ЗАМКИ, НЕ ТІЛЬКИ З ПРИВИДАМИ...

В одній з батальних сцен фільму Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» козацькому війську навіть за підтримки татар нізащо не вдається здобути замок у Збаражі. Польські загони витримують облогу і переходять в наступ. Твердиня ця колишньої Речі Посполитої і досі є гордістю польської історії. Сусіди розказують нам про нас, ніби даючи позичку...

Тим часом Тернопільщина заслужено вважається оборонною Меккою. Нині у краю збереглося 33 фортеці, а це — третина в Україні. Таке собі тихе царство замків. І не сьогодні визнане науковим світом та туристами: у Тернопільському воєводстві міжвоєнної Польщі височіло близько ста фортифікаційних споруд. Міцними мурами, затаєною системою комунікацій фортець Річ Посполита упродовж кількох століть могла протистояти Московії, Кримському ханству та Порті. А Теребовлянський, Кременецький, Шумський замок будували ще давньоруські князі.

Великий замок у Теребовлі, ска-жімо, пов’язаний з історією відомого удільного князя трагічної долі Василька Ростиславовича. Кременецьку фортецю у XV столітті польський король Казимир перебудував для своєї дружини італійки Бони і зробив ще більш могутньою. Чортківський замок після краху Бучацького договору 1672 року став резиденцією самого турецького суб-паші. Фортечні стіни не раз руйнували завойовницькі плани турків і татар. А замки у Кременці та у селі Данилівград Шумського району, збудовані в часи Галицько-Волинської держави, татари взяти так і не змогли.

Ландшафтні умови, а також вириті рови забезпечували замкам кількаступеневий захист. І вони величними грудьми стримували натиск ворогів. Оборонні смуги ще й зараз можна побачити уздовж Збруча, Дністра, Серету, Стрипи інших річок.

З багатьма фортецями історія вчинила немилосердно — стерла їх з лиця землі. Ті, що вистояли під вагою століть, виглядають жалюгідно. Зде-більшого, там, де у середньовіччі гордо височів замок, нині самі руїни. Підірвана слава блискучих перемог і кривавих поразок. Доконали величні будівлі і час, і місцеві жителі своїми господарськими інтересами.

Гроші на підтримання оборонних укріплень і їхню консервацію виділялися ще у 80-х роках. В останнє двадцятиліття обласна скарбниця на ремонт «своїх» історико-культурних пам’яток не давала нічого. Усміхнулася доля єдиній Збаразькій твердині: урядовою постановою її визнано історико- архітектурним заповідником державного значення. І хоч кошти з держ-бюджету на її реставрацію надходять надто повільно, вищий статус вселяє певні надії.

Втім, на часі навіть не реставрація замків. Роботи ці — Сізіфові, малореальні. Потрібно зберегти хоча б рукотворні пам’ятки історії від подальшого руйнування, так би мовити, законсервувати їх нинішній стан. Інакше мине ще декілька десятиліть, і від таких замків, як наприклад, Бучацький, Кременецький, Теребовлянський, Скала-Подільський, 3олотопотіцький залишаться купи каміння.

І хто згадає, як писав поет Валерій Герасимчук, «славу давню та дзвінку»!?

Привернути увагу до героїчної історії краю, яка може бути вихолощеною, покликана чи не єдина серед подібних фотовиставка тернопільського майстра об’єктиву і пера Василя Бурми «Привиди старих замків». Фотохудожник, об’їздивши всю Україну, багато країн Європи і Сходу, демонструє окрім світлин рідних фортець, ілюстрації датських, норвезьких, іспанських, єгипетських, сирійських замків. Останні виглядають набагато краще, аніж українські побратими. За що їм така честь і пошана?

У ринкових державах замки, які не є у приватній власності, від руйнування зберігають, як правило, за кошти меценатів, пожертви громадян. Для підтримки пам’яток оборонного мистецтва також організовуються фестивалі, конкурси з розіграшем лотерей. За «совковими» звичками, всі реставраційні помисли спрямовані на бюджет. А так вже складається, що йому завжди бракує надходжень.

Від нерозвинутого туризму на «замкових островах» втрачаємо неймовірно багато. Донедавна законодавство не дозволяло передавати в оренду або у власність фортечні споруди під так звані інвестиційні зобов’язання — підтримувати залишене історією.

Місцеві і навіть закордонні бізнесмени кілька разів виходили з пропозиціями орендувати вцілілі частини замків у Теребовлі, селищі Микулинцях Теребовлянського району, у селищі Скалаті Підволочиського району. Є у Кременці ті, хто готовий дбати про замок, розмістивши там торгівлю, але, як пояснив міський голова Андрій Згуславський, місцеві власті не можуть дати на це дозвіл, бо будівля — на балансі обласного управління ар-хітектури та містобудування. Виходить, як в анекдоті про хитруватого українця, котрий усі яблука понадкушував...

Схоже, в останні місяці крига трохи скресла. Верховна Рада ухвалила закон «Про охорону культурної спадщини», посіявши надію, що пам’ятко-охоронна справа поліпшиться. Місцеві влади дістали дозвіл давати дорогу меценатству та пристосовувати замки до туристичних і комерційних потреб.

Невже у наших фортецях будуть снувати не тільки привиди, а вируватиме сучасне життя?