Програма Андрія Сахарова

Під час енергетичної конференції, організованої в Гарвардському університеті (США) Українським науковим інститутом і Дейвіс-центром російських і євразійських досліджень, автор цих рядків познайомилася з директором Сахаровської правозахисної програми Тетяною Янкелевич, дочкою Олени Боннер, вдови академіка Андрія Сахарова. Нині архів Сахарова перебуває в Дейвіс-центрі Гарвардського університету. Про Сахаровську програму ми говорили з Тетяною Янкелевич.

— Сахаровська програма була заснована 2004 року і почала працювати в серпні того ж року. Програма створена в Гарвардському університеті в Дейвіс-центрі російських і євразійських досліджень у зв’язку з тим, що архів Андрія Сахарова передала Гарварду Олена Боннер.

— Що являє собою архів Сахарова?

— Це не тільки власний архів академіка (листування, щоденники, рукописи, статті). Він складається з кількох колекцій, зокрема збірки з прав людини. Колекція Василя Гроссмана для українських учених може бути особливо цікавою, оскільки він родом з України (з Бердичева). Його «Чорна книга», яку він складав разом з Іллею Еренбургом, була першим джерелом даних про геноцид єврейського народу під час Другої світової війни. Ця історія має прямий стосунок не тільки до Росії, а й до Білорусі та України. Крім того, В.Гроссман є автором єдиного великого твору російської літератури ХХ століття про Голодомор — повісті «Все тече», над якою він продовжував працювати до самої смерті. У нас є машинопис цього твору, так ніколи й не опублікованого у Радянському Союзі, з авторськими правками на полях, зробленими у госпіталі незадовго до смерті. Також у нас зберігається унікальний архів Андрія Амальрика, його купив Сахаровський фонд спеціально для архіву Сахарова.

— Що собою являє Сахаровська програма й яке її призначення?

— Мета програми — інтегрувати архів Сахарова в курс навчальних занять у Гарварді і зробити його доступним для дослідників, а також проводити програми, пов’язані з тим, що в Гарварді є студенти рівня коледжу й аспіранти, які вивчають історію Росії й колишнього СРСР через архів, і проекти, які проводяться під егідою Сахаровської програми. Один із таких проектів — Сахаровські стипендії — дає змогу приїхати в Гарвард і вести дослідження людям із Росії. Це двоє людей на семестр, тобто четверо на рік. Програма мала фінансову підтримку на три роки, починаючи з 2006-го. Нині ми намагаємося знайти кошти, щоб продовжити її, адже вона дуже популярна й дозволяє ознайомитися з архівом Сахарова різним людям — викладачам старших класів шкіл, переважно історії, рівня коледжу й університетських викладачів, а також журналістам незалежних видань, ученим-правознавцям, які займаються питаннями права й прав людини, активістам правозахисних неурядових організацій.

На жаль, поки наша програма поширювалася тільки на Росію, а не на всі країни колишнього СРСР. Моя мрія, щоб програма стала ширшою, і ми могли залучати до участі в ній людей із таких країн, як Україна, й інших, ще менш вільних, ніж Росія.

— Чи позначилася недавня кампанія в Російській Федерації, спрямована проти неурядових організацій, на роботі Сахаровської програми?

— Думаю, позначилася в тому сенсі, що зменшилася кількість кандидатів, які подають заявки на здобуття Сахаровської премії. Це, звичайно, мене дуже пригнічує.

— Проте програма залишається дуже популярною.

— Гадаю, що так. Хоча я зустрічала різні оцінки й підходи до Сахаровської програми аж до такої: «дають Сахаровські стипендії тільки своїм». Запевняю вас, що це не так. Ніхто зі стипендіатів не був особистим протеже хоч би кого з учасників процесу відбору. Він проходить у два етапи: спочатку в Росії, потім остаточно — у Гарварді й Дейвіс-центрі. І це відкритий процес. Єдина обов’язкова вимога — знати англійську мову, що цілком зрозуміло, адже без цього люди не зможуть ефективно використовувати наявні можливості для дослідження. До минулого року в нас серед учасників програми не було москвичів, були люди виключно з провінції — з Томська, Барнаула, Краснодара, Новгорода Великого, Назрані. Одна стипендіатка була з Москви, але тільки тому, що вона там навчається в аспірантурі, а родом вона з Нижнього Новгорода.

— Я знаю, що Дейвіс-центр і Український науковий інститут при Гарвардському університеті проводять спільні конференції. Одна з останніх була присвячена проблемам енергетики в країнах СНД і Європі. Що ще ви плануєте зробити спільно?

— Восени ми плануємо провести конференцію, присвячену 40-річчю опублікування дуже важливого сахаровського документа — «Роздумів про прогрес, мирне співіснування й інтелектуальну свободу». Це перший так званий меморандум А.Сахарова, опублікований у липні 1968 року, а написаний під час Празької весни й, звичайно, під великим враженням від тих подій. У цій праці А.Сахаров привернув увагу світового співтовариства, й насамперед учених, до питань, які до нього, по суті, ніхто не порушував, передусім про потребу мирного співіснування двох систем. Там він вивів тезу конвергенції соціалістичної й капіталістичної систем; порушив проблеми світового голоду, демографічну й, звичайно, внутрішні проблеми Радянського Союзу. У цьому документі, де жодного разу не пролунала фраза «права людини», Сахаров уже визначив, по суті, концепції, до яких він прийшов у більш розгорнутому й глибокому аналізі у своїх наступних виступах, коли вже почав формулювати концепцію й ідеологію прав людини.

Ще один захід, який ми плануємо провести разом з Українським науковим інститутом і Дейвіс-центром, — конференція, присвячена Катині. Звичайно, головною дійовою особою ми хочемо побачити Анджея Вайду і його фільм «Катинь». Якщо вийде, це буде унікальна подія.