ЗВІЛЬНЯЮЧИСЬ ВІД ПУТ І... ПЕЛЮШОК ПАРАДОКСИ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ В КРИМУ

Нинішній стан сільського господарства в Україні характеризується як мінімум двома вартими аналізу парадоксами. По-перше, при повсюдному і «катастрофічному», за термінологією розгублених «керівників колгоспного типу», скороченні поголів’я всіх видів худоби, що за колишньої радгоспно-колгоспної системи вже призвело б до голоду, магазини й базари країни буквально завалені м’ясною, молочною та іншою тваринницькою продукцією. Таке враження, що кількість худоби в нас не зменшилася, а зросла в кілька разів! По-друге, сама аграрна реформа розвивається з безліччю проблем і перекосів, що мають бути помічені й виправлені сьогодні, бо інакше спричинять значні труднощі. Про що йдеться? Яким входить українське сільське господарство у XXI століття?

Верховна Рада Криму і Рада міністрів автономії останнім часом двічі поверталися до аналізу ходу реформи на селі. Скорочення тваринництва відбулося справді кардинальне: за даними голови аграрної комісії ВР Криму Федора Снєгірьова, впродовж останніх 10 років виробництво м’яса в Криму скоротилося на 67 відсотків, молока — на 53, яєць — на 60, вовни — вшестеро. Лише в останній рік поголів’я великої рогатої худоби зменшилося на 46,6 тисячі голів, овець — на 25 тисяч, свиней на 36 тисяч. І Федір Федорович любить сипати цими цифрами, які, на його думку, є вбивчим обвинуваченням господарникам та урядові. І це правильно, якщо... Якщо підходити до оцінок зі старими мірками. Хто знає, чи було поголів’я тварин у колишньому радянському сільському господарстві оптимальним і чи відповідало українським потребам? Навіщо тепер, на початку ХХI століття, рівнятися не на сучасні потреби, а саме на старі цифри?

Як свідчить аналіз, за нових умов старі рівні й кількості порівнювати не можна. По-перше, тому, що рівень продуктивності радянського сільського господарства був надзвичайно низьким, а рівень витратності надзвичайно високим, і ці показники не можуть задовольнити приватну систему господарювання. По-друге, потребам ринкового виробництва не відповідають ні ті схеми переробки сільськогосподарської сировини, ні та структура споживання сільськогосподарської продукції, що були за радянських часів. Пригадайте, в радянських магазинах у чергу було лише молоко (останніми роками — порошкове), рідше кефір, ще рідше ряжанка, першими зникали масло і сир. Ковбаса була одного-двох сортів, та й то не завжди. Так має бути й тепер? Звичайно, ні. Водночас змінилися й ціни. На превеликий жаль, різко знизилася купівельна спроможність, для окремих прошарків населення високоякісна продукція тваринництва стала розкішшю. Хоча не скажеш, що основні продукти харчування недоступні — вони добре розкуповуються, попри відсутність розвиненого аграрного ринку.

По-третє, зменшення поголів’я тварин, особливо великої рогатої худоби, в умовах реформування АПК було і закономірним, і прогнозованим. Нові господарства, засновані на приватній власності на землю і засоби виробництва, насамперед постаралися позбутися малоефективних і високовитратних галузей. Корови й бички з відгодівлі відразу ж були віддані за борги, залишені від КСП. Економісти кажуть, що українське приватне землеволодіння, щойно народившись, ще не готове до того, щоб зробити молочне тваринництво рентабельним. Проте в Криму цифри спаду не найвищі: тут поголів’я в 2000 році скоротилося в цілому на 27 відсотків, тоді як у сусідніх областях, за даними МінАПК Криму, значно більше. У Дніпропетровській, приміром, — на 47 відсотків, Херсонській — на 49, Миколаївській, Запорізькій, Донецькій — на 37—40 відсотків. І нічого — продукції на ринках у них не менше, ніж у Криму. По-четверте, сьогодні ніхто, за великим рахунком, і не знає, чи правдиві взагалі ці цифри: відбулося перетікання поголів’я в приватні та підсобні господарства, справжній облік у них ще не налагоджений, тому можна лише гадати, скільки в нас у країні нині тварин і скільки продукції виготовлено насправді. Тільки зараз ставиться питання паспортизації худоби в приватному секторі. І не лише для обліку, а й для того, щоб уникнути масових захворювань, зокрема щоб ефективніше боротися з лейкозом...

Тому в аграрній економіці краще взагалі починати все з самого початку, утримуючись від порівнянь із минулим. Краще думати про ті тенденції, які вже зараз виявляються, і не допустити їх негативного розвитку.

У Криму на місці колишніх 220 КСП утворено понад 400 нових господарств різної форми. Причому 14 відсотків нових керівників сільгосппідприємств, за даними постійного представника Президента в Криму Анатолія Корнійчука, не мають фахової освіти, у 5 відсотків за плечима взагалі лише радянська десятирічка. За даними МінАПК, з-поміж керівників 150 найбільших нових господарств 46 осіб раніше не були причетні до сільського господарства, причому серед них вищу (але не сільськогосподарську) освіту мають 9 осіб, середню спеціальну — 12, десять класів — 24 особи, 1 особа не має навіть середньої освіти. Тому, попри те, що сьогодні успіх або провал кожного конкретного господарства — це приватна справа його власників, говорити про наукову організацію праці в більшості нових підприємств просто передчасно.

Певне, частково й через недостатню кваліфікацію кадрів нових власників землі сталося так, що в багатьох господарствах переважає лише рослинництво, а збиткових ферм тут постаралися швидко позбутися. Відповідно до даних МінАПК Криму, із 342 знову утворених сільгосппідприємств 38 узагалі не мають корів, а в 18 відсотках господарств їх налічується менше 100 голів. Таким чином, у процесі приватизації землі й реформування відносин власності на селі відбувся розподіл галузей тваринництва й рослинництва, які доповнюють одна одну. Відтак багато тваринницьких господарств залишилося без власної кормової бази, а рослинницькі — без джерел добрив. І тепер доводиться починати майже з нуля: структура сівозмін порушена, насінництва в рослинництві й племінної справи в тваринництві практично немає, про сорти рослин і породи тварин у нових хазяїв уявлення лише приблизне, механізація слабка, про культурні випасання і сіяні пасовища, про прифермні сівозміни кормових культур зараз і не йдеться. Приміром, тільки через те, що зношеність кормозбиральної техніки в Криму становить 85 відсотків, а забезпеченість нею ледь дотягує до половини потреби, врожай зелених кормових культур на 15—20 тисячах гектарів зібраний із порушенням термінів, через що втрачено до 500 тисяч тонн зеленої маси. Навіть рештки тваринництва забезпечені кормами на зиму на 62 відсотки. Нестача кормів позначається на продуктивності: за даними МінАПК Криму, у багатьох нових господарствах середньодобові прирости ваги великої рогатої худоби становлять 150—190 грамів, свиней — 61—90 грамів, надої молока подекуди знизилися до 0,7—1,0 літра від корови за добу.

Звичайно, приватні підприємства такий рівень господарювання не влаштує. Тим паче що за нинішньої інфраструктури села й відсутності аграрного ринку безпосередній виробник продукції приречений на збитковість. Багатьом фахівцям відомо, що продаж сільськогосподарської сировини (йдеться про сире молоко та м’ясо в живій вазі) повертає виробникові лише третину його витрат. Сьогодні, коли переважно невеличкі нові приватні господарства не мають власної бази для переробки, вони, продаючи зерно, сире молоко і м’ясо в живій вазі, майже свідомо віддають дві третини виторгу в руки посередників та переробників і втрачають на цьому.

Рада міністрів Криму, представництво Президента в автономії вже провели роботу з місцевим аграрним університетом, аграрним коледжем і організували перепідготовку й підвищення кваліфікації кадрів нових керівників. На селі для обслуговування нових приватних господарств створено 245 пунктів із заготівлі молока (до 2002 року їх планується створити до 300), 180 пунктів з відтворення стада й ветеринарного обслуговування приватних господарств та власних садиб. На думку керівників галузі, у такий спосіб створюється інфраструктура для племінної роботи. Тільки у 2000 році населенню в Криму продано 41 тисячу голів молодняку великої рогатої худоби, 97 тисяч поросят, 2,1 мільйона курчат. Птахогосподарствам видано фуражну позичку на 26,5 тисячі тонн і бюджетну на суму 2,9 мільйона гривень, що дало змогу стабілізувати поголів’я птиці, підвищити яйценосність, збільшити виробництво яєць на 9,3 мільйона штук, порівняно з минулим роком. Для відшкодування витрат на виробництво продукції вівчарства в автономії виділено 408 тисяч гривень, що дозволило уникнути провалу в цій галузі. Для забезпечення сільських садиб відпущено 30 тисяч тонн сіна, 7 тисяч тонн силосу, 40 тисяч тонн соломи, чимало інших кормів.

Міністерство сприяє формуванню в Криму приватних сімейних молочних міні-ферм, із чисельністю худоби 20—50 голів. Кілька їх, поки що майже експериментальних, уже створено в різних районах, і вони успішно стартували у складних економічних умовах. Створено також чотири нових свинарських племзаводи, у специфічних умовах селищ кримських татар відроджується практика каракульського вівчарства. Є й унікальні речі. Як стверджує депутат Верховної Ради Криму голова правління відкритого акціонерного товариства «Птахофабрика «Південна» Віталій Верченко, збережені кролівництво й перепілкарство, що стало прикметною рисою цього тепер уже приватного сільгосппідприємства.

На засіданні уряду керівники МінАПК, як і колись, просили виділити для розвитку нових господарств різні суми — від 7 до 15 мільйонів. Сергій Куницин зазначив при цьому, що сільське господарство при переході на нові умови господарювання мусить звільнитися не лише від пут, а й від... пелюшок. Бюджет не має зайвих 15 мільйонів — це зрозуміло, але річ навіть не в тому. Самі господарства повинні переходити від використання субсидій до використання кредитів, а уряду слід знайти нові механізми для розвитку кредитування. І тут, чесно кажучи, особливо похвалитися ще нічим: справжньої аграрної біржі в Криму поки що немає, а наявні — ті, що працюють із сільськогосподарською сировиною, — не стали законодавцями цін, що так і залишаються дискримінаційними для села. Земельного банку ще немає, оптових ринків недостатньо. Хоч як це дивно, та виявилося, що новим господарствам звільнитися від пелюшок так само важко, як і від пут...

Таким суперечливим входить українське сільське господарство в ХХI століття. Проте незаперечні нові риси його вселяють оптимізм і впевненість у тому, що в умовах приватного землеволодіння й ринкового господарства наш продуктовий стіл лише збагачуватиметься. Якщо, звичайно, не станеться нової колективізації...