Знамена римських легіонів у кабінетах українських міністрів, або Як помилка імператора породила особливий різновид прапора

Усі сучасні прапори, стяги, хоругви походять від давніх знаків влади, званих вексилоїдами. Ще в Давньому Єгипті 5 тис. років тому були спеціальні знаки для позначення місця стоянки полководця, царя — фігурки божеств, орлів, сов, закріплені на верхівці списа. Давні слов’яни й римляни мали подібні знаки для позначення місця збору бойових дружин — жмуток трави чи кінський хвіст на верхівці списа. Називався такий знак «стяг». До нього «стягувалися» воїни у певний момент битви.

Ближче за все до сучасного розуміння прапора як символу єдності воїнів були давньоримські знаки маніпул — сигни. Маніпула в римському війську за чисельністю приблизно відповідає сучасній роті. Знаком маніпули була фігурка у вигляді людської кисті, встановлена на верхівці посрібленого списа. Загін воїнів був ніби стиснена в кулак рука (лат. manus). «Прапороносець» маніпули називався сигніфер. На сигні поміщалися й нагороди, якими відзначали хоробрість військового колективу, — срібні вінки, корони, фалери (прообраз нагородних медалей).

Серед затверджених символів міністерств і відомств особливо цікавими є штандарти голів міністерств, відомств і командувачів видів Збройних сил України. Тут доречно зробити термінологічний екскурс. Полотнище тканини певного малюнка, прикріплене до ратища, називають прапором, стягом, хоругвою. Головна різниця між прапорами з одного боку та знаменами й хоругвами — з іншого полягає в тому, що прапори шиють з дешевих тканин масовими «тиражами», а знамена й хоругви — з дорогих, які обшивають бахромою й підвішують до них стрічки та шнури з китицями. Виробництво їх має одиничний, індивідуальний характер.

Існує кілька різновидів прапорів, які мають, як правило, прямокутну форму полотнища, прикріпленого до держала вузьким боком: державні, національні, земельні, посадові прапори; прапори організацій (корпоративні); штурмові, сигнальні, семафорні прапори; паліуми (середньовічні прапори ремісничих цехів, ополчень, магістратур; відрізняються формою); бандеріуми (призначені для вміщення на них зображень особистих і родових гербів; кріпляться до держала широким боком); значки чи флюгери (інакше — прапорці, кріпилися на списах і піках); морські прапори, в тому числі гвідон, корнет, вимпел, брейд-вимпел, гюйс, флюгарка, прапори розцвічування (прапори морського зводу сигналів).

Знамена від хоругв відрізняються лише способом кріплення полотнища до держала: знамена кріпляться до держала збоку, а хоругви — до щаблини, закріпленої серединою на держалі, створюючи подобу хреста. Існує кілька різновидів знамен: власне знамено, середньовічний банер (головне знамено війська), стяг (середньовічний стяг із довгими клинцями на вільному краї), штандарт (маленьке знамено кавалерійських полків, а також особисте знамено глави держави — президента, короля), знаменний прапор (знамено флотських екіпажів Російського ВМФ), державний прапор (одна з державних регалій).

Хоругви також мають кілька різновидів: власне хоругва (церковне знамено, знамено середньовічного цеху тощо), вексилум, лабарум (державний вексилум Східної Римської імперії), орифлама (в середні віки — дер­жавний прапор Франції, а сьогодні — великий прапор, підвішений на тросах між будинками).

Отже — про штандарти міністрів, голів відомств і командувачів видів Збройних сил України. Штандартом, за визначенням, називається або бойове знамено кавалерійського полку, або особисте знамено глави дер­жави. Кавалерійські штандарти були запроваджені в Російській імперії 1730 р. Ці полкові знамена, порівняно зі знаменами піхотних полків, вирізнялися меншими розмірами. 1764 р. штандарти було видано карабінерним полкам, до особового складу яких входили добірні стрільці.

1797 р. імператор Павло I установив, щоб полкові знамена (штандарти) видавалися лише кірасирським і драгунським полкам. При цьому Павло перевів полкові знамена, включно із штандартами, з категорії табельного майна, яким вони були від часів Петра I, до розряду полкових святинь. Він запровадив урочистий ритуал освячення знамен і штандартів, церемоніал вручення святинь полкам, складання присяги під полковими знаменами й штандартами, коли воїн однією рукою тримався за полотнище, а другу здіймав догори. Невелике полотнище розписаної вензелями імператора, зображенням державного герба муарової тканини, розміром 44,5 см на 53,4 см, обшите бахромою, з підвішеними до навершя шнурами з китицями, копіювало прусські зразки.

Конструктивно держало штандарта відрізнялося від дер­жала полкового знамена піхоти. По-перше, воно мало в середині спеціальну скобу для кріплення карабінчика панталера (ремінного перев’язу вершника, до якого кріпився кавалерійський карабін або мушкетон). Прапороносець, озброєний пістолетами та палашом, кріпив до панталера штандарт, щоб він не випав при пораненні вершника. По-друге, на держалі штандарта була ремінна петля, куди простромлювалася рука прапороносця, як на піці. По-третє, в нижній частині держала, в підтоку, було кільцеве стовщення, яке не дозволяло держалу провалюватися в спеціальне гніздо в стремені, куди його вставляли під час руху верхи. Таким чином у трьох точках фіксувалося вертикальне положення штандарта під час руху вершника різними алюрами.

Серед полкових штандартів російської кавалерії два мали незвичну форму хоругви — полковий штандарт Кавалергардського полку зразка 1800 року та полковий Георгіївський штандарт лейб-гвардії Кінного полку зразка 1817 року.

Незвичний зразок полкового штандарта лейб-гвардії Кавалергардського полку, у формі хоругви, з’явився, коли Павло прийняв звання Гросмейстера Ордену Святого Іоанна Єрусалимського — очолив орден Мальтійських лицарів. Тоді імператор захопився таємничою релігійною символікою мальтійських лицарів. Створивши особисту гвардію, Кавалергардський корпус, який 1800 року було переформовано в кавалерійський полк кавалергардів, Павло присвоїв полку незвичний штандарт у вигляді церковної хоругви. Помилкова назва полкової святині, штандарт, замість правильного — хоругва, закріпилася. У подальшому, коли за заслуги у Вітчизняній війні 1812 року полки нагороджу­валися Георгіївськими знаменами та штандартами, для кірасирських гвардійських полків розробили «штандарти» особливої форми — у вигляді давніх римських вексилумів. На Георгіївському штандарті лейб-гвардії Кінного полку — почесний напис як згадка про наполеонівські війни: «За вигнання супротивника з теренів Росії 1812 року» та «За взяття при Аустерліці ворожого прапора 2 грудня 1805 року».

Через 100 років, після революції, лейб-гвардії Кінний полк став Першим кавалерійським полком Червоної армії. Пам’ять про Георгіївський штандарт полку гвардійських кірасирів (Кінний і Кавалергардський полки були кірасирськими) берегли колишні офіцери царської армії, які стали червоними коман­дирами.

Найбільше був причетний до розробки символіки зведених полків фронтів, штандартів фронтів начальник тилу Червоної армії генерал армії Андрій Хрульов (1892—1962). 1943 року, коли було видано указ президії Верховної Ради СРСР про запровадження нових знаків розрізнення для військовослужбовців Червоної армії — погонів, генерал Хрульов узяв за взірець традиційні погони Російської армії. Для їх розробки й виготовлення залучили старих фахівців, які зналися на виробництві золотих дореволюційних погонів. Причому знадобилася золота стрічка особливого малюнка, і ніхто не мав уявлення, як і де її ткати. Тим часом виявилося, що в Підмосков’ї є села, мешканці яких у царські часи ткали золоту стрічку для офіцерських погонів. Знайшлися не тільки майстри золототкацької справи, а навіть верстати та запаси готової стрічки для погонів!

Форму й назву стягів полків фронтів Червоної армії, саме так — у парі — форму й назву, затвердили, швидше за все, під впливом ідеї особливої урочистості цих символів. Особлива урочистість притаманна була церковним хоругвам і полковим штандартам гвардійських кірасирських полків! От і взяли для полкових стягів парадних обслуг зведених полків форму й назву Георгіївського штандарта лейб-гвардії Кінного полку царської армії. На щастя, було кому нагадати про гвардійські штандарти.

Штандарти зведених полків фронтів Червоної армії, з’явившись як імітація кавалерійських штандартів царської лейб-гвардії, подібні до вексилумів римських легіонів. Правильна їхня назва — вексилуми, різновид хоругв.

Виготовлення штандартів для зведених полків фронтів було доручено виробничим майстерням Державного академічного Большого театру СРСР. Майстри театрального реквізиту виготовили десять штандартів для Карельського, Ленінградського, 1-го Прибалтійського, 1, 2 та 3-го
Білоруських, 1, 2, 3 та 4-го Українських фронтів. Штандарти мали вигляд прямокутних червоних оксамитних полотнищ, обшитих бахромою, облямованих золотим орнаментом, кутовими зірками, з вишитими на них найменуваннями фронтів. По боках полотнищ спадали золочені шнури з китицями. Цю роботу виконали художниці-вишивальниці Є.Румянцева та Н.Трофімовська. Полотнища були підвішені на горизонтальних щаблинах, прикріплених до держал із навершями у вигляді срібного вінка, який обрамовував золоту п’ятипроменеву зірку. Розробку й виготовлення металевих наверш виконали начальник слюсарного цеху Чистяков, карбувальник Зикін, його помічники Фомін і Раскатуєв.

Отже, помилково назвавши вексилуми зведених полків фронтів Червоної армії на Параді Перемоги штандартами, повторили помилку Павла I,
а потім Олександра II, які назвали вексилуми кінної гвардії штандартами, ввели в обіг неправильну назву одного з видів хоругви, вексилума. У сучасній Україні ця помилкова назва збереглася стосовно вексилумів глав міністерств і відомств, коман­дувачів видів Збройних сил України. Наприклад, додаток №29 до указу президента №551 від 20 червня 2006 року містить опис штандарта командувача Сухопутних військ Збройних сил України: «Штандарт командувача Су­хопутних військ Збройних Сил України являє собою квадратне полотнище малинового кольору із зображенням у центрі емблеми Сухопутних військ Збройних Сил України. Розмір штандарта — 90 х 90 см. Висота емблеми становить 5/7 висоти штандарта. Сторони штандарта, крім верхнього краю полотнища, прикрашено золотою бахромою. Обидві сторони полотнища ідентичні. Древко штандарта дерев’яне, коричневого кольору. Верхівка древка стрілоподібна з жовтого металу, в ній вміщено рельєфне зображення емблеми Збройних Сил України. Штандарт прикріплюється до основи верхівки за допомогою шнура, з’єднаного з дерев’яним стрижнем, вставленим у верхню частину полотнища. Підток древка з жовтого металу у вигляді зрізаного конуса».

Аналогічні описи штандартів керівників деяких міністерств і відомств зустрінемо в інших указах.

Штандарти високопосадов­ців України — це полотнища, підвішені на горизонтальних щаблинах, прикріплених до держал. Ці «штандарти» своїми розмірами й зовнішнім виглядом практично співпадають з полковими штандартами кінної гвардії царської Росії й лише зовнішнім виглядом — із церемоніальними «штандартами» зведених полків фронтів на Параді Перемоги.

В Додатку до указу президента №1507 від 29 листопада 1999 року, який встановлює офіційні символи глави держави, серед яких найважливішим є штандарт президента України, сказано: «2. Прапор (штандарт) Президента України являє собою синє квадратне полотнище з зображенням у центрі золотого Знака Княжої Держави Володимира Великого (малого Державного Герба України). Полотнище обрамлене золотою лиштвою і прикрашене золотою бахромою. Древко Прапора (штандарта) Президента України дерев’яне. Верхівка древка має форму кулі з онікса, що оздоблена рельєфним накладним орнаментом із жовтого металу. Лицьова і зворотна сторони Прапора (штандарта) Президента України ідентичні».

Штандарт президента України в указі іменується як «знамено (штандарт) президента України». Це подвійне найменування підкреслює особливе місце у вексилології такого унікального знамені. Унікальне президентське знамено має вигляд звичайного прапора, полотнище якого підвішене до держала збоку. Лише знамені глави держави (короля чи президента) надано право іменуватися штандартом. Лише президент України має право на штандарт. Інші вищі посадові особи України повинні називати свої особисті (за посадою!) знаки у вигляді багато прикрашеного вишивкою, бахромою, китицями полотнища тканини, підвішеного до щаблини, прикріпленої серединою до держала, вексилумами!