатили базу даних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за п’ять років. І якби компанія перемістила за межі України хай навіть пару мішків із зерном, вона точно «засвітилася» б. А якщо мене немає ні тут, ні там, то де я? Одне слово, цей скороспілий тендер скидається на чергову аферу, що остаточно дестабілізує ринок зерна.

І насамкінець — про персоналії. Без них ніяк! Держава мусить знати зернових героїв! І міністр аграрної політики — передусім, оскільки за керівний кістяк відповідає особисто він.

Так от, 17 травня Кабмін призначив генеральним директором Аграрного фонду Олександра Маренця. До речі, це вже третє його входження у цю структуру. Перше, 2006 року, на посаді першого заступника, закінчилося звільненням, яке напряму пов’язують із зникненням з Аграрного фонду 2,5 тис. тонн цукру. Але Олександр Юрійович, на думку наближених, лише статист.

Головний же генератор — Олександр Лавринчук. Важливість його персони підкреслюють і охоронці, що невідлучно слідують за заступником генерального директора. Річ у тому, що життя Олександра Володимировича кілька разів намагалися вкоротити. Думаю, не через сумлінне виконання ним обов’язків державного службовця...

За наказом Аграрного фонду від 30 березня ц.р. Олександр Лавринчук як заступник генерального директора тимчасово виконував обов’язки генерального. Але після двох тижнів приставка т.в.о. йому набридла, і він власноруч видав наказ: «...приступаю до виконання обов’язків генерального директора Аграрного фонду…» Причому заднім числом.

Я не проти, аби Лавринчук фігурував першим. Але не самозванцем! За субординацією, на вакантну посаду виконуючого обов’язки генерального директора АФ призначає лише Кабмін. Вищий орган управління призначає генерального директора і звільняє. Отже, із 8 квітня по 17 травня ц.р. Олександр Володимирович виконував обов’язки генерального директора АФ незаконно. Відповідно, накази та розпорядження за його підписом за цей період незаконні.

Власне, хто і якою мірою винен у спустошенні державних гамазеїв, визначати не мені. У кримінальному світі простіше. Траплялися випадки, коли «злодія у законі» коронували і розвінчували в один і той же день. Можливо, для когось це і щастя: умент стати елітою і... трупом. Наша ж влада до «своїх» злодіїв по-материнськи поблажлива.